Зброя у цивільних: що робить її безпечною для суспільства?
Понад 20 років українці можуть абсолютно легально володіти певними видами зброї. За даними World Population Review, на 100 000 цивільних українців зброї більше, ніж на стільки ж цивільних ізраїльців. Проте, збройного законодавства в нашій країні досі немає. На початку березня парламентарі, представники громадськості та експертного середовища збиралися знов, щоб обговорити можливі варіанти відповідного закону. Це важлива тема. Та на мою думку, культура поводження зі зброєю – не менш актуальна для нашого суспільства. Адже зброя в українців вже є. А як щодо норм та навичок правильного поводження з нею?
Ми із онлайн-виданням "Рубрика" розпочинаємо серію матеріалів, у яких комплексно будемо обговорювати культуру поводження зі зброєю: законодавче регулювання зброї, розвиток стрілецьких дисциплін в Україні та світі та інші аспекти.
=====================
"Не буває поганої зброї. Не буває доброї зброї. Будь-яка зброя в руках злодія – це погано. Будь-яка зброя в руках порядної людини не несе загрози нікому – крім злодіїв", – кредо колишнього президента Національної стрілецької асоціації США Чарлтона Хестона. В Україні з цим твердженням погодились би десь 18% населення: за даними останніх соціологічних досліджень, саме така кількість українців повністю підтримують ініціативу легалізації зброї в державі; 47% наших громадян однозначно проти, інші – не визначилися.
Загалом, питання легалізації зброї ділить українських експертів та громадян на два табори: одні стверджують, що вона допоможе знизити рівень злочинності в Україні, однак збільшить кількість смертей під час злочинів; інші говорять, що це не знизить криміногенну ситуацію – навпаки, додасть проблем.
Проте, незалежно від ставлення до наявності зброї в цивільних, це питання вже на порядку денному нашого суспільства. Деякі види зброї абсолютно легально можна придбати по досягненню певного віку: наприклад, мисливську гладкоствольну – з 21 року, чи нарізну зброю (карабін, гвинтівку та рушницю) – з 25 років. До того ж, українці можуть володіти травматичною зброєю.
За офіційними даними, у наших співгромадян:
- вогнепальної зброї – близько 900 000 (МВС)
- нагородної – близько 2 300 за 2014-2016 рр (оприлюднені дані, може бути більше)
- травматичної зброї – від 100 до 300 тисяч одиниць
Найбільше проблем становить нелегальна зброя. За офіційними даними МВС, її в українців – понад 300 000. За даними громадських організацій – значно більше: її кількість в декілька разів перевищує легальну. У експертні групи міжнародних організацій, які займаються дослідженням зброї, частіше всього входять експерти зі збройних організацій – у підрахунках використовуються дані українських ГО, а не МВС. Тому за даними World Population Review, всього в Україні легальної та нелегальної вогнепальної зброї у цивільних – 4 396 000 одиниць.
Тобто якщо ви мешкаєте у великих обласних центрах чи Києві, швидше за все, зброя є у вашого сусіда по багатоповерхівці; у колеги з великого офісу чи сусіда по затору (вдома чи з собою).
Чи є наявність вогнепальної зброї в цивільних проблемою? Як для кого:
для одних зброя = безпека,
для інших зброя = небезпека
Обидві сторони праві по-своєму. У Швейцарії, де кожен четвертий громадянин володіє зброєю, вона не створює додаткових загроз для суспільства. В тому ж Ізраїлі – країні, яка весь час свого існування знаходиться в стані війни і де зброя наявна масово (не тільки у військових, а і цивільних), схожа ситуація – зброя не стає додатковою загрозою. Проте, з іншого боку ми маємо суперечливий досвід США (варто сказати, що більшість розстрілів здійснюється саме з нелегальної зброї), і приклади країн з відверто низькою культурою поводження зі зброєю: наприклад, Ємен.
У всіх цих країнах є легальна зброя та відповідне законодавство. Та різниця між ними – саме у культурі поводження зі зброєю. На мою думку, поява зброї в суспільстві нагадує хімічну реакцію: де елемент (зброя) спричиняє різні реакції, залежно від середовища (зовнішніх умов). "Вбиває не зброя, а людина", – певно, найбільш відома фраза Самюеля Кольта: саме людина визначає, як вона застосує свою зброю.
Тож чи у зброї справа?
Термін "культура поводження зі зброєю" (gun culture) відносно новий. У 1970 його вперше вжив двічі лауреат Пулітцерівської премії Річард Гофштадтер. Це – "ставлення, оцінка та поведінка суспільств, чи груп людей, серед яких часто застосовується зброя". Відповідно, вона може бути високою і низькою (відсутньою). Ці складові культури поводження зі зброєю – важливі, бо саме вони визначають, чи є зброя фактором безпеки або небезпеки в суспільстві.
Тобто, щоб зрозуміти, яка саме культура поводження зі зброєю в даному суспільстві, треба відповісти на ряд питань. Яким є збройний закон у країні? Яке співвідношення легальної та нелегальної зброї? Чи є прозорою та некорумпованою судова система? Чи діє вона у відповідності до законодавства і норм до тих, хто правомірно та неправомірно застосував зброю? Чи карають за неправомірне застосування всіх, чи є "винятки"? Чи створені сприятливі умови для тренувань тих, хто володіє зброєю? Зброя є привілеєм чи обов'язком? Та якщо максимально спростити, висока культура поводження зі зброєю – про те, чи безпечне поводження зі зброєю є нормою для суспільства, а також чи сприяє цьому закон+інші фактори.
Не зважаючи на те, що в Україні понад 20 років можна легально володіти певними видами зброї, культура поводження з нею все ще низька. На мою думку, це ключова причина, через яку трапляється більшість нещасних випадків.
Складових цієї проблеми багато:
1. Відсутність статистики і прозорих реєстрів. Багато країн стикаються з нестачею інформації для аналізу збройної культури. До прикладу, у США не вистачає соціології по мотивації придбання зброї, мотивів її застосування тощо. Та в Україні є проблеми навіть з точним встановленням зброї на руках населення: кількість зброї може зменшуватися через те, що її не перереєстровують.
Інший аспект – нагородна зброя. Її можуть видавати як людям, які справді заслужили нею володіти і знають про норми поводження, так і рандомним особам. Відкритих даних по нагородженим зброєю немає. Щодо нелегальної зброї – ситуація ще складніша.
2. Застарілі регулятивні норми (відсутність сучасного профільного закону). В Україні понад 20 років діє Наказ МВС №622. По суті, це – інструкція з виготовлення, придбання, зберігання, використання та транспортування зброї. Тобто, так, збройне питання регулюється, але профільного закону немає. Через це багато плутанини: яка саме зброя легалізована в Україні, і на якій підставі нею володіють – закону-то немає. Також "легалізація зброї" часто сприймається саме як "легалізація короткоствольної зброї", а це далеко не одне і те саме. І відсутність обізнаності – не гірший наслідок.
3. Судова практика не завжди дорівнює букві закону. Не заважаючи на те, що норми необхідної самооборони чітко прописані в українському законодавстві, судова система часто стає не на бік законослухняних власників зброї, навіть якщо вони діють в рамках закону. До того ж, правоохоронців, привілейованих чи посадових осіб, які неправомірно застосували зброю, як правило, притягають до відповідальності, лише якщо подія набуває суспільного резонансу.
4. Правильно поводитися зі зброєю вміє невеликий відсоток людей. В Україні мало стрілецьких тирів та кваліфікованих тренерів зі стрільби. За даними ShooterSpace, зараз в Україні 79 таких місць, з яких близько 22 – в Києві та Київській області. Звідси "ростуть ноги" у "пішли постріляємо по банках у ліс" і, як наслідок, купи нещасних випадків через халатне ставлення до зброї. Але ж де отримувати необхідні навички? Також гостра проблема з професійними тренерами зі стрільби. Часто тренувати починають люди, які мають фізичну підготовку з інших дисциплін і просто закінчили профільні курси. Чи в українських реаліях це гарантує кваліфікованість? Складно сказати.
5. Упередження та низька обізнаність населення.
Останні три пункти – тісно пов'язані між собою. У бізнесі часом кажуть: "Якщо ви нічого не чуєте про кібербезпеку, це означає, що вона працює добре. Ви чуєте про неї тільки коли з'являються проблеми". Зі зброєю – приблизно те саме. В українців дуже багато упереджень щодо зброї та її власників. На те є причини: тематика зброї до новин потрапляє лише в контексті якихось надзвичайних ситуацій як в Україні, так і світі – стрілянин, розстрілів, тощо. У кращому разі – прийнятті нового збройного закону, який має легалізувати зброю: що в контексті незнання теми виглядає як "легалізувати все і для всіх". Тобто інформація, яка доходить до широкого загалу, розуміння поточної ситуації не додає, більше – формує стереотипи. Коли зі зброєю немає проблем – це не гайпово, навіть якщо хтось захистив завдяки зброї своє життя та майно. Проте, самі проблеми з'являються, адже зброя стає чимось незрозумілим та далеким.
6. Не зрозуміло, хто є власниками зброї.
Інколи мені здається, що власники зброї – наче прибульці з відомої реклами: "Тато, а це правда, що прибульці існують?". Так, вони існують: проте, хто це такі – не дуже ясно. Власники зброї – дуже різні за мотивацією та моделями придбаної зброї, ставленням до неї тощо. Власники нелегальної зброї – поза законом: це та категорія людей, які не готові нести відповідальність за власні дії. Проте, власників легальної зброї також не можна "мести під одну гребінку": вони дуже різні – хтось просто тримає зброю в сейфі, інші регулярно з нею тренується, хтось ходить на полювання тощо. На мою думку, з інформаційного поля не мають випадати люди, які є прикладом правильного поводження зі зброєю, навіть якщо це не є гайпово.
7. Деформовані цінності – зброя сприймається як привілей, а не як обов'язок.
Деформовані цінності – коли володіння зброєю сприймається як привілей, а не як додаткова відповідальність. Якщо дуже спростити, то у суспільстві з високою культурою поводження зі зброєю не факт наявності зброї є "крутістю", а вміння поводитися з нею. Саме тому я вважаю, що спортсмени-стрільці – ті люди, які можуть закладати засади безпечного поводження зі зброєю у суспільстві. Проте, вони також часто випадають з поля зору медіа. Адже володіти зброєю – це ще далеко не все. Вміти з нею правильно (читай = безпечно) поводитися – ось у чому справа.
Питання наявності зброї у цивільних непросте, адже воно корелює з довірою та безпекою у суспільстві. В українців і з першим, і другим – проблеми. Та обізнаність допомагає знизити градус напруження. Адже вам не треба досконало розбиратися в машинах чи бути власником авто, щоб орієнтуватися в правилах дорожнього руху та місцях, де авто можна помити, або їздити на ньому. Так само і зі зброєю: обізнаність – це частина високої культури поводження зі зброєю у суспільстві.
Фото unsplash.com
