Миротворческая миссия для Донбасса: прогноз

Геннадий Карпюк

Низка провідних країн світу не лише висловилися щодо ймовірної участі у миротворчій місії ООН в Україні, а й підтвердили готовність до фінансування такої операції. Ситуація навколо надзвичайно швидкої та нахабної кремлівської агресії наразі повільно еволюціонує не на користь загарбника. Зрозуміло: світ не хоче глобального кровопролиття, та й ми цього не прагнемо. Тому, хоч і до цілковитого схиляння нинішнього московського режиму до замирення й повернення стану статус-кво зразка 2013-го іще далеченько, проте Київ, дякуючи міжнародним партнерам, натепер має значно міцніші позиції як у суто військовому вимірі, так і у сенсі української стратегічної перспективи.

ВАРІАНТИ МІСІЇ

Час біжить швидко. От уже скоро виповниться 100 днів від початку операції Об'єднаних сил. Зрозуміло, що окрім очевидного комплексного операційного завдання під керівництвом військових зі стримування та відсічі російської агресії, вона має й іншу мету – утримати ситуацію під контролем, поки не знайдеться реального вирішення цієї глобальної кризової загрози. І тому розмови про реальні перспективи уведення миротворців під егідою ООН до зони збройного конфлікту триватимуть на різних переговорних майданчиках високого і найвищого рівнів. Очевидно, що найприйнятнішим є політико-дипломатичний шлях деокупації захопленої Росією частини Донбасу.

Росія не припиняє планування та здійснення агресивних дій щодо України як у військовому сенсі, так і в політико-дипломатичному, економічному та інформаційному аспектах. Раніше вже багато і детально було розказано про те, яким чином кремлівський режим це все здійснює. І найжахливіше те, що норми міжнародного права й міждержавні договори щодо кордону та поваги територіальної цілісності України порушує постійний член Ради Безпеки ООН – структури, від якої залежить сам факт, формат формування та повноваження миротворчої місії, що працюватиме у нас на Донбасі. Тому колізію-нонсенс, коли країна-агресор допускається до ухвалення принципового формату врегулювання збройного конфлікту, фактичною стороною якого вона є, потрібно вирішувати на найвищому рівні. Київ не погоджуватиметься на умови, які йому і світу намагається диктувати й нав'язати Москва, зацікавлена в заморожуванні ситуації. Росія із її нинішнім правлячим політичним класом не може виступати як миротворець, оскільки щодо Україна вона є агресором. І це у світі стає дедалі зрозумілішою аксіомою. Тому принциповими вимогами Києва до розгортання такої міжнародної операції з підтримання миру і безпеки є отримання мандату діяльності місії на всю тимчасово окуповану територію, забезпечення міжнародного контролю над частиною українсько-російського державного кордону в районі конфлікту та виведення звідти незаконних збройних формувань і підрозділів РФ, як і встановлення контролю за станом зберігання важкого озброєння.

Ця миротворча місія буде ефективною, якщо отримає реальні повноваження і складатиметься із військового та поліцейського компонентів, що забезпечить фактичний процес роззброєння НЗФ, підтримання правопорядку та гарантованого контролю кордону. Тобто, цей контингент має захищати цивільне населення й життєве важливі об'єкти інфраструктури, підтримувати закон і порядок, утилізувати нерозірвані боєприпаси та сприяти обміну полоненими. І саме від ухваленого резолюцією Радбезу ООН мандату Місії залежатиме визначена концепція операції, терміни її проведення, основні функції й завдання контингенту, його склад і чисельність, порядок застосування сили, тип, кількість озброєння та військової техніки.

Наразі вже можна говорити про попередні розрахункові варіанти такої миротворчої операції. Поки є два ймовірні сценарні плани операції, до яких схиляються фахівці, уведення яких безпосередньо залежить від розвитку ситуації в районі конфлікту.

Варіант перший – це підтримання миру. У разі припинення вогню і дотримання сторонами досягнутих домовленостей, можливе розгортання Місії відповідно до ст. 6 Статуту ООН із завданням щодо спостереження й імплементації Мінських угод.

Варіант другий – примушення до миру. Якщо триватиме подальша ескалація конфлікту, а Мінські домовленості не виконуватимуться, тоді Місія може розгорнутися відповідно до ст. 7 Статуту ООН із завданням у силовий спосіб змусити сторони припинити активні бойові дії, створити демілітаризовані зони та вжити заходів подальшої стабілізації.

Звісно, з огляду на поточну оперативну обстановку, просторові показники зони конфлікту, умови місцевості, кількість населення і досвід проведення миротворчих операцій, можна говорити про певні очікувані параметри такої місії на сході України.

Якщо розглядати модель операції з підтримання миру, то орієнтовна її чисельність може становити від 10 до 25 тисяч осіб з особистою зброєю й індивідуальними засобами захисту. Кількість озброєння й військової техніки можна прогнозувати на рівні до 3 тисяч одиниць – залежно від обсягу функцій та завдань, визначених мандатом і концепцією операції. Імовірно, йтиметься про сили на рівні до 10 механізованих підрозділів батальйонного рівня чисельністю до 800 осіб кожен з легким озброєнням і смугою відповідальності близько 40-50 км. Також тут передбачуване залучення підрозділів військової поліції, транспортних вертольотів, цивільно-військового співробітництва, логістики і бойового забезпечення, мобільних шпиталів. Варто очікувати і на розгортання кількох десятків блокпостів та мобільних патрулів на основних автошляхах.

У варіанті операції примушення до миру чисельність контингенту може становити 30-50 тисяч осіб з особистою зброєю й індивідуальними засобами захисту. Кількість озброєння і військової техніки ймовірно становитиме до 6 тисяч одиниць. Скоріше за все, такі сили сформують приблизно 20 механізованих підрозділів батальйонного рівня, проте вже із важким озброєнням (БМП, БТР, бронеавтомобілі, стрілецька зброя), а смуга їх відповідальності становитиме приблизно 20-25 км. У такій конфігурації місія додатково до згаданих раніше матиме підрозділи розвідки, зокрема БПЛА, артилерію, оснащену системами калібром понад 100-мм з можливістю застосування високоточних боєприпасів. Окрім більшої кількості блокпостів та маршрутів патрулювання, слід очікувати у такому варіанті і створення опорних пунктів на основних комунікаціях сполучення. Розгортання сил та засобів місії передбачатиме створення окремих секторів із логістичними базами і батальйонними таборами й основної логістичної бази.

ТАК ГОТУЮТЬСЯ ТІЛЬКИ ДО ВІЙНИ…

Але, знову-таки, Росія ще не продемонструвала жодної адекватної мирної ініціативи стосовно України. Жодного натяку на зменшення її військової присутності в окремих районах Донецької та Луганської областей чи припинення насичення розміщених там сил кадровими офіцерами, озброєнням і технікою. «Руський мір» не хоче здаватися і повертатися до гри за загальними правилами. Жодних ілюзій щодо відмови Росії від окупації української землі та виведення своїх вояк у найближчій перспективі не повинно бути. Навпаки, очікуваною є зміна форматів продовження розпочатої путінським режимом агресії.

Дехто наразі дивується: мовляв наші військові беруть участь у кількох миротворчих місіях, а світ тим часом думає над тим, кого залучити до такої ж операції, але вже в Україні. Це питання неодноразово порушувало вище керівництво держави від початку збройної агресії Росії. Цю тему ретельно аналізували в Міноборони, вивчали наслідки повернення наших миротворців. Передусім очевидно: міжнародні безпекові організації – ООН, НАТО, ЄС та ОБСЄ вкрай негативно поставляться до рішення України відкликати миротворців з районів виконання завдань. Та й одностороннє припинення участі в операціях може призвести до застосування фінансових санкцій з боку ООН. І для такого кроку потрібен значний фінансовий ресурс, не передбачений держбюджетом. За попередніми розрахунками, йдеться про приблизно 25-35 млн доларів з урахуванням штрафних санкцій ООН. Тому керівництво держави вирішило продовжити участь національних контингентів та персоналу в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки в існуючому форматі.

Нинішня Росія вміє тільки гратися у миротворця. Причому часто це робить у цинічно-провокативний спосіб. Так було рівно десять років тому в ситуації із нападом на Грузію, і от знову до сліз розсмішила пропозиція Путіна до України забрати захоплені російською вояччиною у Криму наші кораблі…

Це частина одного і того ж плану, який має як суто військові, так і інформаційні пункти. Публічний вкид про наші кораблі є, скоріше всього, гібридним задумом, покликаним знову нібито показати «добру волю царя» і водночас сформувати у цільової аудиторії уявлення про нездатність Києва домовлятися. І вкотре «вколоти» нас перед камерами російських телеканалів. У Москві добре знали, яка буде відповідь Києва – на цьому наголошував і Президент України: наша країна прийме кораблі лише разом із Кримом!

Нарощення Путіним бойових спроможностей угруповань військ Західного і Південного військових округів, а також Північного флоту, становить реальну загрозу для всієї європейської безпеки, а не лише є фактором ризику для України. Нагадаю, що угруповання противника лише вздовж кордону з Україною нараховує приблизно 77 тисяч осіб, 900 танків, 2360 бойових броньованих машин, понад 1,1 тисячу артилерійських систем та 380 реактивних систем залпового вогню. Росія ухвалила чергову державну програму озброєнь на період до 2027 року, яка передбачає розробку новітніх засобів збройної боротьби. У цілому впродовж останніх 5-7 років Москва значно активізувала цю роботу. До 2020-го на проведення відповідних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт передбачено витратити близько 3 трлн. рублів. До миру так не готуються. Так готуються тільки до війни…

↓Читайте також

Миротворцы на Донбассе: какие тернии на пути?