“Вишиймо стежку між поколіннями”, — як на Сумщині відновлюють килимову вишивку та єднають покоління

У чому проблема?

Килимова вишивка, ткацтво, народний спів — частина культури Березівської громади, що на Сумщині. Колись цими ремеслами володіли цілі села, а зараз носії культури зникають. Досі залишились старші люди, які зберігають народні ремесла. Вони часто почуваються самотніми, непоміченими та недооціненими.

Килимова вишивка, що колись була поширеною в деяких селах громади, зникає теж. Техніка зародилася у часи, коли жителі та жительки громади робили голки з консервних банок і власноруч виготовляли килими через брак коштів. 

"Передача досвіду між поколіннями — це важливо. Адже це те, чого ми вже не знайдемо, якщо втратимо. Людей не стає, ми цього не помічаємо, а потім ні в кого буде спитати", — говорить Ірина Перерва, співорганізаторка проєкту "Вишиймо стежку між поколіннями".

Яке рішення?

У селі Шевченкове живе майстриня Худан Валентина Микитівна. Жінці 90 років, більше сорока з яких вона вишиває килими та картини. Як і інші жителі Шевченкова, Валентина Худан почала вишивати, коли нічого не було й прикрашати оселі можна було лише тим, що виготовиш самотужки. Вона залишилась однією з небагатьох, хто продовжує робити картини і зараз — прямо на старих простирадлах та підковдрах, які їй привозять. 

Місцеві активістки Лариса Рибалко та Ірина Перерва вирішили проводити майстер-класи, де діти та дорослі зможуть вчитись килимової техніки вишивки.

18 січня 2025 року вони виграли фінансування на проєкт на форумі "БУР-конект":

"Ще до того, як отримала грант, я вже розуміла, що хочу робити. Я вже знала людей, які хочуть навчитись. Для себе прорахувала, що хочу, аби всі гуртки у кожному селі спробували килимову техніку. Але першим кроком стала участь у «БУР-конекті». Ми знайшли БУР і це було початком", — говорить Лариса Рибалко, координаторка проєкту.

Проєкт назвали "Вишиймо стежку між поколіннями", що символізує відродження килимової вишивки та передачу традицій від старшого покоління молодшому.

Як це працює?

Зацікавленість громади

Команда співпрацює з органами місцевого самоврядування: на кожен майстер-клас виділяють маршрутки, якими приїжджають учасники та учасниці з усієї громади. Кожного разу беруть участь люди різного віку — діти, підлітки, дорослі.

"От вважають, що майстер-класи здебільшого для дітей. Але ні. Майстер-класи від таких, як пані Валентина, потрібні дорослим людям, які розуміють їхню цінність і зможуть передати далі", — пояснює Ірина Перерва.

Створити затишок бабусиної хати та приділити увагу кожному

Учасники та учасниці приходять на майстер-класи прямо додому до майстрині. Спершу їх планували проводити у сільському клубі, але на прохання пані Валентини вирішили формувати менші групи з учасників, але проводити заняття частіше.

Організаторки купують пиріжки, роблять чай. А Валентина Худан показує, як правильно вишивати, розповідає історію техніки. Вона приділяє увагу усім, щоб кожен мав змогу навчитися основ килимової вишивки.  

"Килимова вишивка здається дуже простою. Але насправді, якщо я зараз триматиму голку не перпендикулярно — все, петельки не виходять. Потрібно, щоб була набита рука і багато терпіння. Тепер розумію, що у тих вишивках і килимах дуже кропітка праця", — розповідає Ірина Перерва.

Особливість техніки в тому, що вона потребує терпіння та правильних інструментів: спершу куплені голки не вишивали, і якби у майстрині не було кілька своїх, майстер-клас би не вдався. Організаторки порівняли голки та зрозуміли, що куплені менш гострі. Тому перед наступними майстер-класами заточували наждачкою. 

Березівська громада невелика. Організаторки діляться, що люди тісно пов'язані одне з одним і тому для залучення найкраще працює "сарафанне радіо". Вони дають оголошення на старостати, поширюють інформацію через заклади освіти, розповідають людям, які працюють з великою кількістю людей, наприклад, бібліотекарям, а ті своєю чергою передають інформацію іншим.

А це точно працює?

Люди, які ніколи не займалися ручною роботою, тепер із захопленням вишивають. Наприклад, бухгалтерка, яка ніколи раніше не вишивала та спершу прийшла просто подивитися, тепер постійно працює з голкою. Інша учасниця почала вишивати сумку. 

Валентина Микитівна тепер відчуває визнання — люди приїжджають до неї, цікавляться її роботами, запитують про техніку, а вона із задоволенням ділиться досвідом. 

"Валентина Микитівна дякує за те, що до неї приїхали. І від цього ми отримуємо задоволення. Я, наприклад, отримала задоволення, що Микитівна нам всім дуже рада, що вона нас всіх обнімала, цілувала. Вона говорила, що почувається потрібною. Вона не полінується восьмий раз розкрити свої скрині й подіставати звідти все. Вона відчуває, що її робота важлива і потрібна людям" — каже Лариса Рибалко, координаторка проєкту.

Ще більше корисних рішень!

Проєкт продовжуватиме свою діяльність і після завершення фінансування. Голки та п'яльця залишаться у місцевому позашкільному закладі, а з вересня там відкриють гурток килимової вишивки. Крім того, майстер-класи планують проводити регулярно, залучаючи нових учасників.

Збереження культурної спадщини – це не лише про минуле, а й про майбутнє. "Вишиймо стежку між поколіннями" доводить, що варто лише почати і знайдуться люди, готові підтримати ініціативу. Як каже Лариса Рибалко: "Люди завжди є – тільки клич кинь".