Зернові війни: прихована загроза
Алюзія на перший епізод із кіносаги "Зоряні війни" невипадкова: у фільмі питання оподаткування торгових шляхів стали одним із рушіїв галактичної війни, а в нашій реальності саме війна зумовила безмитний доступ українських товарів на ринок ЄС, чим зачепила відчуття справедливості європейських виробників і призвела до точки, в якій ми зараз. Тертя і буксування на українсько-польському кордоні очікувано мали завершитись до 15 жовтня 2023 року або невдовзі після цієї дати. Бо інакших причин, окрім суто політичних, для такого дійства не спостерігалося. Проте парламентські вибори в Польщі змінили правлячу партію у Сеймі, прем'єр-міністра, але не ситуацію на прикордонні. Вона навіть погіршилась — з 6 листопада поступово заблокованими польськими перевізниками виявились усі пункти пропуску, а згодом до них приєднались фермери. З 20 лютого тим самим зайнялись українські перевізники — пропускна спроможність пунктів обвалилася до якихось прадавніх часів.
Все, що там відбувається, тригерить українську громадськість, котра сприймає дії польських фермерів і реакцію офіційної Варшави на їхні витівки як удар у спину. Невипадково у відповідь на висипане зерно із українських фур та вагонів-зерновозів до кордону потяглися трали зі знищеними на наших полях комбайнами — як ілюстрація ціни за врожай, яку платять українські фермери і до якого так нешанобливо ставляться польські колеги. Проте запит на солідарність в цьому випадку лишився без відповіді, бо єднання вже відбулося — польських сільськогосподарських виробників із бельгійськими, іспанськими, французькими, португальськими, чеськими, німецькими — і частково проти України.
Експорт розбрату
Це неприємно чути, але Україна не є фокусом світової й європейської уваги — принаймні, не є ним постійно. Час від часу виникають питання, які турбують інші уряди й суспільства не менше, аніж далека війна в Україні і все, що з нею пов'язано прямо або опосередковано. І для них купа гною, висипана на бруківку у Брюсселі, не поступається гостротою сумному для нас видовищу заблокованих вантажівок із гуманітарною допомогою чи катером для ЗСУ. Тим більше, що вони є ланками одного ланцюга.
Так от, тоді як польські фермери блокують кордон з Україною, вимагаючи припинити проходження українського збіжжя через територію країни, свій характер показують аграрії Греції, Німеччини, Франції, Італії та інших європейських країн. На маючи під боком України, вони блокують автошляхи та протестують біля адміністративних будівель, навіть під штаб-квартирою ЄС. Наприклад, 26 лютого в Брюсселі горіли шини, лунали вибухи петард і працювали поліцейські водомети — під такий акомпанемент відбувалася зустріч міністрів сільського господарства ЄС.
Претензії аграріїв до європейських урядовців стосуються зростання витрат на пальне, "зеленого переходу" (обмеження використання агрохімії й викидів азоту, посилені вимоги до використання водних ресурсів і експлуатації ґрунтів і таке інше) і ускладненого доступу до отримання субсидій. Усе це заважає фермерам звикло займатись сільським господарством, але нічого з цього не має стосунку до України взагалі. Утім зв'язок з'являється на другому рівні багатошарових вимог.
На тлі збільшення витрат на екологічність і зменшення допомоги у вигляді субсидій зростає собівартість сільськогосподарської продукції. Імпорт дешевих продуктів з Північної Африки (особистий дискомфорт для італійських виробників) і Південної Америки (загальноєвропейський виклик) хвилює аграріїв ЄС так само, як скасування мит і квот для України. Власне, це ще одна причина комбайно-тракторного протесту. Вартість та обсяг українського продовольства — питання переговорів між фермерами та урядами, урядами та Європейською комісією, Європейською комісією та Україною. Алгоритм саме такий, бо чужі фермери з Україною не можуть говорити в принципі (але не навпаки!) а уряди не бачать предмету обговорення, бо квоти й мита прибрала Єврокомісія. Не може жодна країна-член ЄС на власний розсуд вирішувати такі питання як торгівля і вільний рух товарів через кордони. Жодна, крім Польщі, чий уряд іще довго розбиратиме свиню, підкладену попередниками.
