Стукайте – і вам відкриють! Навіть якщо стукати доведеться в туалетні двері
Хтось розумний (можливо, це був я) сказав, що певним маркером рівня розвитку країни є стан громадських туалетів.
Для контрасту: у Німеччині вони шикарні, оснащені за останнім словом сантехніки (щоправда, найчастіше – платні). А в Росії ще зустрічаються просто «параші» з діркою в підлозі. В Україні ж нерідко доводиться стикатися з ситуацією, коли туалет є, але доступ до нього – «тільки для членів профспілки».
Не так давно зайшов у Харкові на станції метро «Холодна гора» до павільйону «Кулиничі». З огляду на те, що вихований я в родині лікаря-епідеміолога, попросив дати мені можливість потрапити до вбиральні, аби помити руки перед прийомом їжі. На що отримав ввічливу, але тверду відмову, підкріплену посиланням на те, що нужник «знаходиться на ремонті».
Скільки хвилин, годин, днів або років його збираються ремонтувати, мені не відповіли.
Після чого я попросив книгу скарг. Часу на докладне вивчення відповідного законодавства у мене не було, тому, при написанні скарги, я виходив з банальної логіки: заклади громадського харчування просто ЗОБОВ'ЯЗАНІ бути обладнані туалетами, щоб і відвідувачі, і співробітники (співробітниці) мали можливість і руки помити, і нужду справити…
Десь через тиждень заглянув у той же павільйон. Співробітниці зі мною віталися, і на прохання відвідати вбиральню ласкаво запросили мене «за кулісу», чи то пак, за шторку, що відокремлює основний зал від кухні і підсобних приміщень: «Вам у двері праворуч». Ура: туалет працює!
Але ж даний заклад – не єдиний, де виникають подібні проблеми. Тому я вирішив отримати правову оцінку таким ситуаціям. І письмово звернувся до Голови Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів з таким інформаційним запитом:
«На наше переконання, заклади громадського харчування (принаймні, ті з них, де здійснюється харчування клієнтів «на місці») повинні бути обладнані туалетами… І наявність цих туалетів повинна гарантувати не тільки дотримання санітарних норм з боку персоналу, а й доступність для відвідувачів можливості помити руки перед їжею і здійснити інші свої потреби. Що має убезпечити людей від харчових отруєнь і заражень інфекційними хворобами… З огляду на те, що саме на очолювану Вами службу покладено організацію діяльності з дотримання безпеки харчових продуктів і захисту прав споживачів, і відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», просимо надати інформацію: чи повинні заклади громадського харчування бути обладнані туалетами?»
Днями отримав відповідь. У ній перший заступник голови Держпродспоживслужби Андрій Жук дає чітку і недвозначну резолюцію: «ДБН В.2.2 25:2009 встановлено вимоги щодо наявності та облаштування в закладах ресторанного господарства туалетів».
Цитата:
«Державними будівельними нормами України «Будинки і споруди. Підприємства харчування (заклади ресторанного господарства)» ДБН В.2.2 25:2009, вимоги яких поширюються на проектування всіх типів підприємств харчування (закладів ресторанного господарства), незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, встановлено вимоги щодо наявності та облаштування в закладах ресторанного господарства туалетів».
Отже, якщо Вам будуть щось мугикати про відсутність санвузла в закладі харчування – відправляйте їх на три букви! І ці букви – ДБН.
Мораль? Дивись її в заголовку матеріалу!
