Цимес лонгридов: от кризиса гуманитаристики в США до будущего медиа-индустрии

Ви дізнаєтесь про етичний вимір введення безумовного базового доходу; чим, на думку Френсіса Фукуями, подібні Володимир Путін та рух #MeToo; чому американські випускники не хочуть бути гуманітаріями та ще купу цікавин, згенерованих медіаполем за минулий тиждень.

1. Money for Nothing. The New Republic

Перспективи введення безумовного базового доходу (ББД) зазвичай обговорюються в такому форматі:

1) рівень автоматизації на підприємствах зростає,

2) люди втрачають свої робочі місця,

3) але їм потрібно якось виживати і споживати, щоб обсяги виробництв не зменшувалися.

Ось тут на допомогу, по ідеї, і має прийти ББД, який забезпечить всіх фінансовою можливістю користуватись плодами капіталістичної економіки, при цьому нічого не роблячи взамін. Та значно рідше він висвітлюється з етичної, ніж економічної точки зору:  в сучасній капіталістичній системі з корпораціями, в яких наявні багато шарів менеджменту, значна частина робочих місць — "фігові" (bullshit), і люди не відчувають значимості своєї діяльності, перебуваючи на них.

Ось як описує феномен "фігових робочих місць" в однойменному есе відомий антрополог та анархіст Девід Гребер (David Graeber): "Зайнятість, яка настільки безсенсова, непотрібна чи шкідлива, що навіть сам робітник не може пояснити необхідність свого існування на підприємстві, але в якості частини умов роботи він змушений прикидатися, що це не так". За підрахунками Гребера, 37-40% офісних робочих місць — фігня. І навіть 50% роботи, яка виконується на небеззмістовних позиціях, також є фігнею. Здавалося б, це протирічить логіці капіталізму — фірми намагаються максимізувати своє виробництво і мінімізувати витрати, то навіщо утримувати непотрібних робітників? Гребер пояснює це "менеджерським феодалізмом" — роботодавці створюють додаткові шари менеджерів, а менеджери створюють нові завдання для того, щоб кожен міг відчути значимість власної роботи.

Поборницею введення базового доходу є також Анні Лаурі (Annie Lowrey) з її книгою "Дайте людям гроші" ("Give People Money"). Вона стверджує, що думати потрібно не про професіоналів, адже справжні проблеми матимуть низькооплачувані малокваліфіковані робітники, які через слабкість профспілок будуть викинуті на вулицю після "пришестя роботів". Але і вона звертається до моральної сторони питання — в США присутня деструктивна моралізація, пов'язана із грошима, і бідні засуджуються та маргіналізуються за їх бідність. ББД допоможе показати більшості, що висока зарплатня не робить тебе автоматично хорошою людиною. В бідних країнах він дозволить дітям закінчувати школу, а не працювати змалку задля виживання сім'ї, жінкам — залишатись вдома для догляду за хворими близькими, а старим людям — уникнути бюрократичного пекла, через яке слід пройти для отримання соціальної допомоги.

І хоча базовий дохід малює перед нами райдужні перспективи, ідея роботи як невід'ємної частини життя сильно укорінена в суспільстві. Вона сприймається не лише як джерело заробітку, а і як статусний символ та засіб включення в суспільство. Люди отримують професійні, психологічні та соціальні переваги від усвідомлення своєї зайнятості. Тому повна відмова від роботи — це малоймовірний сценарій, і недарма стаття закінчується словами Бертрана Рассела про 4-годинний робочий день: "Роботи буде вдосталь, щоб отримувати задоволення від дозвілля, і недостатньо, щоб відчувати виснаження".

Додатково

The Online Gig Economy's 'Race to the Bottom'. The Atlantic

2. Francis Fukuyama Postpones the End of History. The New Yorker

Френсіс Фукуяма — зірка сучасних соціальних наук. В 2015 році він отримав премію імені Юхана Шютте — свого роду "нобелівку" для політичних науковців, — та залучений до процесу трансформацій в Україні, адже очолює програму Ukrainian Emerging Leaders в Стенфорді. Та в Україні, як і в цілому на пострадянському просторі, він досі залишається відомим в першу чергу через свою статтю 1989 року "Кінець історії". В ній він описував процеси демократизації в Радянському Союзі як доказ перемоги ліберально-демократичної моделі організації суспільства та ліберальної ідеології.

В подальшому його багато критикували за це, та і сам він відмовився від претензійності заяв в своїй ранній праці. Вже в 2002 році Фукуяма писав, що "кінця історії не можу бути, допоки не настане кінця науки" у досить незвичній як для нього роботі "Наше постлюдське майбутнє", яка присвячувалася впливу досягнень медицини на суспільство та політичну систему. В новій книзі "Ідентичність: вимога гідності та політика обурення" ("Identity: The Demand for Dignity and the Politics of Resentment") він повертається до свого концепту світового ліберального порядку, але вже з перспективи процесів, що загрожують йому. Прикладом таких він вважає бажання "визнання/гідності",  яким керуються різного роду неліберальні рухи та правителі.

На думку Фукуями, це бажання, або ж політика ідентичноті, об'єднує Володимира Путіна, Осаму бен Ладена, Сі Цзіньпіна та рух #MeToo, адже всі вони виражають свою незадоволеність встановленим ліберальним порядком через те, що не вписуються в нього. Бажання визнання може бути задоволено економічними та процедурними реформами, і саме тому є загрозою для лібералізму. З цим бажанням він робить те ж саме, що і з лібералізмом в "Кінці історії" — універсалізує його. Він зводить його до потреби людей бути вдоволеним своїм статусом, біологічної необхідності отримувати вдосталь серотоніну. "Лібералізм сьогодні продовжує залишатися ідеальною політичною системою, але для його остаточної перемоги потрібно перебороти це бажання визнання".

Витоки цієї ідеї Фукуяма запозичив в російсько-французького філософа Александра Кожева, чия інтерпретація "Феноменології духу" Гегеля сильно вплинула на американського дослідника. Кожев вважав, що люди потребують визнання для того, щоб мислити себе як автономні індивіди. Гонка за рівністю соціальних груп у визнанні — рушійна сила історії, на його думку. І не важливо, чи йде мова про комуністичну чи ліберальну моделі рівності.

Фукуяма бачить вихід із ситуації зі зростанням претензій різних груп на визнання у формуванні ширших ідентичностей — національних, а не на основі етнічності чи переконань. Він хоче згладити відмінності шляхом впровадження таких заходів, як загальний військовий обов'язок чи більш осмислений шлях до отримання громадянства для мігрантів. Питання лише, наскільки це можливо в світі, де ми повсюдно спостерігаємо поляризацію та замикання певних спільнот на собі через бульбашки соціальних мереж.

3. The Humanities Are in Crisis. The Atlantic

Після кризи 2008 році в США спостерігається величезне падіння кількості студентів гуманітарних спеціальностей — на 49% в англійській філології та літературі, на 45% — в історії і т.д. Причиною викривлення можна було вважати збільшення спеціалізацій в гуманітаристиці і появу нових спеціальностей: гендерні студії, музикознавство і т.п. Але навіть з урахуванням цього фактору кількість випускників чотирьох основних гуманітарних напрямів — історія, філософія, іноземні мови та англійська — може навіть в абсолютних цифрах бути меншою за 1968 рік. Більше того — найбільше падіння гуманітарні спеціальності зазнали в елітних коледжах "вільних мистецтв" (liberal arts colleges), де вони завжди були основою навчального процесу. В чому причина такого різкого зсуву в американській вищій освіті, яка задає тренд загальносвітовій?

Пояснення щодо цього може бути декілька — відраза абітурієнтів до надмірної "ліберальності" гуманітарної освіти, зростання рівня студентського боргу серед тих, хто вибрав ці спеціальності. Але дані говорять про інше більш реальну причину — острах студентів перед ринком праці після кризи 2008 року. На противагу занепадаючій гуманітаристиці, зростання майже у всіх областях мали STEM-спеціальності (науки, технології, інженерія, математика), або, простіше кажучи, — "технарі". Відголосок технологізації освіти в США добре видно в розрізі проміжних соціальних наук — ті, що тяжіють до кількісних методів, такі як психологія та економіка, залишилися на тому самому рівні, тоді як більш подібні до гуманітарних політична наука, соціологія та антропологія також впали.

Автор статті The Atlantic пише, що причина не в туманності перспектив працевлаштування із гуманітарною освітою і не в нижчому заробітку — різниця із іншими спеціальностями часто перебуває в межах статистичної помилки в опитуваннях. Причина в тому, що студенти думають, що обравши гуманітаристику, вони мають меншу цінність для ринку праці. Ця думка підкріплюється даними про очікування студентів від освіти: якщо в 1970-х 7 студентів з 10 говорили про важливість "побудови наповненої сенсом філософії життя" завдяки навчанню, то за останні 40 років їх кількість зменшилася наполовину.

Усвідомлюєте відмінність цієї ситуації від українських реалій? Ми поки що маємо проблеми зовсім іншого порядку — якщо в США гуманітарні науки потерпають від уявлень студентів про ринок, то в Україні ринкова кон'юнктура взагалі доволі опосередковано впливає на вибір спеціальностей при вступі. Статистика заяв, поданих абітурієнтами на вступ до університетів в 2018 році, свідчить лише про усвідомлення важливості ІТ-освіти сьогодні. Але інші фундаментальні STEM-спеціальності не користуються популярністю, що може дорого коштувати нашій державі в майбутньому.

Додатково

Доля випускника. Які фактори впливають на результати ЗНО. VoxUkraine

Одне з небагатьох українських медіа, яке публікує серйозні аналітичні матеріали — VoxUkraine — випустило дослідження результатів ЗНО 2017 року. І хоча в ньому є суттєва помилка із пов'язанням балу шкільного атестату із балами ЗНО, але воно все рівно буде дуже корисне для тих, хто "не в темі". Загалом, вплив більшості факторів на успішність складання оцінювання передбачуваний — дівчата мають вищі бали, ніж хлопці, спецшколи краще ЗОШ, в місті ЗНО здають краще, ніж в селі, — але величина цього впливу місцями надто велика. Наприклад, діти з сіл в середньому отримують на 20-33 бали нижче в залежності від регіону, ніж випускники з міст. Велика різниця також між балами дітей із загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, що, скоріше всього, обумовлене кращим фінансовим положенням батьків останніх. Це говорить про велику нерівність в системі середньої загальної освіти і про необхідність державних заходів для її подолання.

4. Welcome to the Age of Privacy Nihilism. The Atlantic

Почнемо з поганої новини — війна за приватність персональних даних вже давно закінчилася. І ми програли, увійшовши в еру нігілізму щодо приватності — втручання технологічних компаній в наше життя шляхом збору даних про нас звідусюди, часто непрозорого, та формування на їх основі прихованих профілів із подальшим таргетуванням рекламою.

Технологічним проривом, який дозволив в кінцевому результаті дійти до такої ситуації,  стало винайдення в 1969 році програмістами ІВМ реляційних баз даних, завдяки яким з'явилася можливість писати прості запити до великих баз і агрегувати дії індивідувальних суб'єктів у патерни. Завдяки ним стали можливі CRM-системи, системи менеджменту ланцюгів постачання і, в кінці-кінців, бази даних про окремих індивідів із наборами їх характеристик. Почалося це зі збирання персональної інформації завдяки кредитним та дебетним картам, а також карткам зі знижками, для отримання яких треба було поділитися персональними даними з продавцем.

З часом цей обсяг доступних для продажу даних лише зростав, і справжній вибух настав після масового поширення смартфонів. Ще ніколи люди не генерували стільки інформації і так само ніколи не було таких складних кореляцій між нашими вподобаннями та тією рекламою, що нам вибиває в соцмережах чи браузерах. Машинне навчання в цьому контексті може стати таким самим революційним винаходом, як і реляційні бази даних, адже дозволить будувати ці зв'язки ще більш ефективно. Додайте до цього ще глобалізацію та централізацію інформаційних потоків — мільярди користувачів у Google та Facebook — що значно збільшує поле для тестування інструментів таргетингу, а також вихід техногігантів в офлайн для ще більш точного вимірювання впливу інтернет-реклами на офлайн-купівлі.

Але є і хороші новини. Насправді, таргетинг споживачів за допомогою використання персональної інформації — річ далеко не нова. Різниця між старим і новим маркетингом, що базується на даних, та їх вторгненням в життя полягає в тому, що тепер ми свідомі щодо процесів із обробки та передачі наших даних техногігантами. Google та Facebook  — лише вершина старого айсберга. Останні скандали щодо них і тривожні повідомлення про надто великі обсяги інформації, які збирають компанії про нас, є значно більш корисними, ніж можна було б подумати. "Найкраща змова та, про яку ніхто не має гадки", але зараз ситуація зовсім інша — ми все більше говоримо про те, як техногіганти використовують наші дані. На відміну від попередніх десятиліть, коли процес збору йшов хоч і значно менш ефективно, але непомітно для нас.

Тут наше невдоволення політикою технокомпаній можна порівняти із цінністю болю для організму — він неприємний, але необхідний для того, щоб розуміти, що щось йде не так.

5. Perspectives from the Global Entertainment & Media Outlook 2018–2022. PwC

Аудиторська компанія PwC, яка часто радує крутими звітами про технології та їх вплив на суспільство, випустила прогноз на 2018-2022 роки щодо розвитку індустрії розваг та ЗМІ. Ось основні його тези, які здалися нам цікавими:

• Індустрія розваг та медіа до зросте з 1.9 трлн доларів в 2017 до 2.4 трлн в 2022 році. В країнах, що розвиваються, зростання буде близько 9% щороку через розширення доступу людей до інтернету. Це робить ринок розваг та медіа одним із найбільш динамічних.
• Основними драйверами змін будуть: персоналізація завдяки покращенню дата-аналітики та можливості кастомізувати контент під окремих користувачів; постійне перебування користувачів у мережі; домінування мобільних пристроїв у доступі до контенту; переміщення доходів від безпосередніх виробників контенту до платформ, де він розміщується; пошук нових джерел доходів.
• Ми переживаємо бум мобільної реклами: 2018 рік стане першим, коли інтернет-реклама на мобільних пристроях перевищить традиційну інтернет-рекламу. При цьому, інтернет-реклама ще більше нарощуватиме відрив від реклами на телебаченні.

• Якщо ми писали про революцію стрімінгових музичних сервісів на прикладі успіху Spotify, то тепер у нас є загальносвітові дані, які це підтверджують: до 2022 року ці сервісі будуть рости в середньому на 18% в рік, тоді як сервіси зі скачування музики падатимуть на 24% щороку.

• А тут вже підтверджуються слова Марка Цукерберга про VR та AR як найбільш перспективні технології: цей сегмент ринку розваг та медіа зростатиме аж на 40.4% щороку.

• Збільшуватиметься роль довіри користувачів до компаній та кількість вимірів її побудови: безпечність контенту, захищеність користувацьких даних, окупність інвестицій і т.д. Посилення регуляцій зі сторони держави, по типу GDPR, може стати каталізатором побудови довіри між компаніями та юзерами. Але користувачі покладають більшу відповідальність за той же захист даних на самі компанії, а не на державу

Динаміка розвитку індустрії розваг та медіа підтверджує основні вимоги до сьогоднішнього бізнесу в нестабільному світі — регулярно змінювати бізнес-модель, мати гнучку організаційну структуру для швидкої відповіді на виклики, вміти виходити за рамки своєї специфіки та відкривати нові ринки. Адже про яку стабільність йде мова, коли ми маємо сектори, типу VR/AR, які будуть рости по 40% на рік?

А тепер переходимо до спецпроектів та додаткових матеріалів:

1. Is capitalism rigged in favour of elites? The Economist

В останні роки ми все більш часто чуємо про поляризацію суспільства за різними характеристиками: ідеологічною (ліберали проти консерваторів), поколіннєвою (молоді проти старих), економічною (найбагатші 10% населення проти решти 90%) і т.д.. В такій ситуації дуже цінними стають речі, які дозволяють залучити до політичного процесу людей з протилежними поглядами. Однією з них є дебати, які The Economist переніс у віртуальну площину. Схема проста — є двоє основних спікерів, які висловлюють протилежні погляди на певне питання, ось тільки деякі з них: "Чи викривлений капіталізм на користь еліт?", "Чи мають техногіганти жорсткіше регулюватися?", "Чи можуть люди вибирати країну для проживання?" та ін. Таких раундів обміну аргументами є 3 за 9 днів, під час яких люди голосують, і ми можемо в динаміці побачити, наскільки їх точка зору змінюється. Іноді ця зміна суттєва, як в питанні з еміграцією, що демонструє потрібність подібних проектів.

2. The secret garden. The Verge

Пам'ятаєте цікаві підбірки зображень з Google Earth з озерами в формі сердець, житлових комплексів у вигляді свастик і подібних неочікуваних об'єктів? Так ось, цей сервіс можна викориcтовувати зі значно більшою користю — біолог Джуліан Бейліс за допомогою нього знайшов недоторканий тропічний ліс на пласкій вершині гори Ліко в Мозамбіку, щось на кшталт "загубленого світу" Конан-Дойля. Через недоступність гори без спеціального спорядження цілу низку вчених зацікавив стан біологічного світу на її вершині, тому Бейліс зібрав команду з 28 осіб, включаючи досвідчених альпіністів, задля її підкорення. Результат і прекрасні фото — в спецпроекті The Verge та Topic.

3. Skim reading is the new normal. The effect on society is profound. The Guardian

Нейробіологи кажуть, що винайдення письма та грамотності потребувало появи нового нейронного кола в нашому мозку близько 6000 років тому. Воно дозволило розвинути такі важливі характеристики як засвоєння знань, мислення аналогіями, критичне мислення та ін. Та це коло не є генетично вбудованим, а розвивається завдяки навчанню та середовищу, в якому ми перебуваємо. Нині ці здібності, породжувані "заглибленим читанням", перебувають під загрозою через цифрову модель споживання інформації.

4. Разбор стратегии Google: ставка на искусственный интеллект, облака, беспилотные автомобили и медицину.vc.ru

Великий матеріал із розбором основних напрямів, у яких Google, а, точніше кажучи, його материнська компанія Alphabet, планує розвиватися в найближчі роки. Боси техногіганта розуміють, що на одних лише рекламних прибутках від своїх основних сервісів довго не протягнеш, тому слід диверсифікувати діяльність. Тут вам і хмарні технології, і квантові комп'ютери, і безпілотні автомобілі, і медичні послуги та багато іншого. Всі ці сфери об'єднує центральне місце штучного інтелекту та машинного навчання, важливість яких в 2017 році підкреслив гендиректор Google Сундар Пічаї, окресливши перехід з Mobile-first до AI-first.

5. How the U.S. Has Failed to Protect the 2018 Election—and Four Ways to Protect 2020. Lawfare

Стаття Алекса Стеймоса — директора з кібербезпеки Facebook під час виборів 2016 року в США, який на днях звільнився задля викладання в Стенфорді. Розглядаючи втручання Росії у президентські вибори, Стеймос пропонує не лише дивитися на провальні дії Facebook, який виявився не готовий до російських кампаній із дезінформації, а й не забувати про американський держапарат, який також нічого не зробив для попередження іноземного втручання. Більше того, навіть після оприлюднення даних про явний зв'язок Кремля із діяльністю тролів, Конгрес не прийняв жодного суттєвого законодавчого акту для уникнення речей, які проявилися в 2016.  Стеймос також закликає республіканців, для яких російське втручання стало певного роду позитивом, не применшувати його роль, адже після першої успішної спроби росіян її можуть навіть більш ефективно повторити інші країни.