fbpx
Сьогодні
22/02/2019
00:51
курси валют
$26,85/27,15
30,30/30,80
Аналіз
13:53 25 Січ 2019

Томос у контексті виборів

Аналіз позицій кандидатів

15 грудня 2018 року українські церкви (насамперед, УПЦ КП і УАПЦ за нечисельної участі УПЦ МП) об’єдналися в єдину Православну церкву України на чолі з митрополитом Епіфанієм. 5 січня 2019 року Вселенським Патріархатом підписано томос про автокефалію Церкви, а 6 січня патріарх Варфоломій передав його митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Представники Російської православної церкви (УПЦ МП) закономірно відмовилися визнати ПЦУ і продовжують політику власної «єдиної канонічності», спираючись на відповідну риторику. Тим часом окремі парафії Московського патріархату в Україні переходять до української Церкви – згідно з інтерактивною картою, розробленою Релігійно-інформаційною службою України, станом на 22 січня до ПЦУ з УПЦ МП уже перейшло 108 парафіяльних храмів у різних регіонах країни. Як і передбачалося з огляду на особливості церковно-релігійного життя, цей процес не характеризується значною динамікою. Тим не менше проведення Об’єднавчого собору та подальше отримання томосу дозволяють говорити про те, що, попри очікувану хронометричну розтягненість повного об’єднання церковних парафій в єдину Помісну церкву, ПЦУ відбулася.

Якщо протягом літа 2018 року більшість основних політичних фігур із президентськими амбіціями на тему Томосу висловлювалися обережно (напевне, через страх розгубити електорат в погоні за ілюзіями), то 2019-ий рік вони зустріли, скоригувавши погляди. Автокефалія української церкви перестала бути ідеєю-фікс одного гравця і почала сприйматись як повноцінна ігрова карта. В її високому номіналі іще продовжують сумніватися, але про всяк випадок кожен намагається не віддати ініціативу опонентам. Президентські вибори 2019 року явно не відбуватимуться під знаком Томосу, але його вплив на загальний дискурс буде відчутним.

Єдина українська Церква за багатьма ознаками (передусім через активну роль світської влади) може вважатись політичним проектом чинного Президента України. Починаючи з другої половини 2016 року шанси Петра Порошенка на другу каденцію окремими політиками, експертами і ЗМІ почали називатись примарними. Об’єктивно імовірність фінального підсумку участі у передвиборчих перегонах важко охарактеризувати настільки категорично, адже ресурсна база глави держави традиційно залишається серйозною, незважаючи на рейтинги і соціологію. Проте активізація Юлії Тимошенко, відсутність консолідації в умовній пропрезидентській більшості та прагнення реваншу проросійськими політичними силами справді суттєво звузили можливості Банкової щодо забезпечення перемоги на виборах у березні 2019 р.

У таких умовах активна кампанія Порошенка з конституювання Української церкви тільки здавалася авантюрою, але «благородно ризикованою» не була. Насправді він нічого не втрачав, незалежно від її остаточних результатів. Невдача не створювала жодних загроз виборчим перспективам через і без того непереконливий електоральний рейтинг. Натомість перемога давала об’єктивні підстави сподіватися на, як мінімум, місце в історії. Не можна виключати того, що все відбувалося за чітким прорахованим планом навіть тоді, коли отримання Томосу здавалося безнадійним (червень-серпень 2018). Так чи інакше автокефалія по праву є здобутком президентського терміну Порошенка, тому обов’язково буде використовуватись в ході підготовки до виборів. Крім того, вона є достатньо ексклюзивним активом – політичні конкуренти та суперники в перегонах змушені або вітати її, тим самим визнаючи ефективність політики Порошенка, або критикувати, наражаючись на негатив значної частини електорату. Так чи інакше його конкуренти на прийдешніх виборах у частині Томосу та релігійних справ узагалі будуть діяти реакційно, що автоматично робить Порошенка його головним ньюзмейкером незалежно від змісту та конотації заяв суперників.

порошенко томос

Активніше за інших на цю тему висловлювалася Юлія Тимошенко, спробувавши розмити роль Президента і акцентуючи увагу на незавершеності процесу та необхідності перетворення ПЦУ з митрополії в патріархію. Попри те, що контекст заяв лідера «Батьківщини» частково збігається з пропагандистськими заявами російських церковних та політичних діячів (в частині неповноти автокефалії, заміни російською залежності на константинопольську тощо), сам факт експлуатації Тимошенко «чужої» теми свідчить про два моменти. У короткостроковому періоді вона намагається нівелювати електоральні бали Порошенка, применшуючи потенціал ПЦУ та заслуги президента в отриманні томосу. Містять висловлювання Тимошенко й довгострокові амбіції – оцінюючи томос в цілому схвально (інша реакція дисонувала би з очікуваннями електоральної бази) вона вказує на необхідність підвищення статусу ПЦУ до рівня патріархії. Оскільки процес остаточного формування єдиної помісної церкви об’єктивно не може завершитись до кінця березня 2019 р., Тимошенко камуфлює популістські заяви під план дій, які виконуватиме після свого обрання. Поява почесного патріарха ПЦУ Філарета на останньому з’їзді «Батьківщини» свідчить і про намагання Тимошенко використати ту частину кліру УПЦ КП, який висловлює незадоволення назвою чи статусом ПЦУ.

Крім того, Тимошенко зловживає відверто кремлівським кліше про Томос як «політичний інструмент для роз’єднання країни», що розширює межі розкрутки образу Ю.В. як агента Кремля. За словами Ющенка, за кілька днів перед рішенням Синоду про надання томосу про автокефалію ПЦУ Юлія Тимошенко просила патріарха Єрусалимського Феофіла ІІІ не поспішати з визнанням Православної церкви України, вказуючи на надмірну політизацію цього питання. Вигідним політтехнологічним кроком у цьому напрямку є й консолідуюча робота Порошенка з іншими релігійними течіями України, яких тема автокефалії прямо не стосується. Зокрема, на презентації книги глави УГКЦ Святослава Шевчука «Діалог лікує рани» Порошенко говорив про молитву та діалог, «який будує українську церкву і державу».

В цілому схожу позицію продемонстрував і Анатолій Гриценко, назвавши право на свою Церкву вистражданим, а Томос – справедливим завершенням шляху в кілька століть. Як і Тимошенко, він констатує, що це «лише початок нової об’єднаної Української Церкви в Українській Державі». Проте на переконання Гриценка, на особливу подяку і повагу заслуговує Патріарх Філарет, який «доклав більше зусиль, витримки і мудрості, щоб Православна Церква України відбулася», хоча іще в середині грудня лідер «Громадянської позиції» віддавав Порошенку належне в його зусиллях. Зовсім не помітив заслуги президента Андрій Садовий, обмежившись словами про значну роль церковних діячів.

Найбільш послідовні у своїх оцінках автокефалії кандидати з колишнього «регіонівського» середовища. Олександр Вілкул та Євген Мураєв не відступають від тез про розкол суспільства. Юрій Бойко заявив, що Константинополь повністю скористався ситуацією, коли діючий президент країни захотів використовувати церковну тему, як передвиборчу. «Томос – це спецпроект Вселенського патріархату, щоб зайти в Україну і зробити тут свою філію, що для нашого суспільства нічого доброго не принесе».

Володимир Зеленський поки що не генерує іншого контенту окрім глузування з Томосу. Зокрема в новорічному випуску шоу «Вечірній квартал» він називав його «термос», піддаючи сумніву нагальність цієї та інших ініціатив Президента. Проте на той момент Зеленський фактично виступав виключно в амплуа коміка, іще не підтвердивши свій намір балотуватися на виборах.

Електоральна активність Порошенка очікувано розпочалася саме з томосу про автокефалію ПЦУ. На вулицях українських міст з’явилося білборди «Томос для України», на яких зображений Президент.

білборди томос порошенко

10 січня в Рівному стартував так званий «томос-тур», в рамках якого у різних регіонах країни буде демонструватись оригінал Томосу в супроводі Президента. Нині документ побачили у Вінниці, Черкасах, Житомирі (за попередньою інформацією всього планується відвідати 17 регіонів). Не виключено, що в ході оприлюднення чергових соціологічних опитувань наприкінці січня чи на початку лютого, стане зрозуміло, наскільки універсальним козирем у грі чинного глави держави є тема автокефалії ПЦУ.

Тим не менше Об’єднавчий собор і створення ПЦУ стали вдалим стартом передвиборчої кампанії Порошенка, що вплинуло на його рейтинг – за даними останнього опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва і Центру ім. Разумкова Президент поступається тільки Юлії Тимошенко (13,8% проти 16,1%) і випереджає Володимира Зеленського (8,8 %) та Юрія Бойка (8,4%). Водночас, опитування Центру «Соціальний моніторинг», оприлюднене на початку 2019 року, не помітило жодної тенденції до зростання рейтингу чинного Президента і розташовує його в кінці першої п’ятірки кандидатів з 7,7%. За словами політолога В. Фесенка цей факт може свідчити про початок «війни опитувань». З огляду на це, дані соціологічних служб не мають кардинального впливу на ситуацію, а суспільство буде орієнтуватися не стільки на рейтинги, скільки на реальні заяви або рішення. Як і завжди.

За даними ФДІ, 24 % громадян беззаперечно визнають об’єднання церкви і надання Томосу головною політичною подією 2018 року в Україні. Іншими центральними подіями суспільство називає введення військового стану (17%), інцидент у Керченській протоці  (9%) і продовження війни (7%). Грубо кажучи, Президент має прямий або опосередкований стосунок до кожної з них. Відповідно, визнання його політиком 2018 року 16% населення не виглядає випадковим. Далі йдуть: Юлія Тимошенко (12%), Олег Ляшко (6%), Володимир Зеленський (5%) і Юрій Бойко (4%). Якщо минулого року понад 43% громадян не назвали жодної кандидатури, то цьогоріч таких тільки 25%.

Опитування, проведене Інститутом соціології НАН України за підтримки фонду «Демократичні ініціативи» наприкінці грудня 2018 року, свідчить, що українці не усвідомлюють власної відповідальності за обраного президента, не готові протестувати, проте відчувають надію та свою загальнонаціональну ідентичність. Вкупі це формує вкрай сприятливе тло для зростання популярності популістських політичних лозунгів та пояснює прихильність до відповідних політиків.

Іще влітку 2018 року більшість населення (57%) вважала, що влада не повинна долучатися до процесу створення єдиної української православної церкви. Навіть з-поміж тих, хто цілковито підтримував формування ПЦУ, допоміжну роль представників влади схвалювали тільки 35%, а 41% виступали проти. Проведення Об’єднавчого собору та надання автокефалії могли видозмінити суспільну думку (поки що свіжі опитування на цю тему відсутні), але не кардинально. Іншими словами, активна роль Президента у конституюванні ПЦУ не видає йому громадської індульгенції за менш ефектні й ефективні кроки в інших сферах. Тому Порошенку варто бути обережним і не зловживати в передвиборчій кампанії тезами, збудованими виключно на згадці про томос.

Днями німецький журнал Der Spiegel опублікував статтю, в якій іронічно назвав «перенесення виборчої кампанії Президента Порошенка в церкви» єдиним способом уникнути поразки на березневих виборах. Автор помітив закономірність, яка цілком збігається із заявами РПЦ та російських політиків, – нібито «чим більше в Україні об’єднуються віра та політика, тим напруженішою стає ситуація». Невипадково стаття набула широкого поширення в особливо «патріотичних» українських виданнях та кремлівській пресі. Недавні заяви наших відомих «друзів» (депутата Госдуми К. Затуліна про перетворення України у відверто «антирусскую» та керівника Синодального відділу щодо взаємовідносин Церкви та суспільства РПЦ Чапліна про наступ на Київ) свідчать про те, що Кремль найбільше зацікавлений у політизації питання автокефалії ПЦУ. І в контексті виборів це буде особливо видно.

Читайте також
486

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: