Страшна правда про виборців Зеленського
Фото REUTERS
Цю інформацію буде дуже важко сприйняти багатьом громадським активістам, журналістам та іншим свідомим громадянам. Не можна навіть уявити, як після цього вони будуть далі жити з прихильниками Зеленського в одній країні.
Так от. Страшна правда полягає в тому, що виборці Зеленського, і виборці Порошенка – це одні і ті ж люди. Тільки мова про виборців Порошенка 2014 року.
Так, навіть чисто статистично можна зрозуміти, що люди, які голосували за Зеленського, ще 5 років тому, так само голосували за його нинішнього опонента.
Це здається парадоксальним – як люди, могли настільки сильно змінити свою думку? Чому ті, хто підтримав Порошенка один раз, не захотіли зробити це вдруге? Змінились їх погляди, чи змінився сам Порошенко? Скоріше, ні перше, ні друге.
Не думаю, що для вас стане відкриттям, що більшість громадян України не дуже цікавлять політичними справами, коли немає виборів. Їх політичні погляди дуже розпливчасті, і навряд їх можна однозначно зарахувати до лібералів, консерваторів, соціалістів чи націоналістів.
Обираючи політиків, вони скоріше орієнтуються не на політичні ідеології, а на свої базові соціальні потреби: безпеку, справедливість та добробут.
У 2014 році більшість виборців Петра Олексійовича мали до нього три простих і чітких очікування:
- Що він зможе зупинити військовий конфлікт на Сході, бо ж досвідчений політик і зможе домовитись з регіональними елітами та росіянами.
- Що він не буде красти, оскільки він вже такий багатий, що йому це не потрібно.
- Що буде своїми діями збільшувати добробут громадян.
Що ж люди отримали натомість?
- Військовий конфлікт перейшов в хронічну стадію, і майже щоденно ми отримуємо інформацію про загиблих на Сході.
- Найближче оточення Порошенка постійно потрапляє в корупційні скандали.
- Тарифи зросли, а курс гривні обвалився майже втричі.
Експерти можуть назвати чіткі і логічні аргументи, щоб обґрунтувати і тривалість війни, і падіння економіки. Але факт лишається фактом – виборці Порошенка 2014 року не отримали того, що вони очікували від Президента.
Вони не стали дурнішими, більш проросійськими чи менш патріотичними. Вони лишились такими ж, як і були. Вони досі хочуть завершення війни, хочуть, щоб політики не крали та хочуть зростання власного добробуту.
Для них другий тур не був вибором між українською чи російською мовами, чи між Росією та ЄС.
Це був вибір між старим постачальником державних послуг, який не виправдав їх очікувань, і новим, який обіцяє це зробити.