Україна — Єврокомісія
У січні Україна заявляла про готовність до дебатів з країнами ЄС щодо ризиків від аграрного експорту, а торговельний представник України Тарас Качка — про досягнення "гармонійного" рівня у торгівлі з країнами ЄС і відсутність підстав для стрибка у нарощуванні поставок. Загалом правильний меседж, але його треба було активніше вносити у вуха польським фермерам — комунікацію із сусіднім суспільством про те, що не Україна спричинила проблеми польських аграріїв, ми відверто провалили. Відтак страхи не тільки не зникли ні тоді, ні два місяці опісля, але й посилились до рівня наднаціонального втручання:
- 31 січня віцепрезидент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс представив на розгляд ради ЄС пропозиції з продовження безмитної торгівлі з Україною і Молдовою ще на один рік;
- 21 лютого посли ЄС ухвалили відповідний текст;
- 7 березня його підтримав комітет Європарламенту з питань зовнішньої торгівлі;
- 13 березня євродепутати ухвалили продовження лібералізації торгівлі для Молдови до 5 червня 2025 року, але пропозиції щодо українського агро-експорту до ЄС повернули на доопрацювання з метою "посилення гарантій для фермерів ЄС".
Задля цього передбачається розширити повноваження Єврокомісії "вживати швидких заходів, якщо виникнуть значні збої на ринку ЄС або на ринках однієї чи кількох країн ЄС через український імпорт, включаючи екстрене гальмування для особливо чутливих сільськогосподарських продуктів". Якщо конкретно, то депутати проголосували за підвищення "чутливості" відносно українських м'яса птиці, яєць і цукру — перевищення обсягів їхнього експорту відносно середнього значення за останні 2 роки призведе до відновлення тарифів.
Крім того зазначається, що лібералізаційні заходи залежать від поваги України до демократичних принципів, прав людини, верховенства права та її постійних зусиль у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Найцікавіше, що лібералізація торгівлі з Молдовою пояснюється (крім Угоди про асоціацію) сильним ударом по ній внаслідок "агресії росії проти України, оскільки вона значною мірою покладається на українські транзитні маршрути та інфраструктуру для власного експорту".
Це виглядає досить похмуро, але переведення ситуації у площину обговорення на рівні ЄС є безумовним проривом на тлі затору на кордоні. Воно дає підстави сподіватися на нормальний результат, який влаштує європейських виробників і українських експортерів. Про курс на досягнення такого свідчать і окремі ініціативи парламентів Латвії, Польщі та Чехії із закликом до Європейської Ради заборонити імпорт зерна та олій російського і білоруського виробництва до ЄС. Нарешті, це дає шанс на нормалізацію стосунків між Варшавою та Києвом.
Україна — Польща
Оприлюднений наприкінці лютого "План взаємопорозуміння" з 5 пунктів польському уряду "не зайшов", а на зустріч із частиною українського він не з'явився (публічно попередивши про це напередодні, щоправда). Живописна картина "стояння на кордоні" української урядової делегації вийшла доволі дивною, але призначення цього кроку полягало не стільки в нагальних переговорах там же, скільки в демонстрації готовності до їх проведення. Збоку може виглядати, що Україна змирилась зі своєю позицією прохача і репутацією країни, проти якої можна безборонно чинити сваволю, але акцентувати увагу на цьому за допомогою мемотворчості аж занадто цинічно. Даруйте за неприємну аналогію, але болючий прищ на західному кордоні точно можливо вивести за столом діалогу, на відміну від кровоточивої рани на східному, яку до того ж постійно шарпають. Проте "лікуванню" точно не допоможе постановка питання руба — або закриваємо питання зараз же, або закриваємо кордон, прибираємо з полиць польські товари, забуваємо усе хороше, концентруємось на поганому. Ультиматум іще можна посилити словом "навіки" і додати рів із крокодилами. "Прикордонну" активність поляків можна пояснити двома причинами.
Ірраціональною — пасивність влади і поліції під час блокування кордону з Україною, що дозволили їм сприймати протести на прикордонних переходах за універсальний інструмент тиску, який можна застосувати всюди. Власне, речник протесту Роман Ващик уже анонсує про боротьбу за "відновлення рентабельності виробництва, яке охоплює багато питань". Натхненні успіхом (українське зерно таки заборонене в Польщі, Єврокомісія також згодилась на певні поступки) польські фермери пішли далі. Спочатку вони вдались до блокування кордону з Литвою і Словаччиною, тоді влаштували аналогічне вздовж кордону з Чехією, потім настала черга Німеччини — 17 березня перекривши два пункти пропуску і вимагаючи заразом заборонити імпорт агропродукції з України та інших неєвропейських країн у ЄС. На всі апеляції до логіки фермери озвучують свої бездоказові підозри в тому, що транзитне українське зерно потім усе одно повертається до Польщі. Поки ж на 20 березня оголошено протест у 500 місцях по всій Польщі за участі 70 тис осіб.
