Навіщо путіну кадрові перестановки і чого від них очікувати нам
Фото: AP
Уряд російської федерації складає повноваження перед новообраним президентом, тож одразу після інавгурації путіна (7 травня) Мішустін (голова уряду рф) подав у відставку, але 11 травня отримав перепризначення. Тут інтрига й не напрошувалася. Торжество закону і демократії було підкреслене одностайністю голосування: російські ЗМІ хваляться, що вперше з 2000 року ніхто не висловився проти. І в цьому криється головна причина фарсу – то не Мішустіну настільки раді, а президент підкреслює контроль над країною та її політикою.
Відверто кажучи, сумнівно, що українці знають всіх міністрів власного уряду, тому нема особливої доцільності зупинятися на двох десятках нових-старих російських урядовців — про них українському загалу відомо ще менше. Звернемо увагу на особливо кричущі кадрові зміни, які відбулися в межах однієї рокіровки: Бєлоусов замість Шойгу, Шойгу замість Патрушева, Патрушев замість Бєлоусова (в ретроспективі). І ця карусель дуже цікава, як на неї не поглянь.
Патрушев — кгбіст і корабел
Патрушев і путін. Фото: AFP
Найбільшу сенсацію спричинило призначення Ніколая Патрушева помічником путіна з питань кораблебудування. Дипломований інженер-кораблебудівник з кафедри підводної морської зброї, напевне, має допомогти російського флоту справитись з активністю СБУ і ГУР у Чорному морі. Проте директивне зосередження на такій вузькій ділянці колишнього секретаря російського аналога нашої РНБО і другої за впливовістю особи в державі виглядає вкрай дивно. Ну не можна цю гру "в кораблики" сприймати всерйоз — за бажання і потреби Патрушев міг би застосовувати свої таланти прямо з Радбезу. Особливо, враховуючи те, що його племінник Владімір керує концерном "Морська підводна зброя — Гідроприлад" і випускає міни та торпеди.
Раз уже згадувати сімейний клан, то Патрушев-молодший з міністра сільського господарства виріс до віце-прем'єра. Незрозумілий тільки причинно-наслідковий зв'язок між цими подіями: синове підвищення є компенсацією за батькове пониження від "десниці короля" до "майстра над кораблями" чи віце-прем'єрство молодшого із самого початку було можливим тільки в обмін на "пенсію" старшого. Так чи інакше, нема підстав вважати, що путін поставив крапку у тривалій історії "наступник", яким чутки робили молодшого сина Патрушева. Незважаючи на певну комічність підтримка живучості цієї конспірології вигідна путіну принаймні тому, що тримає в тонусі решту башт кремля.
Складно повірити в те, що Патрушев погодився стати пенсіонером, бо в його розумінні статус помічника передбачає багато шуму, але мало толку. Дозвольте сумніватися у відвертості кремлівських структурологів. Версія про відсутність особи, яка би була куратором силовиків, суперечить популярному вислову "колишніх кгбістів не буває" — радянські комітетчики правлять росією останні 25 років. Ніде не задокументований вплив секретаря Ради безпеки на силовий блок був фішкою самого Патрушева, а не його посади. Ніщо не заважає йому займатися тим самим, але в статусі помічника путіна. Реальність патрушевської пенсії проявиться з часом, але поки що це може бути й пасткою для еліт — оманливе враження хиткості однієї з башт кремля спонукатиме когось необережного на поспішні кроки. Тим часом, раз посада секретаря Радбезу вже точно не передбачає існування автономної армії, її можна віддати комусь іншому.
Почесна опала Шойгу
Уже ексголова російського міноборони Шойгу. Фото: AFP
путін не зачепив силовий блок (начальники МЗС, Мін'юсту, МВС, МНС, СЗР, Росгвардії, ФСБ, ФСО зберегли свої посади), зате прибрав міністра оборони, який роками здавався невід'ємною частиною портфеля. Ще раз — силовики лишились на місцях, змінено фігуру, яка не має прямого впливу на воєнні дії в Україні, хоча Прігожин колись і надривався "де боєприпаси?" Тим не менше про скорий відхід Шойгу з посади міністра оборони говорили не менше року.
При цьому його абсолютно не "погнали в шию", а дали фактичне підвищення. Замість лобної посади міністра оборони його призначено головою структури без очевидної політичної відповідальності. Не забуваймо, що Шойгу — не Патрушев. Найцікавіше, що з Міноборони Шойгу пішов не сам, а забрав із собою Федеральну службу з військово-технічного співробітництва, котра тепер переходить під контроль російського президента і яку очолить "головний оленяр" тієї країни. Закріплені за нею "функції з контролю та нагляду у галузі ВТС з іноземними державами" відкривають просто безмежні перспективи для бізнесу в лояльних і нейтральних країнах. Фактично, варто говорити про почесний пансіон.
Проте не зовсім зрозуміло, чому ці почесті були надані тільки зараз, адже токсичність Шойгу проявлялася давно. У футболі гравець отримує жовту картку (аналогія попередження цілком підходяща, бо навіть після всього Шойгу не видалили з поля, а тільки перевели на іншу позицію) за сукупністю порушень: досить дрібних, але занадто частих, щоб закривати на них очі. Очевидно, арбітру путіну таки увірвався терпець.
Приводом для цього цілком могло стати загострення між Шойгу та Чемезовим на ґрунті скарг Міноборони на "Ростех" з приводу затримок постачання сучасного озброєння. Чемезов путіну теж не чужий та й постійні відмазки Шойгу з перекиданням відповідальності при скандальній корупції в його відомстві (арешт заступника міністра оборони Тімура Іванова і начальника кадрової служби міністерства Юрія Кузнецова) цілком могли визначити його подальшу державну кар'єру. При цьому згадані арешти виконують подвійну виправдальну функцію як з приводу звільнення Шойгу, так і щодо призначення наступника.
Старий новачок Бєлоусов
Новопризначений міністр оборони рф Бєлоусов. Фото: AOP
Головним кандидатом на заміну видавався колишній охоронець путіна і командувач сил спеціальних операцій, Тульський губернатор Алєксєй Дюмін. Та як прийшлось до діла, то останній став помічником путіна, а головним по обороні — колишній помічник путіна і перший віце-прем'єр Андрєй Бєлоусов. Крім того, по всіх каналах пройшовся акцент на тому, що він — доктор економічних наук. В американському Інституті вивчення війни (ISW) побачили в цьому призначенні ознаки підготовки до затяжної війни. Досвід нового міністра в "управлінні інноваційними проєктами" дає іноземним експертам підстави очікувати на певні технологічні зрушення в російському війську.
Не вступаючи в дискусію, хочеться зробити кілька ремарок. По-перше, інноваційність російських проєктів часто зводиться до того, як вибити з бюджету якнайбільше, освоїти по-максимуму і просунутись на вищу посаду ДО аудиту. По-друге, путін також написав дисертацію і теж з економічних наук — такий бекграунд у російських умовах не є кваліфікаційною ознакою управлінської спроможності. По-третє, Бєлоусов є прикладом типового російського бюрократа: службове становище використовує для себе і тримається на особистій лояльності до вищого керівництва — до путіна в цьому випадку.
Щоправда, не обійтись без ремарки до ремарки — Бєлоусова називають чиновником із бездоганною репутацією, оскільки він не був помічений в корупційних скандалах чи розслідуваннях. Зате компанія його сина надає консалтингові й "цифрові" послуги міністерству промисловості і торгівлі, генеральній прокуратурі рф, федеральній службі охорони, корпораціям "Ростех" і "Росатом" та іншим оборонним підприємствам. Це ще не доводить корупцію, але свідчить, що Бєлоусов відрізняється від решти чиновників як мінімум обережністю.
З 2006 року Бєлоусов так чи інакше слідкує за виконанням федеральних цільових програм і національних проектів. Особливо відомим він став у царині "державної експропріації": у 2018 році ініціював вилучення півтрильйона рублів надприбутків ключових російських металургійних, хімічних та нафтохімічних компаній на користь реалізації "травневих указів" путіна; повторив цей фінт у 2021 року, підвищивши податок на видобуток корисних копалин і запровадивши мита на експорт металів. У 2019 за непрямої участі Бєлоусова (через топ-менеджера створеного ним "Агентства стратегічних ініціатив" Аветісяна) почався кримінальний процес проти одного з найбільших іноземних інвесторів у російську економіку Майкла Калві, що принесло російському бюджету нові мільярди.
Якщо такому спеціалісту знайшлось місце в оборонному відомстві, то це свідчить про декілька речей. По-перше, постачання війська здійснюється не зовсім так, як би того хотіли у кремлі: щось не надходить, чогось занадто довго чекають, щось потім не знаходять. Невипадково придворний політолог Марков називає головним завданням нового міністра "боротьбу з корупцією". По-друге, достойного представника з нинішнього складу міністерства не знайшлось, що свідчить про низьку довіру до оборонного відомства. Сам же Бєлоусов окреслив трохи інші пріоритети власної діяльності: подолання бюрократії щодо підтвердження пільг військовослужбовців, забезпечення житлом учасників путіської агресії, наведення ладу в медичному секторі.
Офіційно його призначення пояснюється необхідністю посилення контролю за міністерством, яке відповідає за розміщення всіх оборонних замовлень у промисловості й концентрує (разом із рештою силових відомств) понад 7% російського ВВП і майже 40% усіх видатків федерального бюджету. На основі цього речник путіна Пєсков вказує на місію Бєлоусова — "вписати економіку силового блоку в економіку країни".
Прихильник державного втручання в економіку і контрольованого громадянського суспільства до душі путіну, але його режим інших і не культивував. Цілком очевидно, що головна мета кремля полягає в переведенні всієї економіки країни на військовий порядок і в цьому головний сюрприз — нам давно розповідається силами російської прямої й прихованої пропаганди про нездоланність росії через бездонні ресурси і 100500 танків за Уралом. Аж тут виявляється, що ситуація не така прекрасна, якщо оборону мусить очолити економіст, який ніколи не мав стосунку до збройних сил. Значить його задача іншого характеру — остаточно перекласти тягар війни на пересічних росіян і бізнес.
Експерти й журналісти наввипередки приписують йому відстоювання "мобілізаційної економіки" (такої, яку мав СРСР у Другій Світовій війні), але ці погляди більш характерні його батьку Рему Бєлоусову. Сам же фігурант озвучує неможливість відтворення такої моделі у сучасній росії. З іншого боку, це не означає, що він би не хотів цього. Адже необхідною умовою він вважає такий стан суспільства, в якому громадяни й еліта "співвідносять своє життя з досягненням суспільної мети". Чи варто нагадувати, що в росії над формуванням такого стану давно працюють. Принаймні йому відповідає реанімація радянської максими "все для фронту, все для перемоги" і сучасний культ особи "наразі ми всі — путін".
Для чого це все?
В інтерв'ю китайському медіа путін висловив готовність до переговорів. Якщо не зважати на неприйнятність для України умов їхнього початку, а спиратися на сам факт, то Бєлоусов підходить і на роль "перехідного" міністра оборони. Через мінливість своїх геополітичних поглядів. Це зараз він бачить росію "в оточенні ворогів" і говорить про її вагому роль у збереженні західних цінностей — в дусі шизофренічних поглядів путіна, а до повномасштабної війни вважався системним лібералом з глобалістським і прозахідним порядком денним. Власне, у 2021 р. був урядовим куратором питань "адаптації російської економіки до глобального енергетичного переходу", а в 2004-му робив дослідження на американські гроші (заснований ним Центр макроекономічного аналізу й короткострокового прогнозування вивчав розвиток російської економіки на гранти USAID).
ЦМАКП під егідою Бєлоусова у 2023 році аналізував драйвери відновлення російської економіки — замість розширення державного оборонного замовлення, соціальних виплат і будівництва ними мають стати споживчий попит та інвестиційна активність. Раніше оцінки і прогнози Центру потрапляли під сукно через консервативні підходи Центробанку. Якщо віце-прем'єр Бєлоусов не міг його подолати, то як це вдасться непрофільному міністру Бєлоусову — загадка. Іще цікавіше, як вміння доїти бізнес під реалізацію "політичних завдань" допоможе йому тепер, адже міністр оборони не може вказувати підприємствам. Отже, він там не для цього.
З точки зору внутрішньополітичної боротьби важливим є те, що Бєлоусов не має команди, тому не зможе встановити монопольний контроль над відомством, а отже не перетвориться в небезпечного гравця з власним силовим ресурсом. Таке становище має насторожити інших. Наприклад, Чемезова, який вижив з міністерства Шойгу і над яким потрібний нагляд, оскільки "Ростех" є головним постачальником російського війська, а отже й ключовим джерелом корупції. 10 років тому Бєлоусов (як помічник путіна) заблокував спробу корпорації Чемезова влізти в бездонний ринок поводження з твердими побутовими відходами, хоча вона була погоджена на рівні уряду.
Загалом якось так склалося, що за кілька днів Бєлоусову намалювали портрет, який об'єднує риси Караганова, Кірієнка, Суркова і Купріна. А ще російські видання пишуть, що він прислужує в одній із церков у Володимирській області. Кращого комплімента для РПЦ просто не знайти. Маємо додатковий аргумент на користь побудови міцної та надійної колаборації оборонного і культового відомства. Якщо такий самородок був доступний весь час, то чому кремль одразу не застосував його таланти для ведення ефективної війни? Активність пропаганди справляє враження роботи димової установки, яка покликана сховати щось від сторонніх очей.
При всьому цьому заперечувати саму можливість масштабування успіхів російської економіки на питання постачання армії тільки тому, що нам такого розвитку подій не хочеться, вкрай недалекоглядно. На щось серйозне й нове для "відомства солдатських чобіт" він таки спроможний якраз тому, що контрагенти міністерства поки не знають, чого від нього очікувати. Тому однакова імовірність як скорих показових успіхів, так і затишшя різної тривалості — сторони взаємно приглядатимуться. На цей період і з цих же міркувань постачання російських окупантів може сповільнитися.
Туман війни у 21 столітті такий само непроникний, як і в часи Клаузевіца. І надії на game changer такі ж великі, просто цивілізаційний поступ змінює їхній вигляд і застосування — від нарізних стволів до дронів. Проте, як зброя фактично не здатна надійно і надовго змінити правила воєнної гри, так не під силу це й конкретній людині. Бєлоусов не один із маршалів Наполеона і не архітектор воєнної економіки Гітлерівського Райху Шпеєр — його участь у війні свого суверена обмежена іще більше і результат буде таким самим.
Новий російський міністр убивства прямо не пересуватиме стрілочки на карті, але відповідатиме за те, щоб вони відображали реальну силу. В їхньому ідеалі — армійський all inclusive, у нашому — імітація і пшик. Для нас нічого не змінюється — сила ворога відома. Як і раніше, громадянам треба донатити на ЗСУ й відповідально ставитись до інформації, а владі — активніше працювати з партнерами й розвивати власну оборонку. Ну й коли більш сприятлива нагода для протидії корупції, як не одночасно з ворогом?
