fbpx
Сьогодні 05/12/2020 01:59
Колонка 12:42 22 Жов 2020

Соціальний ліфт або тролейбус? Вибори по-українськи 2020

English version here

25 жовтня 2020 року черговий електоральний цикл в Україні входить у завершальну фазу. Цикл, що розпочався президентськими виборами, отримав підживлення достроковими парламентськими та завершується черговими місцевими. І незважаючи на тривалість майже в два роки (з офіційного початку президентських перегонів) вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є різними розділами однієї історії. Історії про прихід "нових облич" у владу.

І варто визнати, прихід був напрочуд вдалим. Згідно з підрахунками Лабораторії законодавчих ініціатив у Верховній Раді України IX-го скликання понад 80% народних депутатів отримали свій мандат уперше. Фактично, це наймасштабніше оновлення єдиного законодавчого органу України з далекого 1998-го року. Більш вражаюче переформатування складу парламентарів спостерігалося лише у Верховний Раді України II-го скликання з показником у 86%. Загалом такі результати свідчать про бажання громадян реанімувати ледь функціонуючий соціальний ліфт і перетворити його з "гіперлупу" вузькокорпоративних інтересів на "ескалатор" нових ідей, смислів і конкурентних моделей публічного управління.

Відсутність політичного бекграунду у багатьох "нових" представників політичного класу, власних статків та бездонної кишені у їхніх родичів і видимих на перший погляд (а подекуди і на другий) зв'язків з вітчизняними фінансово-політичними та іноземними групами впливу, надихнула українців масово йти в політику. І спробувати свої сили на місцевих виборах. Адже якщо одним вдалося, чому не може вийти й у інших? Якщо він народний депутат, то чому я не можу стати депутатом місцевої ради?

На бажання масово йти в політику вплинило три основних чинники:

  1. часткове руйнування міфу про "обранність" і "закритість" українського політичного класу для людей з-поза системи. Адже перед очима є наявний зразок "турболіфту" 2019 року; 
  2. системна демонстрація "новими обличчями" відсутності навіть мінімального рівня знань і навичок, необхідних для виконання покладених на них громадянами України обов'язків (варто бути справедливими і визнати, що й у "старих" політиків подекуди з цим є труднощі); 
  3. зміна виборчого законодавства та перехід зі змішаної виборчої системи до пропорційної з відкритими списками (чи умовно відкритими). Хоча як свідчать результати дослідження Соціологічної групи Рейтинг, станом на початок жовтня лише 20% громадян з впевненістю зазначили, що знають за якою системою пройдуть місцеві вибори. Ба більше, зважаючи на власний досвід, можу з впевненістю стверджувати, що далеко не всі кандидати в депутати місцевих рад цілковито усвідомлюють особливості організаційної складової даного виборчого процесу.

Результати децентралізації та перерозподілу повноважень між центром та регіонами зі суттєвим збільшенням повноважень останніх (зокрема і з суттєвою бюджетною децентралізацію передбаченої на 2021й рік) теж посилили бажання українців йти до органів місцевого самоврядування.

Так, окрім 20 кандидатів в мери Києва, є чимала кількість бажаючих потрапити і в Київську міську раду. Зокрема було зареєстровано Центральною виборчою комісією України 2197 кандидатів в депутати у Київраду від 24 політичних партій. Тобто більше ніж 18 кандидатів на одне місце (120 місць в Київській міській раді). Згідно з Державним реєстром виборців, станом на 30 вересня 2020 року в Києві проживає 2 195 093 громадян, що мають право обирати і бути обраним. Проста арифметична операція дає змогу з'ясувати, що кожний тисячний повнолітній житель Києва йде на вибори. Така тенденція прослідковується і серед бажаючих потрапити і до інших рад по всій території України. З тридцяти п'яти мільйонів виборців в Україні понад двісті сімдесят тисяч громадян (зокрема це більше ніж населення міста Рівне – обласного центра Рівненської області) є кандидатами в ради різних рівнів. Тобто кожен 130й громадянин йде до органів місцевого самоврядування. Приголомшуюча кількість бажаючих розбудовувати державу на місцях з урахуванням того, що згідно чинного законодавства України депутати місцевих рад здійснюють свої функціональні обов'язки на безоплатній основі.

Безумовно, кожний з кандидатів має власні мотиви йти до органів місцевого самоврядування – від суспільно-альтруїстських до особистісно-егоїстичних. Але, певне, чи не кожен розглядає дану можливість як трамплін у "велику політику". 

