Шовінізм і параноя: що не так із 9 травня в Росії і чому
Фото Reuters
З подачі імператора Олександра ІІІ єдиними союзниками Росії вважаються армія та флот. Не враховуючи контексту, який хоч якось обґрунтовував сказане на момент його виголошення, російські чиновники й обивателі люблять повторювати цю фразу. Їм здається, що від неї віє могутністю, непохитністю і впевненістю у власних силах. Насправді все зводиться до того, що росіян здавна готують до життя в режимі облоги, навіть коли жоден ворог їм по-справжньому не загрожує. Та й бажаного рівня адаптації до несприятливих умов зовнішнього середовища досягти не вдалося: кораблі неодноразово тонули цілими ескадрами, солдати гинули мільйонами, а війни програвались навіть всупереч завідомо виграшним умовам. Тобто перефразовуючи іншу класику, часто виявлялось, що з такими союзниками не треба й ворогів. Тим не менше реанімація цієї самовпевненої мантри в різних варіаціях відбувається постійно. Тепер її повторює президент, але імперські амбіції Росії від цього нікуди не зникли.
У майбутнє зі старими гаслами
У 2015 році в ході «прямої лінії» В. Путін процитував зовнішньополітичне кредо імператора-«миротворця», критикуючи супердержави, які «вважають себе єдиним центром сили і потребують лише васалів». Про неможливість існування Росії у такій системі відносин він повторив у 2017 році, відкриваючи монумент на честь Олександра ІІІ в Ялті і згадуючи про «справедливу і непохитну твердість, прямоту і відкритість» у відстоюванні інтересів країни та масштабне переозброєння без великих конфліктів. Цього року він знову нагадав, що Росія нікого не боїться, нічого не забуває і може примусити будь-кого пошкодувати про свої дії.
Втім, попри свою загрозливість, сучасна Росія жодного разу не воювала у війні, яку б можна було оцінити з різних боків і з кожного назвати справедливою. У Чечні вона двічі виправляла невдалу регіональну політику збройним шляхом. У Грузії сама спровокувала війну, щоб прирости територією і натякнути НАТО. В Сирії боролася з терористами, але вбивала мирне цивільне населення. В Україні розпочала конфлікт, який сама не визнає і який заважає завершити. Немає прикладу, який стовідсотково можна було б записати собі в актив і який потім можна було відзначати щорічно й пафосно. Таким національним святом лишається тільки День Перемоги, яку Росія давно привласнила собі і якою ділиться тільки з обраними.
Патріотична мобілізація
Розпад СРСР В. Путін сприйняв «як найбільшу драму свого життя». Головною запорукою того, що така доля не спіткає Російську Федерацію, Кремль вбачає у патріотичній мобілізації. Задля цього було протестовано декілька ідеологічних концептів: «русскую весну», яка набрала сили після анексії Криму і поступово стихла до мінімуму; «русский мир», який виник ще раніше і періодично просувається дотепер. Проте все це не спрацювало належним чином, на відміну від перевіреного ідеологічного концепту, який позитивно сприймається і активно підтримується населенням і не настільки залежний від ситуації в інших країнах. Культ «Великої Перемоги» дозволяє легше мобілізувати росіян. Ну й за нього не можуть прилетіти санкції.
Він змальовує інтегральний образ тієї ідеальної Росії, про яку постійно говорить Путін і яку бачать росіяни за пляшкою, перед телевізором і «на дивані». У 1945 році СРСР нібито пройшов обряд ініціації, з якої вийшов абсолютно іншим: всупереч усім руйнуванням та жертвам він став настільки могутнім, що його боялась решта світу. Поступово ідеологічний зміст культу стерилізувався настільки, що на другий план відійшла сама ідея захисту Вітчизни. Натомість набуло сили «вставання з колін», яке увінчалося успіхом у 2014 році.
Фото Reuters
Про що говорив Путін на параді?
Головна окраса святкування – парад у Москві — цього року нічим особливим не вирізнявся: 12 тисяч військовослужбовців, 190 одиниць техніки (ті ж самі Армати, Ярси, Коаліції, Курганці і т.д.), 76 літаків і президент Таджикистану Емомалі Рахмон у ролі почесного гостя. Традиційною була і промова російського Президента – весь світ повинен платити народу-переможцю і каятись перед ним. В одному виступі поєдналися згадки про силу добра і любов до ближнього, яка здавна ніби-то є в російському національному характері, і відсутність виправдання тим, хто має агресивні плани і роздмухує русофобію; вірність Росії послідовному відстоюванню міжнародного права і непохитну готовність доблесних ЗС РФ захищати національні інтереси Росії.
Фото Reuters
Путін ремствував на відновлення багатьох постулатів націонал-соціалізму, натовпи недобитих карателів та їхніх послідовників, спроби переписати історію та виправдати зрадників і злочинців. З високою ймовірністю можна сказати, що малася на увазі одна країна на берегах Дніпра, яку звільняв народ-переможець і яка тепер усе «забула».
І хай весь світ зачекає
З року в рік напередодні 9 травня в Росії починається ментально-політичне загострення, яке Кремль і його лакизи називають патріотизмом, а більш помірковані спостерігачі – «побєдобєсієм». Регулярність появи все нових свідчень про хронічний характер «недуги» не повинна була б викликати жодних здивувань, адже не існує навіть найменшої ймовірності відмови Росії від експлуатації теми «Перемоги». Проте саме ці свідчення демонструють певну закономірність – зі зменшенням кількості ветеранів як безпосередніх свідків подій 1939-1945 років та носіїв пам'яті про них, зростає чисельність апологетів імперського гасла «можемо повторити».
Сягнули свого піку намагання залучити найменше покоління до вшанування пам'ятної дати. Щороку в соціальних мережах і так можна було знайти світлини, на яких дивакуваті батьки перетворювали візочок свого чада в картонну копію Т-34 чи споряджали його у військову форму з макетом зброї. Діти все одно бавляться у війну і такий косплей сприймався як продовження забави. Проте цьогорічні ідеї проведення в російських регіонах дитячих парадів чи театралізованих постановок (діти в ролі солдатів, діти в ролі солдатських могил тощо) виходять далеко за межі гри.
РПЦ проти Росії?
І це стало причиною доволі несподіваної заяви керівника Відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ Іларіона (Алфєєва), який критикував мілітаристські настрої населення та його готовність «повторити». Він застеріг пересічних росіян та російських політиків вважати, що Росія виграє будь-яку війну, у той час коли «світ є пороховою діжкою, коли накопичений величезний арсенал ядерної зброї і коли відсутність стримуючих факторів може спричинити глобальну катастрофу».
Після багаторічної колаборації церкви з державою та військом такі висловлювання звучать добряче дивно. Можна тільки уявляти, в якому ступорі перебувають місцеві й регіональні чиновники. Їм роками давали установки, які можна було перефразувати на «давайте більше пекла», а тепер різко все стало таким поміркованим і обережним. Навіть РПЦ, яка раніше не заперечувала проти вивчення будови протипіхотних мін чи автомата Калашникова на заняттях в недільних школах при храмах. Ніякої зміни парадигми не відбулось.
Наївно сподіватися на розкаяння Кремля в надмірній мілітаризації населення. Можливо, на тлі зміни господаря Білого Дому Кремль вважає за потрібне трішечки збавити оберти обробки населення. Чи тільки створити таке враження, тому речником обрано саме Іларіона, який до цього особливою поміркованістю не вирізнявся. Проте реальна причина набагато простіша – монополія влади на патріотизм як національну ідею не терпить несерйозності. Саме тому участь «Юнармії» у парадах санкціонується державою і підтримується церквою, а «малючкові паради» – ні. Парад повинен демонструвати суспільству військову потугу, яка стоїть на сторожі його інтересів, а дітлахи такого враження не справляють. В даному випадку просто віковий ценз, жодних сентиментів.
Загалом 83% росіян переконані у необхідності проведення 9 травня парадів воєнної техніки; зростає кількість респондентів, котрі дивляться телетрансляцію столичного параду. Недавнє опитування сервісу пошуку роботи SuperJob взагалі показало, що для пересічного росіянина парад Перемоги є подією, більш позитивною за Новий рік чи власний день народження. Можливо, саме тому російський військовий патріотизм так сильно нагадує шовінізм і так часто переходить межі параної.
