fbpx
Сьогодні
19/08/2018
20:59
курси валют
$27,65/28,05
31,35/32,05
13:42 17 Тра 2018

Що не так зі шкільною пропискою від Міносвіти?

Новий порядок Міністерства освіти про зарахування до перших класів викликав шалені дискусії батьків, громадських активістів та експертного середовища. І поки прихильники концепції переконують що все добре, противники збирають підписи під петицією за відмову від «шкільної прописки». Які ж недоліки є в новій системі зарахування, що викликають такі запальні суперечки.

Перш за все, в цій ситуації треба розділити Ідеї, які лежать в основі нового порядку, і те, як ці ідеї реалізуються на практиці.

Ключові Ідеї, які Міністерство освіти закладало в шкільну прописку:

  1. Школа повинна бути поруч з місцем проживання дитини.
  2. Одні діти мають більші права на конкретну школу ніж інші діти.
  3. В умовах дефіциту, школу для дитини мають визначати чиновники, а не батьки.

Перша Ідея, про школу поруч з домом, в теорії звучить добре. Хто ж відмовиться від об’єкту соціальної інфраструктури, який ближче до твого будинку? Будь то школа, супермаркет чи поліклініка. Мати потрібне ближче – це зручно. Проте на практиці цього неможливо досягнути простою державною регуляцією. І не лише через активну забудову великих міст.

Справа в тому, що поняття «школа біля дому для всіх дітей» можливо реалізувати тільки за умови, що всі люди живуть в однакових будинках, однакових вулицях, і однакових містах. А це зрозуміло не так. Є приватні будинки, є будинки на 20-30 поверхів, є великі мікрорайони і віддалені багатоповерхівки-одинаки. Тому одним дітям до школи 50 метрів, а іншим 3-4 кілометри. Це відстань, яку дитина все одно долає або громадським транспортом, або машиною за батьками. Відповідно, їй немає суттєвої різниці чи їхати автобусом 4 зупинки до умовної школи №1, чи 5 зупинок до школи №2.

І в цей момент ми виходимо на другу Ідею, закладену в порядку – «діти, які живуть біля школи мають на неї більші права, ніж ті, що живуть далі від неї». Логіка її прихильників така – якщо дитина живе у Вишгороді, вона не має права вчитись в школі, яка знаходиться на Оболоні – бо ця школа «належить» жителям Оболоні.

Цю ілюзію підкріплюють закордонним досвідом, де буцімто така сама модель. Проте забувають, що закордоном школа фінансується з місцевих податків, які дуже відрізняються у різних регіонах. Тобто ти маєш школу у своєму місті, тому що ти платиш податки на її утримання в своєму місці. Зазвичай в тих регіонах, де хороша школа – вищі податки. Платиш більше – отримуєш кращу школу.

Повертаючись до наших реалій і нашої податкової системи, і житель Вишгорода, і житель Оболоні – практично всі податки платять в національний бюджет, а не місцевий. І з нього ж йде 70% фінансування на школи. Тому житель Оболоні, і житель Вишгорода мають абсолютно рівні права для своїх дітей в питанні вибору школи.

Школа на Оболоні не належить жителям Оболоні. Вона належить всім громадянам України, і всі громадяни України мають право вчити там своїх дітей. Це може не подобатись, але так сформована наша податкова система. Тому Міністерство освіти не має жодного права ділити дітей на 1 і 2 сорти, залежно від того, де вони проживають.

Це виводить нас на третю Ідею міністерства, що чиновники, а не батьки мають вирішувати, в якій школі вчитися дітям. Тут треба розуміти, як чиновник дивиться на дитину – для нього це всього лише цифра. І так само він дивиться на школи – для нього це просто кількість місць. Задача чиновника – розпихати кількість дітей так, щоб вона співпадала з кількістю місць в школах. І власне саме це і зробили під час шкільної прописки.

Проте дитина – це не лише «місце, яке вона займає в школі». Це особистість, яка має свої індивідуальні особливості, має свої таланти і свої недоліки. Батьки набагато краще за чиновників знають, що їй подобається, і що їй підходить. Дитина може мати хороші здібності до математики, але чиновник розподіляє її у спеціалізовану школу з поглибленого вивчення іноземних мов, бо там є вільне місце, яке можна закрити.

Розподіляючи дітей за школами, чиновники ігнорують відмінності. Для них всі діти однакові, як однакові і всі школи. Це просто пазл, який вони хочуть скласти.

Можна багато казати про недоліки і проблеми, які виникають в процесі реалізації «шкільної прописки», і вони очевидні. Практичні проблеми виникають при будь-якій реформі, оскільки вони змінюють існуючу систему. Їх можна подолати. Проте лише тоді, коли в суті реформі лежать адекватні Ідеї, які відповідають реаліям та не порушують права людини.

Ідеї – це фундамент на якому стоїть будь-яка Реформа. Те ж, що просуває Міністерство освіти – це модель, в якій всі ключові Ідеї або нереальні, або дискримінаційні, або віддають “совєцкоюуравніловкою”.

Тому «шкільна прописка» і викликає негатив та неприйняття в багатьох людей.

16677

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: