Спецтеми
14:48 28 Бер 2018

Погляд письменниці: зустріти весну

Ну все, ну нарешті – можна видихати, – подумали ми в один голос, а хтось навіть і сказав, не побачивши при цьому перед собою вже таку звичну пару з рота. Кінець завірюхам, ожеледиці, надокучливому мінусу на термометрі, цілодобово застеленому хмарами небу, товстому пуховику і шаленим цифрам у квитанціях за опалення. Кінець холодам. Весна все-таки прийшла.

Кожної зими наступає такий момент (а коли зима розтягується аж на чотири безкінечних місяці – це взагалі невідворотно, як би ти ту зиму не любив), коли взагалі перестаєш вірити, що тепло буває. Буває взагалі будь-де. Тоді важко вірити яскравим фото в Інстаграмі, на яких твої знайомці та незнайомці засмагають на піщаних пляжах, поки на тлі плещеться лазурне море. Перестаєш розуміти, як це взагалі – коли витягти руки з кишень або рукавичок не дорівнює дерев’яним пальцям, вдома можна обходитися без сотні пледів, а надвір можна вийти без шапки і шарфа на пів-обличчя. Перестаєш вірити, що буває взагалі щось, окрім зими. Особливо тут.

Хіба може тут бути сонячно?

Хіба може сонце гріти тут, де кучугури по коліно?

І саме тоді – коли вже перестаєш вірити, коли забуваєш про те, як буває…

Саме тоді це і трапляється: одного ранку виглядає сонце, з ще голих гілок цвірінчать птахи, а з сусіднього будинку виходить дівчинка у шкіряній куртці. За нею, правда, ідуть ще троє в пуховиках, але то таке. То ненадовго. То майже не рахується.

А тоді першої теплої суботи люди невпевнено виходять на вулиці. Спочатку трошки наїжачені, але це минає щойно дозволити собі повірити, що це не якийсь трюк чи хитрість, і сонце справді в блакитному небі над головою, яке синіє і в калюжах під ногами, а повітря ніби нарешті розбило той лід, що не давав нормально дихати ним в мороз. Люди виходять і посміхаються. Вдягають весняні пальта і черевички, сонячні окуляри, червону помаду і квіткові парфуми. Тримаються за руки, сміються, цілуються. Ви обмінюєтеся ледь не змовницькими поглядами, трохи хитрими посмішками – ви в цьому всі разом, ви тут всі за одне, всі про одне.

Тоді ти нарешті згадуєш: ось вона, є. По-справжньому, і навіть годинник заради цього весняного світла й тепла не шкода перевести на годину вперед. Кому взагалі потрібна та зайва година, коли вона наскрізь холодна – зимова? Забирайте, забирайте, вже час.

А ще тоді розумієш, що так буває не лише з весною. Так буває насправді абсолютно з усім.

І добре, як же добре, коли після безкінечної зими нарешті це з’ясовуєш.

1476

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: