(Не)обов’язкова вакцинація: основні позиції законодавства
Декілька місяців Уряд намагається спонукати всіх вакцинуватися, запроваджуючи різні заходи, які знову розділили українців на два табори: проти та за щеплення.
15 листопада Зеленський пообіцяв 1000 гривень за щеплення як крок останньої надії, проте, можливо, на допомогу прийде законодавство?
(Не)компетентне МОЗ
4 жовтня Міністерство охорони здоров'я України затвердило Перелік працівників, яких зобов'язали щепитися проти COVID-19. До списку потрапили практично всі держслужбовці.
Наказ МОЗ викликав великий резонанс у суспільстві: деякі українці розпочали оскарження нормативного акту в суді, інші — вийшли на мітинг проти вакцинації. Проте чи перевищило Міністерство свої повноваження?
Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає хвороби, щодо яких проводиться обов'язкове профілактичне щеплення: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Обов'язкове профілактичне щеплення можуть ввести і проти інших особливо небезпечних інфекційних хвороб, якщо з'являється загроза їх виникнення або массового поширення на певних територіях та об'єктах.
Перелік хвороб був затверджений Наказом МОЗ ще у 1995 році, у 2020 його доповнили COVID-19. Рішення про проведення таких щеплень приймають відповідні головні державні санітарні лікарі в залежності від території або об'єкта розповсюдження хвороби.
Крім того, обов'язкове щеплення вводиться і щодо окремих працівників, виробництв та організацій, робота яких може призвести до їх зараження та/або масового розповсюдження хвороби.
Визначення груп населення та категорій працівників, професій, виробництв та організацій, а також інших питань щодо проведення обов'язкового щеплення відноситься до компетенції Міністерства охорони здоров'я України відповідно до Положення про МОЗ.
Тобто Міністерство діяло в рамках законодавства: Наказ про визначення працівників, які підлягають обов'язковій вакцинації, — законний.
(Без)строково відсторонені
Отже, з листопада державних службовців зобов'язали щепитися проти коронавірусної хвороби, невакцинованих — усувати від роботи.
Відсторонення — це призупинення роботи працівником, під час якого не нараховується заробітна плата. Тобто людина не працює та не отримує заробітну плату, однак місце роботи за нею зберігається, поки вона не усуне причини відсторонення. Про строки відсторонення у законодавстві не міститься жодної згадки.
Державна служба України з питань праці повідомила, що недопуск закінчиться, коли працівник провакцинується або завершиться карантин. З цього виходить, що людина може не щепитися хоч декілька років, доки діятимуть карантинні заходи.
Звільнитися не можна залишити
Після цього виникає питання: які можуть наступити наслідки для працівника за відмови від вакцинації?
Звільнити співробітника можна лише тоді, коли через стійке зниження стану здоров'я він не може працювати. Відсутність щеплення не призводить до таких наслідків.
Крім того, відмова від вакцинації також не відноситься до порушення трудової дисципліни, за яку можуть винести догану. У законодавстві під порушенням трудової дисципліни розуміють невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
У свою чергу, Міністерство економіки повідомило, що відмова працівника від вакцинації не вважається порушенням трудової дисципліни та підставою для звільнення.
(Не)суттєві умови
Ще одним спірним питанням в обов'язковій вакцинації є строк її введення.
4 жовтня МОЗ затвердило Перелік працівників, яких зобов'язали щепитися проти COVID-19. Наказ набрав чинності на початку листопада, через один місяць з дня його офіційного опублікування.
З цього часу організації почали усувати працівників від роботи, проте про зміну істотних умов необхідно повідомляти не пізніше, ніж за два місяці, відповідно до Кодексу законів про працю України.
Законодавство дозволяє широко тлумачити поняття істотних умов праці, оскільки перелік у Кодексі не визначено вичерпним. Введення обов'язкової вакцинації за ознаками можна віднести до таких умов.
За порушення строків повідомлення працівника про зміну істотних умов роботодавця можна оштрафувати у розмірі мінімальної заробітної плати, наразі — 6000 гривень.
Медична таємниця
Після введення перевірки COVID-сертифікатів українці згадали про медичну таємницю. Міністерство охорони здоров'я швидко відреагувало на заклики щодо незаконності перевірки сертифікатів, оприлюднивши на сайті спростування.
Відповідно до законодавства пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані під час його медичного обстеження (ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ст. 286 Цивільного кодексу України).
МОЗ зазначає, що медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих відомостей немає, тому перевірки правоохоронців — законні.
Проте, відповідно до законодавства медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну, третинну та паліативну. Профілактичні щеплення відносяться до первинної медичної допомоги (ст. 35-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Тобто, профілактичне щеплення підпадає під дію медичної таємниці та відноситься до конфіденційної інформації. Медична таємниця може бути розголошена за згодою людини, або у випадках, передбачених законом та лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, в тому числі для охорони здоров'я населення (статті 32 та 34 Конституції України).
Піклування про здоров'я — обов'язок українців
Незважаючи на те, що українці мають багато прав, в тому числі і на медичну таємницю, на них покладаються різноманітні обов'язки.
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я охорона здоров'я визнається пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання та розвитку народу України.
Громадяни зобов'язані піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Тобто піклування про своє здоров'я, яке проявляється в тому числі у вигляді щеплення – обов'язок кожного українця, закріплений законодавством України.
Законодавство виглядає неоднозначно: існує багато прогалин та колізій. Роз'яснення Міністерств та вислови посадових осіб не носять офіційний характер, оскільки офіційне тлумачення — це виключна компетенція Конституційного Суду України.
Останньою надією залишається судова практика, яка поки не сформована. Позови проти карантинних правил та обов'язкової вакцинації ще розглядаються судами.
Тому наразі 1000 гривень все ж можуть стати надією на порятунок від нескінченного карантину.