Головне питання в тому, чи існує ця можливість?

Але чи існує дієвий соціальний ліфт? Чи, можливо, він трансформувався (чи трансформували його) в дещо інше? "Соціальний тролейбус"? Насправді аналогія абсолютно не випадкова. 

Нещодавно був свідком конфліктної ситуації, яка виникла між групою пасажирів та кондуктором тролейбусу. Причиною конфлікту була відмова кондуктора впустити в салон пасажирів на зупинці, у зв'язку з карантинними обмеженнями. Адже згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року, у громадському транспорту може перебувати така кількість людей, яка відповідає кількості місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу. Водій і кондуктор апелювали до постанови уряду і до загрози притягнення їх до адміністративної̈ відповідальності за порушення карантинних заходів. Натомість пасажири – до неякісної послуги та відсутності іншого тролейбусу даного маршруту протягом 30-40 хвилин у годину пік, коли люди повертаються додому після робочого дня. Вони не можуть чекати наступний транспорт, адже й у них є певні зобов'язання. Результат суперечки – паралізований рух тролейбуса на 15 хвилин і ріст соціальної напруги.

Здається, що між цим випадком, соціальним ліфтом та очікуваними місцевими виборами в Україні немає нічого подібного. Але чи це так? Якщо розглянути цю ситуацію дещо під іншим кутом, то можна простежити й певні паралелі.

По-перше, кількість бажаючих "увійти" як у систему влади, так і в тролейбус значно перевищує передбачену кількість місць. І норми та правила поведінки за умови жорсткої конкуренції відходять далеко на задній план.

По-друге, складається враження, що у партійні списки на місцеві вибори потрапили не найкращі і не найконкурентніші, що мають публічний досвід та соціальний результат їх діяльності в будь-якій сфері життєдіяльності людини (і навіть, як це не дивно, і не найбагатші), а значною мірою випадкові люди, що як і в тролейбус зайшли на "кінцевій". І саме вони мають можливість досягнути бажаної "зупинки". Адже не зважаючи на те, що була змінена виборча система на пропорційну з відкритими списками, вплив керівництва партії на формування самого списку залишається визначальним. Згідно з положенням частини 2 статті 185 Виборчого кодексу України, кандидати у депутати, які отримали підтримку виборців щонайменше у 25% розміру виборчої квоти (що достатньо проблематично навіть для популярних кандидатів), переміщуються на початок регіонального виборчого списку. В іншому випадку мандати розподіляються відповідно до черговості, визначеної партією при висуванні кандидатів.

По-третє, місцеві вибори навряд чи зможуть повторити результат дострокових парламентських виборів 2019 року і кардинально оновити депутатський корпус на місцях. Тут варто скоріше говорити про рух у горизонтальній площині (перебігання кандидатів і дійсних депутатів з одного політичного проекту в інший), а не вертикальній. Загалом такий "ліфт" діє по чітко визначеному маршруту, як і тролейбус.

По-четверте, певна байдужість пасажирів до конфлікту, як і громадян до місцевих виборів загалом. Згідно з результатами опитування Соціологічної групи Рейтинг (4-7 жовтня), лише 58% опитаних знають, що вибори відбудуться 25 жовтня, ще 14% відповіли, що вони пройдуть у жовтні і 2% назвали інший місяць і число. Своєю чергою явка на виборах як через об'єктивні, так і суб'єктивні чинники може бути вкрай малою.

По-п'яте, символічне протистояння між "новими" та "старими обличчями". Адже під час сварки учасники конфлікту неодноразово вказували на неефективність місцевої або ж центральної влади в залежності від своїх політичних вподобань. Частина апелювала до фактичної нездатності Кабінету Міністрів України та Прем'єр-міністра України забезпечити умови виконання своєї ж постанови, інша – до неефективності комунального підприємства "Київпастранс" і очільника міста Києва особисто. По суті, побутовий конфлікт набув політичного забарвлення і резонував з риторикою політичних партій напередодні місцевих виборів. Тим самим поглиблюючи міжособистісний конфлікт на рівні громадян і трансформуючись у політичний, що може мати деструктивні наслідки для всього суспільства загалом.

І тому кожному українцю напередодні виборів: як кандидатам, так і виборцям, — варто замислитись над тим, чим ("ліфтом" чи "тролейбусом"), яким маршрутом, куди і з ким їм рухатися в майбутнє.

2509

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: