На фронті загинула письменниця та волонтерка Євгенія Духопельникова

Про це повідомив у соцмережах український PEN-клуб із посиланням на волонтерку Катерину Бережну. Обставини смерті не повідомляються. Прощання із Євгенією Духопельниковою відбудеться в неділю, 22 грудня, в Одесі, пише NV.

"Маю дещо пояснить, бо чекала поки повідомлять батьків і дуже сподівалася, що до того то не вилізе в паблік. Женя сьогодні вночі трагічно загинула. Я пів доби не можу усвідомити цей факт. Сістер, що ж ти ото за х**ню зробила? Сподіваюсь, що тебе зустріли з того боку і надавали по дупі замість мене. Доведеться ото відгрохати тобі пам'ятник в 2 метри, бо обіцяли один одній то на випадок, якщо хтось передчасно звалить з цієї планети", — написала Катерина Бережна.

Євгенія Духопельникова волонтерила з 2014 року. Її чоловік, молодший сержант Михайло Черник, захищає Україну в лавах ЗСУ.

У 2020 році у видавництві Фоліо вийшла її дебютна книга про війну в Україні "Дівчатка на війні. Подорож Долбоклюя". Вона розповідає про те, що люди на війні насправді – живі: жартують і плачуть, купаються в теплих озерах і ліплять сніговиків біля бліндажів, гладять котів і чухають собак, йдеться в описі книги на сайті Folio.

Також друзі й колеги, волонтери згадують Євгенію Духопельников у соцмережах.

"В серці якась діра. Це місце займала ти — зі своїми радощами і тривогами, зовнішньою різкістю і внутрішньою чутливістю, з дітьми, квітами, песиками, котиками, військовими котиками (скільком ти допомогла за майже 11 років волонтерства?), з нескінченними корчами, медеваками, зимовою гумою, з повсюдною боротьбою із несправедливістю і дурістю, з іграми та виїздами, коментарями в ФБ та живими розмовами, з Йенксом і Довбоклюєм, з твоїм талантом, гострим розумом і непересічним гумором. Хочеться насварити тебе за такий дурний жарт, але ж я ніколи не вміла так шикарно материтися, як ти. Хочеться поплакати разом. Хочеться просто міцно обійняти", — написалаВікторія Маландіна.

"Ті, хто починали у 2014 році. Ті, хто пройшли сім колів пекла, для тих, кому все однозначно було з Майдану. Ми закінчуємось, ми виснажені, ми всі з проблемами зі здоровʼям. Ми закінчуємось. Хтось гине на війні, хтось не витримує в тилу по здоровʼю. Заходжу в стрічку і серце в хлам. Євгенія Духопельникова.

Знайомі з 2014 року, сварились, мирились, багато що було, але вона "наша" боєць і завжди такою була. І все. Сидиш і думаєш: "Я не вивожу. Там моїх більше, ніж тут. Я хочу до них. Бо не знаю, з ким лишатись жити в країні". Немає ні сил, ні бажання карабкатись. Бо там моїх вже більше, ніж тут", — написала волонтеркаДана Ярова.

"Ми в Білці завжди боїмось не встигнути. Бо для більшості країни Женя була великим волонтером, а для мене вона завжди була, в першу чергу талановитою письменницею, яку я мала видати. Її Довбоклюй мав вийти в Білці після деяких змін, які вона хотіла внести, а роман Йенкс вона правила ще з 21-го року. Та вже 2023 і я досі не мала готових рукописів. Тож я почала її смикати, але вона відповіла що якось їй не пишеться, чи то немає натхнення, чи то не може зосередитись.

Тоді я спробувала зайти з іншого боку і попросила дати її коротку прозу на наш конкурс, щоб надихнути зацікавленістю читачів. І обидва роки вони була фіналісткою. Та справа з її романами не зрушила з місця. І ось пів року тому я запропонувала їй стати моєю редакторкою для книги, яка вже давно мала появитись. Книги, яка б допомогла жінкам, що чекають з війни.

Не знаю, чому вона погодилась, мабуть, тут спрацювала та її альтруїстична творча душа, але ці пів року ми працювали у звʼязці та жодного разу навіть не посварились. Її правки текстів ніколи не мали категоричний характер і за всі 76 сторінок рукопису вона тільки два рази виділила жовтим: «Оце я не зрозуміла!». Це такий кайф, коли ти з кимось працюєш так натхненно, над єдиною метою, наче зростаєшся серцями. Настільки, що мені просто фізично боляче зараз. І така пустка всередині", — розповіла про Євгенію Духопельникову комерційна директорка Видавництва БілкаІрина Белоцерковська.

"А де ваші письменники? — запитають вони нас. — Пред'явіть їх, покажіть когось, хто пише краще за наших булгакових і пушкіних. Он вони там, — скажемо ми. — У могилах, ви їх убили", — перефразувала вірш журналістки і дитячої письменниці Наталії Бушанської, присвячений загиблому поету Максиму Кривцова, українська письменниця Тамара Горіха-Зерня.

"Все що я хотіла від життя — це бути дружиною, мамою. Свій дім, великий стіл з дуба… Побачити світ. Цілком банальні речі. І цих речей хотіла вона. Вони. Але їх більше немає а ні людей, а ні мрій. Замкнуте коло зі спотвореною реальністю. Якесь постійне відчуття падіння у прірву. Сьогодні я дізналась про загибель Євгенії Духопельникової. Ми не були з нею особисто знайомі, але з 2014 постійно перетиналися по волонтерці. Вона також хотіла простих речей, які чомусь саме нам стали такими недоступними. Ми всі поховали своє життя на війні. Але заради чого? Ми помираємо ще живими. Гинемо… М'яких тобі хмаринок сестро. Честь маю. Мої співчуття родині", — написала волонтеркаДарья Андрусенко-Якотюк.