fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
11/12/2018
06:39
курси валют
$27,70/28,05
31,40/32,00
10:13 27 Тра 2018

Що таке НЕ-час… в гіпермодерновому місті?

Нотатки міської мрійниці

Не-час міста існує там, де не-місця переповнені людьми, де сотні і тисячі індивідуальних траєкторій (не)помітно перетинаються. Не-час існує там, де у нас виникає відчуття позачасовості, типу спостереження безликого ландшафту не-місць. Коли часу не треба.

Якщо часом плинного теперішнього є «тут» і «зараз», то не-час знаходить своє єство в «якось». В хронотопі не-часу кристалізується власницький час: рухливий момент, який здатен відносити за потреби в минуле або тягти уявою в майбутнє. Він агрегатний, легко змінює свою конфігурацію під впливом зміни екзистенційних умов. Це час, який під рукою, який можна змінювати, про який можна (не)думати. Ступінь швидкості не-часу прямо пропорційна інтенсивності забуття. Не-час сприяє постанню не-пам’яті. Міста, і люди в містах, привчаються не пам’ятати.

В безликому натовпі міста інший індивід для більшості може собі дозволити бути «аби ким», деідентифікованим та порожнім. Час Іншого – це також не-час. Його час не тут, не там, він ніде, через сторонню байдужість до нього. Зіммель (та й не тільки він) писав про проблему самотності в місті. Людина міста Гіпермодерну призвичаюється до особливої самотності: одинацтва в не-часових просторах. Формулою хронотопу безмісцевості та нечасовості стає «НЕ-МІСЦЕ+НЕ-ЧАС». Пояснювальна схема «ПІСЛЯ» крізь «ПОВЗ» та «ДО» перестає спрацьовувати, причинно-наслідкові схеми нерідко стають неповносправними в спробах пояснити чи зрозуміти стан речей. Тривалий наратив схибнувся тут на собі самому. Про час стає можливим говорити через те, що ним не є, – власне, через не-час.

«Я більше не витрачаю час на…», «Мені не потрібен час на…», «Попри час, я…»

Не-час проявляє індивіда тим, ким він перестав, перестає чи перестане бути. Не-час – це точковий час переходів. Прискореність, перенасиченість часу – це «усмішка» не-часу. Марк Оже міркував про те, що у теперішнього світу, який він назвав гіпермодерновим, немає смислу, або його стає дуже мало. Але людство інтенсивно прагне його віднайти, відчуваючи потребу в його визначенні. Не собі самим віднайти смисл, але світові навколо себе. Відшуковуються смисли минулому, позначаються смисли теперішнього. Та в плині поточного часу стільки подій, що вони знищують всі спроби осмислити та надати смисли. Гіпермодерн перенасичений, і його «трагедія» – багатосмисловість, а також те, що побічні дії стають домінуючими.

місто

Завдяки сучасній тривалості життя одночасно в просторі міста перебувають чотири покоління, – і кожне зі своїм часом не тільки в голові, але й в тілі. Дискурс часу в місті, будучи одночасною балаканиною різночасся, ускладнився процесами пошуку універсалій комфорту, якості та порозуміння перебувати в спільному часопросторі. Якщо раніше переважно крайні покоління володіли надлишковим часом (діти і люди похилого віку), то тепер такий час є у всіх поколінь. Надлишковий час – НЕ-ЧАС – непомітний, але впливовий. Простір міста вимушений творити місця, зручні для не-часу дітей, підлітків, пенсіонерів, байдикувальників, відпочивальників, пілігримів та фланерів. Місця потоків, місця тимчасовості, продиктовані короткотривалими практиками роблять крихкими підвалини розбудови міцних спільнот, тривалих спільностей, ґрунтовних громад. Житло мозаїчно винаймається, майданчики заповнюються на короткий час відокремленими відвідувачами, лавки вздовж алей зручні для перепочинку та для того, щоб перечекати, а двори, все зручнішими, щоб пройти крізь.

Не-час, це той, що прискорює постійний обіг подій та інформації, чия перенасиченість і надлишковість втілюється в цілодобовості. Саме прискореність часу призвела до появи не-часу. Не-час зміщує стандартні параметри часу. Цілодобовий час, звісно, не є просто вічним часом – це, власне, не-час. Адже, щоб скористатись супермаркетами чи автозаправками людина в гіпермодерновому місті не думає про час взагалі, адже знає, що його просто немає в тому сенсі, що він є зі своїм початком і завершенням. Несподіваності перервності вічноплинного часу 24/7 в формі так званих «перерв» дратують людину міста гіпермодерну. Для банківських операцій найефективнішим режимом часу стає не-час, коли процедура руху грошей має бути щосекундною. Обмежити чи створити межі не-часу здатна хіба що «технічна перерва». Перерва – і є тим побічним впливовим ефектом, що починає домінувати в плині потоків.

місто

Не соціальний, але індивідуалізований час просякає таке міське життя. Незгасаючі екрани моніторів і телевізорів, смартфонів та планшетів повсякчасні, дроти живлення тримають їх у тривалому плинному не-часі, світло робить місто видимим від сходу до заходу сонця. Смислотворення часу доби все потужніше стає індивідуалізованим, часу історії – теж. Соціальний час несподівано для себе відчуває утиски множини окремих зазіхань на свою владу.

Проїзд на червоне світло, адже надто треба і байдуже до правил… штрафи не вічні: заплатив – і забув… Зачинено тут – то відчинено там… Початок о 7-й? – послуга повідомлень про запізнення… Літак затримується, потяг зависає… таксі за власним викликом… метро… автобус… – завжди (!) так чи інакше, буде наступний…

Не-час точковий. Він складається з точок, фрагментів життя, що мають різну тривалість, вони повсякчас замінюють один одного в нескінченому плині зміни епізодів. Точки отримують свій сенс, будучи осмисленими, – тож точковий час – час миттєвої рецепції смислу того, що відбувається, що відбулось чи відбудеться. Точка (власне, як фрагмент життя) завжди важлива, адже саме з її множини твориться життєва траєкторія і з’являються форми зі змістом.

місто

Минуле, яке нині присутнє в плині фрагментів сучасності, – трансформоване та деструктуризоване швидкістю і прискореністю змін. Нинішня людина важко звикає до не-часу, адже їй стає надто втомливим постійно тримати увагу на плинності подій. Плинний час – мінливий та нещадний. Його поживний простір – не-місця: де немає ідентичностей (або ж вони точкові), зв’язків (або ж вони тимчасові), історії (вона знецінена моментами), тут панує тимчасовість та проміжковість часових координат. Простір міста гіпермодерну потрапив в пастку часу тоді, коли час перетворив окремі простори на не-місця, але й сам час в не-місцях став не-часом. Формула Вічності, яку мав викласти Кай таки сталася виведеною…

Камю казав, що: «У нас немає часу, щоб стати самим собою. Його вистачає лиш на те, щоб бути щасливим». Власне на це й варто витрачати не-час – в спроби бути просто щасливими, нехай і миттєво, але вдоволеними, і встигнути перебути в комфорті та неймовірній вчасності буття.

1488

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: