Суд в дистанционном режиме после пандемии: быть или не быть?

Сергей Горовенко

З березня 2020 року як Україна, так і весь світ живуть у новій реальності. Ця ситуація спричинена пандемією COVID-19, яка не відпускає і досі. Очевидно, запроваджений карантин вплинув й на судову систему. 

Право на звернення до суду, або як його ще називають, право на справедливий суд є «абсолютним», тобто якщо перекласти це на юридичну мову, то воно не може бути обмежене навіть у випадку воєнного стану (ст. 64 Конституції). Саме тому суди формально продовжували працювати навіть у часи загострень та ускладнень згаданої пандемії. У свою чергу це наражало всіх учасників процесу на очевидні ризики та ще більше поглиблювало споконвічні проблеми судової системи – брак приміщень для судових засідань, недостатня кількість суддів, затягування з розглядом справ…

І хоча перші декілька місяців більшість судових установ були на певному стопі (за винятком кримінальних справ), уже з травня 2020 стало зрозуміло, що з коронавірусними обмеженнями, або щонайменше з їх наслідками нам доведеться жити ще довго. Саме тому парламентарі запровадили новий дистанційний механізм участі сторін у судовому засіданні, коли сторони перебувають поза межами зали суду та підключаються безпосередньо в суд з власних технічних засобів. На початку використовувались загальновідомі платформи Zoom, Webex, Skype, але зрештою Державна судова адміністрація розробила власне програмне забезпечення – "EasyCon", яке і є основною платформою для дистанційних судових засідань і досі. 

З одного боку цей механізм дійсно став панацеєю та дозволив відновити роботу українського правосуддя в турбулентні часи, у той же час постало питання, чи не порушує дистанційна участь особи в судовому засіданні її права на справедливий суд, оскільки в такому випадку можуть ставитись під сумнів такі її складові як: право на технічну і процесуальну рівність сторін, право на конфіденційність, право на вільний доступ до матеріалів справи, право на публічність процесу тощо. 

Ні в кого не виникає сумнівів, що як тимчасовий інструмент в критичний момент використання даної процедури було достатньо обґрунтованим, а переваги переважали будь-які ризики та можливі проблеми з правом на справедливий суд. Проте постало питання, чи варто зберегти можливість дистанційної участі особи в судових засіданнях і після завершення пандемії та зняття всіх карантинних обмежень. 

Важливо проаналізувати, як впливає цей механізм на згадані проблеми судової системи. І хоча в чинному законодавстві цей механізм і передбачений як тимчасовий – «на час пандемії COVID-19», виникає питання: що законодавцю варто робити далі? Які є переваги, а які недоліки? Який же той омріяний компроміс?

Спектр можливих рішень

Загалом існує декілька пропозицій щодо подальшого врегулювання процедури організації дистанційних судових засідань в Україні. 

Одні кажуть, що від цього варто відмовитись, оскільки персональна участь в судовому процесі є унікальною за своєю суттю можливістю відстояти свою точку зору – юридичну позицію безпосередньо перед суддею. Дистанційний же формат, на їхню думку, обмежує можливості людини, звужує гарантії справедливого правосуддя та зрештою може призвести до зловживань у процесі – зі сторони опонентів, або навіть суду.

На противагу цій позиції інші правники кажуть, що нічого поганого в дистанційному форматі проведення судових засідань немає. Нехай людина матиме додаткове процесуальне право – обрати формат участь в судовому засідання – фізично, або віртуально. На їхню думку, це взагалі-то є рівноцінними за своєю суттю засіданнями. Ми просто до цього поки не звикли. Але зрештою це вже частина «нової реальності», від якої просто неможливо відмовитись. Чи можна уявити будь-який сучасний робочий процес без «коротенької» Zoom зустрічі, або оперативного зідзвону в Skype? Навряд. Таке рішення не потребує логістики, часу на підготовку та дозволяє оперативно досягнути цілі з мінімальними ресурсними втратами. Тобто це є саме те, що потрібне сучасній судовій системі.

Треті намагаються порозуміти обидві групи та, шукаючи компроміс, пропонують залишити існуючу модель організації дистанційних судових засідань за основу, однак обмежити її застосування на рівні закону. Це мінімізує ризики, про які каже перша група, водночас дає можливість примножити всі переваги, які популяризує друга група.

Для аналізу проблематики в межах магістерської програми з публічної політики та врядування Київської школи економіки було проведено дослідження з використанням інструменту глибинних інтерв'ю. Загалом було опитано 14 представників професійної правничої спільноти – суддів та адвокатів практиків, які понад 5 останніх років працюють у цивільних і кримінальних справах та мали змогу оцінити та порівняти стан функціонування системи правосуддя до і під час пандемії.

Порушення права чи можливість вибору?

Дослідження показало, що сам факт участі особи в дистанційному судовому засіданні не порушує її право на справедливий суд. Це навпаки дає їй можливість вибору – коли людина на власний розсуд, тверезо оцінюючи всі ризики, вирішує брати участь фізично, або ж онлайн. 

Респонденти також відзначили, що віддалені судові засідання в принципі позитивно впливають на ефективність українського правосуддя як такого. На їх думку, це зменшило кількість перенесених судових засідань, оскільки якщо всі сторони зацікавлені в оперативному розгляді справи, однак об'єктивно можуть не встигнути дістатись до будівлі суду,  можна легко підключитись онлайн і провести таке засідання.

Для верифікації висновків було направлено листа на Державну судову адміністрацію, яка надала статистичну інформацію по дистанційним судовим провадженням за березень 2020 – березень 2021 року, в результаті аналізу якої стало відомо, що очевидною є збільшення за останній рік попиту (див. таблицю 1) на застосування дистанційного режиму організації судового засідання. 

Статистична інформація щодо інтенсивності застосування нового механізму відеоконференцзв'язку в цивільній юрисдикції (Лист Державної судової адміністрації №15-544/1 від 19.03.2021 року)

Не дивлячись на провалену публічну комунікаційну кампанію (якої, можливо, взагалі не було) з популяризації цього процесуального інструменту, люди починають розуміти, звикати та відчувати всі переваги дистанційного суду на практиці. Звісно що існують так звані «контрреволюціонери», які в принципі виступають проти будь-яких новацій та змін. Але на практиці їх меншість. 

Втім, можуть існувати і справи, де дистанційне засідання некоректно використовувати, виходячи зі здорового глузду. Це, наприклад, укладання мирової угоди, усиновлення, позбавлення батьківських прав, визнання особи недієздатною, тобто такі справи або учасники справ є вразливими за визначенням та потребують більшої уваги з боку суду тощо. Однак переважна більшість судових засідань, особливо на стадії підготовчого процесу, може бути проведена у віддаленому режимі. 

Деякі респонденти зауважили, що проводили дистанційні засідання навіть до початку пандемії і прийняття спеціального закону. У них за певних обставин просто не було вибору, адже інтереси правосуддя вимагали організувати судове засідання. 

Окрім того, виявилося, що характер юридичного спору (його складність, суспільна важливість (чутливість), юрисдикція) напряму впливає на допустимість організації судового процесу в дистанційному режимі, однак повноцінна інформована згода всіх учасників судового процесу щодо проведення засідання у дистанційному режимі дозволяє вважати, що всіх гарантій прав людини дотримано в повному обсязі.

То що в сухому залишку?

Отже в жодному разі не можна виключати із законодавства норму про можливість організації віддалених (дистанційних) судових засідань, навіть після завершення пандемії COVID-19 в Україні. Парламентарі мають залишити цей процесуальний інструмент, однак паралельно варто напрацювати запобіжники, визначити їх на рівні закону. Важливо зробити акцент на дискреційності (вільному розсуді) – праві сторін чи суду вільно вирішувати, який формат судового засідання буде: а) найбільш зручний для всіх сторін і суду; б) сприятиме якнайшвидшому досягненню мети правосуддя.

Окрім того, якщо Парламент надасть суддям право проводити судові засідання в дистанційному форматі з власного робочого кабінету, судова влада зможе вжити ефективних заходів для більш справедливого розподілу справ між суддями (принцип екстериторіальності) та вирівняти непропорційне судове навантаження, що, в свою чергу, пришвидшить розгляд справ відповідно до принципу «розумності» строків. 

В сукупності, згадані кроки підвищать ефективність системи правосуддя та відкриють (розширять) для громадян доступ до реалістичного суду на практиці. Це, звісно, важливо буде враховувати і під час розробки нової концепції та/або продовження реалізації поточної судової реформи в Україні.