Або раціональною — одночасне наближення місцевих виборів у Польщі та виборів до Європейського парламенту зумовлюють як пасивність Туска, який порівняно нещодавно прийшов до влади і не ризикує збурювати суспільство після скандальної і важкої кампанії, так і енергійність "ПіС" та "Конфедерації", які прагнуть реваншу і традиційно спираються на фермерів. З точки зору польської влади видати незначну частину польського суспільства за диваків, які хаотично метаються між пунктами пропуску на різних кордонах, — стратегія краща за намагання лупити з гармати по горобцях і давати шанс конкурентам не чекати виборів. Спроба протестувальників на початку березня перевірити на міцність поліцейські шоломи у Варшаві показала, що в критичній ситуації уряд церемонитись не буде.
Об'єктивні дані свідчать, що торгівля між Україною та Польщею приносить обопільну користь, котра вимірюється по-різному. Для Варшави вона означає більше, аніж двократне перевищення експорту над імпортом. Для України — заповнення прогалин, які утворились внаслідок війни (перевірте свій кошик у супермаркеті або проаналізуйте брендову структуру на його полицях). Тому реакційний бойкот українцями товарів польського виробництва у символічному вираженні можна виправдати і, навіть, трохи підтримати, але в перспективі невизначеної тривалості бойових дій це постріл в шлунок. Та й для Польщі сваволя фермерів є аналогом "бомбардування Воронежа" — одна група виробників, чий внесок у спільну касу не перевищує 2% ВВП, не може ні диктувати напрямок розвитку економіки, ані впливати на стратегічні інтереси країни. І найголовніше — за підсумками 2023 вплив українців на ВВП сусідньої країни сягнув 1 відсотка.
Україна — Польща — росія
Про зривання пломб, відкривання люків і висипання українського зерна на асфальт першим повідомив "конфедерат" і глибокий шанувальник перевезення товарів до росії та білорусі Рафал Меклер. Про інцидент зі спустошенням 10 вагонів української кукурудзи на станції Котомеж біля Бидгоща першим повідомило і показало фото з відео проросійське онлайн-ТБ "MIR". Фотографія польського трактора із закликом до путіна розібратися з Україною, Брюсселем та польським же урядом коштувала водію відкритого кримінального провадження, але облетіла всі європейські медіа. Окремі польські "рольники" виявились затятими русофілами із багатим портфоліо участі в російських активних заходах. Загалом тема крайньої зацікавленості кремля у ситуації на українсько-польському кордоні вже настільки затерта, що нема й де зачепитися. Американська Politico прямо називає путіна єдиним переможцем у торговому конфлікті між Україною та Польщею.
Російська ж позиція в цьому питанні давно відома: "Справжнім власником українського зерна є американські корпорації «Monsanto» та «BlackRock», які скупили за безцінь українські чорноземи і тепер хочуть зруйнувати сільське господарство в Європі, щоб розводити там черв'яків на заміну м'ясу і робити гендерно нейтральні туалети генетично модифіковані організми". Ну й конкретно фермерам також приділено увагу: їх планомірно видають за доведених до відчаю жертв нового світового порядку, оскільки через принциповий консерватизм вони є фундаментом порядку старого. У пошуках союзників і джерела дестабілізації в Європі росії байдуже, яку саму шкуру приміряти — поборника традиційних цінностей чи захисника прав фермера, аби спрацювало. Тому логічним фіналом цих інсинуацій є простий висновок — диктат глобальних корпорацій на польській землі не здатна зупинити ні держава, ні весь ЄС, а лише відомо хто.
У цьому конкретному випадку нам "пощастило" мати спільну державну межу тільки з поляками (бо на сході ця межа вже цивілізаційна) — за умови іншої географії та історії, в якій ми б змістилися на кілька тисяч кілометрів у бік Атлантики, але дивним чином не стали частиною об'єднаної Європи, кордони нам блокували б уже трактори бельгійців чи французів. Звичайно, це зовсім не спроба виправдати вчинки польських бузувірів від зерна, але без розуміння справжніх їхніх мотивів ми підемо хибним шляхом. Однією з проміжних його точок буде ненависть, описана одним із анонімних коментаторів під скандальними відео на кордоні фразою "коли москалі захоплять Україну і поженуть нас на Європу, то першими я стану стріляти поляків". Коментар лікується видаленням, але сама ідея від цього не стає менш викривальною — росії не обов'язково стояти за польськими фермерами, щоб отримати своє.
