"Все йде за планом": про що говорять слова путіна в останньому виступі

Іван Валюшко

експерт Національного інституту стратегічних досліджень

18 січня президент росії вкотре наповнював свої історичні й геополітичні нісенітниці "глибоким смислом". Цікаво, що сам виступ з нагоди 80-річчя прориву блокади Ленінграда був анонсований за декілька днів, а буквально напередодні обріс загадковими чутками про якесь епохальне значення. Імперська адміністрація в кремлі і її окупаційний філіал на українському Запоріжжі, традиційні медіа і російські воєнкори в Телеграм наввипередки писали про доленосні рішення, що призведуть до перелому на фронті. 

Усвідомлення схибленої любові російського диктатора до дат і символів робило припущення про оголошення початку реалізації якогось хитромудрого плану правдоподібним. Сама можливість порівняння мешканців оточеного в Другій світовій війні міста з росіянами, які добровільно згодились на самоізоляцію, виглядає достатньо цинічною, щоб не відставати від інших ініціатив російської влади. Оскільки останнім часом будь-який публічний виступ путіна за змістом нагадує гумореску Павла Глазового («Сяк і так тулю деталі: і назад, і наперед. Все виходить не коляска, а зенітний кулемет»), то не було жодних сумнівів у його повній прив'язці до порядку денного війни проти України. В контексті важливого етапу війни проти гітлерівської Німеччини просто напрошувалось озвучення якихось переломних рішень і стосовно "спеціальної військової операції". Якщо не оголошення війни й воєнного стану, то принаймні офіційного продовження "часткової мобілізації". Натомість вийшов іще один бенефіс псевдоісторика, зацикленого на претензіях і ображеного на весь недружній світ.

То що він наговорив?

Під час зустрічі з ветеранами Другої світової війни путін:

• назвав східні області України одвічно російськими землями;
• у стилі Орвелла охарактеризував свою "спеціальну військову операцію" як спробу припинити "цю війну" (очевидно, мається на увазі війна росії проти всього НАТО чи решти світу, прадавня війна за свою самобутність, хрестовий похід на захист православ'я чи якась інша месіанська вигадка, але тільки не агресія проти України, яку в росії війною називати не можна);
• у цій же стилістиці пояснив смерті українців, зокрема й російськомовних, наміром захистити їх від утисків і переслідування;
• користуючись тим же прийомом, заявив, що росія давно погодила лінію державного кордону з Україною після розпаду Радянського Союзу, але не могла не відреагувати на події після "державного перевороту";
• скаржився, що росія постійно хотіла домовитися, але її завжди обманювали;
• фактично назвав росію найбільш толерантною державою, адже проти неї в часи Другої Світової війни скоювали злочини представники багатьох європейських держав, але вона мовчала, не бажаючи псувати відносини;
• вказав на поширення нацизму у світі, оскільки на одному з голосувань в ООН 50 країн проголосували проти документа, що засуджує героїзацію нацизму. Це типово російський і вже достатньо бородатий фінт вухами: резолюція 77/204 від 15 грудня 2022 року про боротьбу з глорифікацією нацизму розвиненим світом сприймається як погано замасковане возвеличення цієї ідеології в самій росії. Фактчекери розібрали цей випадок буквально на символи й не знайшли в ньому нічого, окрім спроби виправдати агресію проти України.

Традиційно багато суперечливого; суміш вигадок і маніпуляцій, але нічого нового і цінного. Усі виголошені путіним ідеї вже звучали в його виконанні раніше, деякі просто отримали детальніший опис чи навпаки стали ще більш розмитими у своїх формулюваннях. Проте цей каламутний потік затьмареної свідомості цікавий не змістом, а самим фактом свого озвучення. Бо маємо вкрай цікаву ситуацію. 

Що нового?

З одного боку, путін повторив усі свої давні вигадки: українська влада нелегітимна, українці — нацисти, на російську культуру тиснуть, російських по духу людей гноблять, українські території насправді подаровані, кремль має і буде повертати своє, розпад СРСР — біда і трагедія, Другу світову війну росія виграла самотужки, усі завжди проти росії. Весь наратив останніх 15 років умістився в порівняно короткий виступ. Спічрайтери вирішили вдарити залпом із перевірених меседжів чи сам путін того захотів — не принципово.

З іншого боку, важливо те, що такий прийом можна було б виправдати, якби після переліку образ і констатації претензій було підведену жирну чорну риску чи тонку червону лінію — будь-яким способом накреслено кінцеву мету, після якої в осяжній перспективі має з'явитися крапка. Натомість вийшов засновок без висновку, відкритий фінал. І це відображає загальний настрій всього кремля і його господаря. 

Війна справді цілковито заполонила свідомість і відкритий ефір путіна, але її вихід в маси поза межами бункерного чи дистанційного спілкування з найближчими поплічниками постійно дає збій. Під час "жесту доброї волі" з півночі України чи "перегрупування" на Харківщині й Херсонщині путін мовчав, хоча найвищого коментаря російське суспільство явно чекало. Кремль заперечував можливість мобілізації в росії, а тепер не коментує проблеми, які виникли в ході її проведення і потреби мобілізованих. Натомість він говорить про війну в усі інші моменти. Складається враження, що на загал кремль виносить лише статистичну і символічну сторону бойових дій, ігноруючи війну як часопростір критичної небезпеки й трагедії. Грубо кажучи, путін говорить про неї як про єдиний механізм розвитку країни й досягнення суспільного благоденства, але мовчить про те, що вона несе смерть. До речі, разюче протилежними є виступи українського президента, у яких акценти розставлено по-людськи.

Окрім типового для останнього року звертання до суто внутрішньої аудиторії помітна криза жанру — кремль втратив напрямок власної інформаційної політики і її пошуки виглядають блуканням манівцями. Він не може припинити війну, не досягнувши необережно оприлюднених надзвичайно амбітних і цілковито нереалістичних цілей. Втратить лице. Він не може завершити війну під тиском Заходу і на умовах України. Втратить владу. Він не має вибору, окрім продовження війни сподіваючись, що прігожин в надії на шкарпетку з рук хазяїна закидає ЗСУ м'ясом, а герасімов вигадає щось нове й путнє. А до цього не хочеться говорити щось інше, окрім "все йде за планом".

Нема сумнівів у подальшій мобілізації росіян. Майже напевно буде оголошено й воєнний стан або його запровадження по факту під виглядом якоїсь "оптимізації витрат господарства". Малоймовірно, що росія оголошуватиме війну Україні, бо це їй нічого не дасть. Значна частина російського суспільства переконані у святості своєї армії, її джентльменських підходах до ведення бойових дій і обмежених можливостях завдання ударів по "центрах прийняття рішень", бо формат "сво" не дозволяє. Після оголошення війни спроможність до килимового бомбардування не з'явиться магічним чином, а мирна російська громадськість відчує розчарування. Буде незручно шукати виправдання.

Цілком можливо, що путін не міг не проводити якихось заходів, бо в блокадному Ленінграді загинув його старший брат — звичайні сентименти, які загострились на старості літ. І не міг не використати нагоду, щоб зайвий раз нагадати підданим про народний характер розв'язаної ним війни. А виголошувати "епохальні рішення", що змінять хід війни, не захотів, щоб не допустити фальстарт. Або він просто не має таких рішень. Усе можливо, але ніщо не означає, що ми можемо розслабитись. Наш ворог досі небезпечний. Він просто не озвучив своїх планів.

Росіяни не почули втілення анонсів. Українцям же важливо зважати на інше. росія програла інформаційну війну на початковому етапі вторгнення, але має намір і можливості взяти реванш. З червня точаться бої за Бахмут. З вересня вони розказують нам від нашого імені про "пекельні борошна". З листопада оприлюднюють "факти" про відсутність у нас нормальних командирів. З кінця грудня роздають повістки при виході з "метро на Троєщині". Уже майже рік лякають ядерною зброєю і втомою Заходу. Ось тепер — ухваленням доленосних рішень, наче доля війни залежить виключно від папірчика, на якому путін підпишеться. Ворог підступний і жорстокий, але не всемогутній. Якби він міг, він би вже застосував усе, що має. Йому треба, щоб ми боялись і панікували в очікуванні. А нам треба робити своє. Так переможемо.