Давос на “авось”: як пройшов Всесвітній економічний форум для нас і для всіх
До цьогорічного Всесвітнього економічного форуму в Давосі була особливо підвищена увага. З одного боку, він 55-й, а ювілей зобов'язує бути неподібним до попередників. З іншого, вже вчетверте поспіль захід у Швейцарських Альпах відбувається на тлі нової найкровопролитнішої війни в Європі, де гине мирне населення — чотирикратна підстава виділитись. Українці не чекали перетворення економічного саміту на мирну конференцію, але оголошення про приплив інвестицій було б доречним. Втім ВЕФ і не інвестиційний форум чи продовження конференцій з відновлення України на новому майданчику, щоб вони могли матеріалізуватись…
Потенційна різниця між очікуванням і дійсністю закладена вже в самій назві. Якщо хочете, це класична логічна пастка, але ВЕФ насамперед є неурядовою організацією та аналітичним центром, а вже потім — зустріччю політ- і бізнес лідерів, інвесторів, експертів, журналістів і зірок в різноманітних галузях. Тому може дозволити собі трохи позабавлятися. Передовсім на рівні аналітики.
Цьогорічний The Global Risk Report, який традиційно готується Форумом, починається з констатації "нестабільності, поляризації наративів, розмивання довіри" і поганої оснащеності "сьогоднішніх систем управління для вирішення глобальних ризиків або протидії породженій ними крихкості". Сформульовано високою ельфійською мовою, але суть передано достатньо чітко. На відміну від національних урядів, які переймаються передовсім внутрішніми питаннями, для ВЕФ важливою є глобалізація та пов'язані з нею виклики. Найцікавіше, що цю відмінність особливо чітко помітно на тлі зміни президентської адміністрації у США. У той час як Трамп випромінює впевненість у необхідності політики егоїзму і протекціонізму, ВЕФ ратує за безбар'єрність руху товарів, послуг, технологій, робочої сили.
Звіт висвітлює останні висновки щорічного глобального опитування про сприйняття ризиків, яке цього року "об'єднало колективний інтелект понад 900 світових лідерів з наукових кіл, бізнесу, урядовців, міжнародних організацій і громадянського суспільства", а також майже сотні "тематичних експертів, у тому числі фахівців з ризиків". А висновки направду цікаві.
Наприклад, міждержавні війни визнано найбільшим ризиком для світової стабільності. 23% респондентів так вирішили, тоді як погодні катаклізми назвали головним ризиком — 14%, геоекономічне протистояння — 8%, маніпуляції з дезінформацією — 7%. При всій небезпеці повеней, ураганів і глобального потепління загалом чи засилля штучно генерованих зображень у соціальних мережах, трагедію війни не можна недооцінювати. Те, що творять путін і його опудала, дасть фору будь-якому екстремальному погодному явищу.
Тож тверезість варто вітати, але вона якась скороминуча, адже в перспективі 2 років війни опускаються на 3 місце, а в 10-річній — випадають із десятки глобальних ризиків узагалі. Хочеться думати, що це просто хитрий план, спрямований на оманливе заспокоєння потенційних агресорів — ну не може легіон експертів не бачити очевидних загроз, правда?
Зробімо ВЕФ великим знову (с)
Наслідки пандемії COVID-19, які відчувалися ще років зо три, збройні конфлікти і, особливо, російська агресія проти України "трохи" підірвали довіру до міжнародних інституцій. У підсумку питання виникли й до актуальності ВЕФ. Інтерес до форуму не згасає, але щорічне відвідування Давосу в якийсь момент перестало бути аксіоматичним й світові лідери почали його пропускати. То Джо Байден не приїде, то Олаф Шольц віддуватиметься за всю G7. Цього року ніби не так, чому посприяв календар — відкриття Форуму в день інавгурації Дональда Трампа (чи навпаки — треба орієнтуватись по Грінвічу) і його перша міжнародна промова підтримали градус зацікавлення на належному рівні. Ще й Папа Франциск продемонстрував руку на пульсі, направивши учасникам спеціальне послання щодо ролі штучного інтелекту в зближенні народів і закликаючи уряди та корпорації просувати технократичну парадигму так, щоб "ШІ не поглиблював нерівність та конфлікти". До речі, нещодавно з'явився й зовсім інший приклад пов'язаності національного з глобальним. Високий суд Англії та Вельсу заборонив російським телеканалам Russia Today, "Спас" і "Царьград" вимагати арешту активів Google й подальшого стягнення з компанії штрафів у розмірі космічної суми з 30 нулями. Це також спосіб явити себе світу, та ми відволіклись.
Звернення Трампа викликало ажіотаж, але по суті не було революційним. Повністю його згадувати нема сенсу — українська частина виглядала рефератом передвиборчих заяв: війна має закінчитись, робота над досягненням мирного врегулювання триває, треба зустрітися з путіним, Китай може допомогти. Відносно новим став анонс звернення до Саудівської Аравії з проханням зменшити ціну на нафту, щоб вибити фінансову опору путінської війни. Натомість, українські політики говорили про те, щоб зміцнити її для себе.
Перша віцепрем'єрка Юлія Свириденко відзначила зміну погляду іноземного бізнесу на Україну: від очікувань економічного краху на початку повномасштабного вторгнення до побудови планів на основі оптимістичних прогнозів. Проте зростання економіки недостатньо, тому вони цікавляться гарантіями безпеки своїх інвестицій. І на цьому тлі віцепрем'єрка висунула цікаву пропозицію іноземному бізнесу — тиснути на національні уряди задля формування альтернативного формату цих "гарантій безпеки". Дещо сміливо, але логічно: грубо кажучи, Україні потрібні інвестори не набагато більше, ніж вона їм. Що в сухих безжальних цифрах?
Міністр із питань стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін констатує простій частини українських оборонних потужностей через відсутність фінансування, а також оцінює потребу України в далекобійних ракетах, дронах і засобах ППО/ПРО на рівні 20 млрд дол. В цьому ж контексті висловлювався і Президент Зеленський на пресконференції з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском, наводячи співвідношення 30:40:30 (Україна, США і ЄС) у виробленому озброєнні та воєнній техніці на балансі ЗСУ. Щоправда, через тиждень вона скоригувалася до 40:40:20, але сіль не в цьому — ще у 2022 році 90% нових надходжень забезпечували США, тому це доволі значний прогрес. Який має діяти переконливо на потенційних інвесторів.
В цьому плані цілком робочою, завдяки Данії, є модель закупівлі боєприпасів і бронетехніки партнерськими урядами на українських підприємствах. Крім того, Україна утворила спільні військові підприємства з німецькою Rheinmetall AG і британською BAE Systems, демонструючи як перспективність такої колаборації з погляду прибутковості, так і доцільність задоволення потреб фронту не з Жежува і без впливу форс-мажорів у вигляді заблокованого кордону.
Мирне відновлення також потребує західного фінансового вливання. На конференції в Берліні Юлія Свириденко заявляла про українську потребу в 12-13 млрд дол. "для швидкого зростання" і реалізації проєктів з відновлення генерації. Доказом розумності таких інвестицій вона називала відновлення роботи морських портів і фінансову стабільність. Втім на початку цього року голова комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев скаржився, що за 11 місяців 2024 року чистий притік прямих іноземних інвестицій в Україну склав 3,64 млрд дол., або на 19% менше ніж за стільки ж місяців 2023.
І при цьому більшість українців вважає, що основним джерелом економічного зростання мають стати саме іноземні інвестиції. Так, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова переконує, що для залучення зовнішніх капіталів наш уряд повинен налагодити відносини з західними партнерами та емігрантами, а кількість інвестицій залежатиме від захисту прав інвесторів та настроїв західних виборців.
У 2022 році російське вторгнення закономірно стало головною темою зустрічі. Тодішня відсутність російської делегації стало підставою для The Wall Street Journal говорити про "кінець глобалізації", а сам Російський дім став домом російських воєнних злочинів. Опісля війна певною мірою рутинізувалася. Ні, вона не впала на периферію міжнародної уваги, але належного тиску на агресора саміт "тисячі лідерів" не чинив. Інше питання, чи міг він це зробити в принципі. Цього року можемо трохи сподіватися.
Наприкінці минулого року президент ВЕФ Борге Бренде задавався цілим сонмом питань: чи закінчиться війна в Україні навесні, як саме це відбудеться, де будуть пролягати кордони, яку безпеку і як гарантуватимуть Україні європейські держави, щоб уникнути нових нападів з боку росії? Хтозна, чи знає він відповіді, але за підсумками заходів у Давосі заговорив про новаторство і креативність у домовленостях, щоб "зробити світ кращим".
Можливо, перспективи на Близькому Сході та в Судані справді затьмарюються лише "страхом і невизначеністю", як написано у передмові звіту ВЕФ про глобальні ризики. Проте в Україні війна набула страхітливої інтенсивності, яка набагато ближча за суттю до геноциду, аніж до абстрактної метафізики про неясність обріїв. Принаймні українці переконані, що війна зумовлена самим фактом існування незалежної України і ведеться до знищення української нації.
Можливо, орієнтований на безкінечно вічне Давоський форум вже готується до протистояння Людей з Машинами. Може, допомогти нам у цій війні він ніяк не здатний, бо створений для державно-приватного партнерства в масштабах світу. Проте не може собі дозволити перебувати в ілюзії безпеки. Один із дорожніх вказівників у самому Давосі, який у дні проведення Форуму переповнюється чужими автомобілями, так і каже: "Don't follow your GPS".
