Як Україна починає змінювати систему догляду і виховання дітей?
У 2017 році в Україні оголосили про початок трансформації системи догляду і виховання дітей. Держава зобовʼязалася подбати про те, аби діти зростали у сімейному оточенні, а не в інтернатах. Водночас необхідно усвідомлювати, що ця реформа не про закриття інтернатів, а саме про дитину і про те, що ми як держава та суспільство маємо зробити, аби діти мали безпечне сімейне середовище.
Пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення ще більше оголили проблеми чинної системи забезпечення та захисту прав дитини. Ризики розʼєднання дітей з батьками стали вищими, а необхідної підтримки, послуг та альтернативних форм сімейного догляду, які могли б запобігати влаштуванню дитини до закладу, на місцевому рівні все ще недостатньо.
Держава також зіткнулась з новими викликами під час війни. Понад 4 тисячі дітей із закладів інституційного догляду були евакуйовані за кордон, більше ніж 19 тисяч дітей — депортовані та примусово переміщені державою-агресором.
Як наслідок нова реальність дала поштовх до перезавантаження реформи та оновлення Стратегії забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному оточенні.
Що передбачає оновлена Стратегія?
- забезпечення рівного доступу до послуг (освіти, охорони здоров'я, соціальних та інших) для підтримки сімей та дітей;
- розвиток сімейних форм виховання (усиновлення, опіка та піклування, патронатні та прийомні родини, дитячі будинки сімейного типу);
- створення умов для повернення та інтеграції евакуйованих або депортованих дітей;
- соціалізацію та інтеграцію дітей з досвідом інституційного виховання.
Тобто йдеться про створення таких умов, щоб дітей виховували біологічні сім'ї та мали необхідну підтримку для розвитку. А коли це неможливо — забезпечити можливість дитині зростати в новій родині, тобто альтернативній формі сімейного виховання.
Родини, які потребують підтримки, мають мати доступ до необхідних послуг за місцем проживання. Наприклад, у Винниках Львівської області в навчально-реабілітаційному центрі "Джерело" надають послугу денного догляду. З дітьми з 08:30 до 16:30 займаються фахівці. Йдеться про розвиткові та творчі заняття.
У Пісочині Харківської області в Центрі денного догляду для дітей з інвалідністю надають психологічну підтримку, реабілітаційні процедури, формують навички самообслуговування.
Так діти мають змогу отримувати професійний догляд, а батьки в цей час можуть працювати, вирішувати побутові справи чи відпочити. Така підтримка за місцем проживання допомагає запобігати влаштуванню дитини до інтернатного закладу.
Як буде реалізовуватися Стратегія?
Аби втілити Стратегію, за ініціативи президента України, першої леді та за фінансової підтримки Європейського Союзу і Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) створили Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей. Його мета — об'єднати органи державної та місцевої влади, громадський сектор та міжнародних партнерів навколо реалізації Стратегії реформи.
Для реалізації Стратегії потрібні як гроші, так й експертна підтримка. Наразі відібрані 10 областей і щонайменше 5 громад у кожній з них. За підтримки міжнародних партнерів ці демонстраційні області будуть першопрохідцями, тобто напрацьовуватимуть та тестуватимуть певні підходи до реалізації реформи, які майже одночасно будуть презентуватись та поширюватись на інші регіони України.
Під час вибору регіонів враховували, чи готові вони впроваджувати на місцях позитивні зміни в системі догляду та виховання дітей і чи мають напрацювання в цьому напрямі. Пізніше інші області перейматимуть досвід демонстраційних, реформа втілюватиметься по всій Україні. Маючи реалізовані пілотні проєкти у кількох регіонах та десятках громад, легше масштабувати практичний досвід на всю країну.
Як йдемо до втілення Стратегії?
На рівні кожної обласної військової адміністрації (ОВА) буде утворена Координаційна рада. До неї увійдуть дотичні до реформи представники ОВА, громадського сектору та міжнародних організацій.
Наша команда буде підтримувати діяльність такої регіональної координаційної ради у демонстраційних областях, допомагатиме проаналізувати ситуацію в регіоні та громадах, розробити регіональний план і реалізувати Стратегію.
Додатково кожна демонстраційна область матиме підтримку Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та залученого регіонального партнера. З-поміж партнерів — міжнародні організації, які мають досвід реалізації реформи системи догляду й виховання в Україні та в інших європейських країнах, зокрема СОС Дитячі Містечка, Lumos, Save the Children, МБФ "Надія та житло для дітей" та інші. Завдання партнерів — підтримати область та пілотні громади ресурсами та технічною експертизою.
Цікавим є досвід Житомирщини, де область підтримують не лише національний та регіональний партнери, але є ще і європейська країна — Естонія, яка взяла цю область під патронат: інвестує у розвиток сімейних форм виховання та навчатиме у школах спеціалістів: як виявити дитину, яка потребує допомоги; як з нею працювати, як підтримати батьків. Ми хочемо масштабувати цей досвід і знайти країну-партнера для кожної області.
Як це працюватиме на місцях?
Розповім на прикладі Чернівецької області. Там вже обрали регіонального партнера — міжнародну благодійну організацію СОС Дитячі Містечка, яка надаватиме фінансову та експертну підтримку 5 громадам та області щодо планування та реалізації реформи. Спільно партнером та ОВА ми підписали меморандум про співпрацю.
Також з головами пілотних громад обговорили готовність до втілення Стратегії. Тепер потрібно спільно проаналізувати ситуацію в кожній громаді: оцінити кількість дітей, які перебувають в інтернатних закладах, кількість патронатних родин, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу; визначити, які соціальні послуги надаються на рівні громади. Наступним кроком буде планування та реалізація конкретних проєктів у громадах, виходячи з їхніх потреб.
Розвиток соціальних послуг у пілотних громадах
Спільно з Міністерством соціальної політики та партнерами, ми вже визначили мінімальний пакет базових соціальних послуг, які мають запобігти потраплянню дітей до інтернатів. Або ж сприяти тому, аби діти повернулись з інтернату в родину.
Йдеться про девʼять послуг. Від послуг, що мають бути доступними всім сімʼям з дітьми, — як-от консультування, розвиток навичок батьківства. І до послуг, які необхідні, наприклад, для сімей, які виховують дитину з інвалідністю або порушенням розвитку, — це раннє втручання, асистент дитини під час інклюзивного навчання, денний догляд та інші.
У пілотних громадах ми не лише будемо впроваджувати пакет послуг. Аби зміни на місцях запрацювали, там має бути налагоджена міжвідомча взаємодія між усіма суб'єктами, які дотичні до дитини — школою, закладами охорони здоров'я, дозвілля тощо. Це дозволить вчасно виявляти та "підхоплювати" дитину чи родину у скруті й залучати для допомоги необхідних фахівців. Ще потрібна достатня кількість належно підготовлених фахівців із соціальної роботи, соціальних менеджерів, працівників служб у справах дітей.
Наша ціль — формування так званої системи "гейткіпінгу" (запобігання), коли на рівні кожної громади працює розвинена соціальна система підтримки сімей та захисту дітей. І ця система допомагає розвʼязувати проблеми, які могли призвести до вилучення дитини чи добровільного влаштування батьками до інтернатного закладу.
Чого очікуємо від пілотних громад та як швидко?
Ми досить обережні у прогнозах: кожна область має розробити регіональний план реалізації реформи з урахуванням своїх особливостей. Демонстраційні області завдяки підтримці будуть рухатись трохи швидше і до кінця року мають розпочати активну роботу над забезпеченням доступу щонайменше до девʼяти соціальних послуг на рівні пілотних громад та стимулювати розвиток сімейних форм виховання: усиновлення, опіки, прийомних, патронатних родин тощо.
На цьому етапі потрібно налагодити роботу на регіональному рівні. Крок за кроком. Ми не можемо поспішати, адже ключове — інтереси дітей, тому кожна дія має бути обґрунтованою та базуватись на тому, що дійсно потрібно нашим дітям і забезпечуватиме реалізацію їхніх прав, а не звітування про "формальні" успіхи. Варто памʼятати, що насамперед зміни — це не про кількість та статистику, а про якість життя конкретних дітей та родин.
