Хлопці-"миротворці". Чим загрожує для України поза Орбана і Фіцо?
Фото АР
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан — єдиний із європейських лідерів, хто їздив до москви на похорони Горбачова у вересні минулого року. Так само ніхто, крім нього, не поїхав на зустріч з путіним у Китай цього жовтня. І якщо для решти Європи така показна русофілія немодна, то недавно в угорця з'явився послідовник. Новообраний прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо ще не їздив на поклін до хазяїна кремля, але оголосив, що його країна не постачатиме Україні озброєння, бо краще "10 років домовлятися про мир, аніж 10 років воювати". Обидва заявляють, що блокуватимуть мільярдну допомогу для України збоку ЄС: для угорця важливо не допустити загострення на фронті, а словака турбує українська "корупція". Чи достатньо цих моментів, щоб говорити про приєднання до "осі зла" нових сателітів? Як це позначиться на західній допомозі для України? Не завадить розібратися.
Різновиди русофільства
Почнемо, так би мовити, з дна, якого досягнула Угорщина за півтора року російської агресії проти України. Орбан відверто пишається своєю комунікацією з росією. Точніше, збереженням контактів у той час, як інші держави ЄС ними нехтують (чи принаймні не так їх афішують і не роблять з цього заслуги). Сумнівне досягнення, але воно дозволяє угорському лідеру називати свою країну єдиною, "хто висловлюється на користь миру і відстоює інтереси усіх у Європі". Як би не виглядало збоку і як би цинічно не звучало, це вкрай вивірена і продумана позиція. Орбан давно і послідовно виступає з, як він це називає, ідеями миру, котрі насправді виглядають як відвертий кремлівський наратив. Проте така лінія поведінки настільки ж корисна для путіна, як і для Орбана.
Самоприсвоєний статус захисника європейських інтересів потрібний йому для своєрідного врівноваження звинувачень стосовно недотримання демократичних стандартів у країні, а також для підтвердження (ще більш своєрідного) угорських претензій на частку виплат з європейських фондів. І так уже влаштована вселенська демократія і ЄС взагалі, що жодна риторика прем'єр-міністра не позбавляє Угорщину цих дотацій. Вони можуть бути заморожені, сповільнені, скорочені, але не припинені надовго. Натомість на слова відповідають словами: Орбан порівняв перебування Угорщини у складі ЄС з радянською окупацією країни у 1956, а Жозеп Боррель наголосив, що її до цього перебування ніхто й не примушує.
Провокаційне пустослів'я Орбана отримало закономірне визнання з-за океану — Дональд Трамп назвав Угорщину сусідом України та росії. Ще раніше колишній (або й наступний) президент США оголосив Орбана лідером Туреччини. Можна сміятися зі знань Трампа, але спостерігається очевидна тенденція "єднання популістів усіх країн".
До цього табору по праву належить і керівник словацького уряду — його образ і лінія поведінки дуже нагадують стиль Віктора Орбана, але не ідентичні йому. Насамперед лояльність Роберта Фіцо до росії не монотонна — час від часу він забуває свої проросійські декларації. Іще на етапі передвиборчої агітації стало зрозуміло, що з Фіцо можуть бути проблеми. Хоча була імовірність (і досі є), що вся показна русофілія минеться, як уже бувало: Фіцо вже приглушував свою проросійськість у 2014-2016 роках, коли не побачив від неї дивідендів. Втім першими ж заявами на посаді прем'єра, як він і обіцяв, Фіцо відмовився постачати зброю Україні.
Наразі спостерігається доволі цікава ситуація — Фіцо все ще перебуває в режимі виборчої змобілізованості, тому зараз така симпатична його виборцям риторика перебуває на піку, але тепер він не опозиційний діяч, а державний лідер, тому варто очікувати поступового зниження гостроти його заяв. З дуже простої причини — гроші.
Перед виборами Фіцо обіцяв словакам економічний розквіт і зростання соціальних видатків, але 7-відсотковий дефіцит бюджету ускладнює виконання цих обіцянок. Для цього урядові доведеться покладатися на зовнішню підтримку. Її радо надала б росія, але нема каналу й активу для формального обміну. Залишається ЄС, з яким Фіцо не може і не буде поводитись зухвало.
Популістам легко прийти до влади на авансах, але потім їм все одно доводиться обирати між словами й діями. В цьому випадку сміливі заяви Фіцо щодо України не означають готовності будувати свою політику всупереч генеральній лінії Брюсселя. В разі чого, він завжди може сказати виборцям, що відмова в подальшому озброєнні України зумовлена відсутністю не бажання, а самої зброї. Власне, він "підстелив" собі раніше, вказавши на передачу Україні всіх Міг-29 і С-300, після якої Словаччина стає беззахисною.
Апеляції Фіцо щодо корупції в Україні взагалі виглядають як щось середнє між захмарним цинізмом і дешевим тролінгом. Їх можна сприймати від будь-кого, але не з вуст політика, чиї зв'язки з італійською мафією і розтрата коштів європейських дотацій у 2018 році призвели до вбивства журналіста Яна Куцака, масштабних протестів у країні й ганебної відставки. Зовсім інше питання, чому це не завадило йому перемогти на виборах і очолити державу у 2023, але словакам видніше. Виходить, що погорілий на корупції Фіцо називає Україну найбільш корумпованою країною, щоб сховати власний ліс за чужими деревами.
Не такий страшний чорт…
У підсумку маємо дует з двох центральноєвропейських лідерів, які висловлюються в дусі російської пропаганди. Все ж ми так багато чуємо про них лише завдяки консолідованій системі прийняття рішень в ЄС, де кожен у полі воїн і здатен самотужки заблокувати якусь ініціативу. Інакше кажучи, ренесанс популізму став можливий не стільки через свою силу, скільки через надлишок плюралізму політичних поглядів.
Угорщина може блокувати приєднання Швеції до НАТО, а разом зі Словаччиною — заморозити фінансування України, але це не може тривати вічно і безболісно для самих ренегатів. Прем'єрка Естонії на саміті лідерів ЄС закликала Орбана та Фіцо подумати про наслідки їх відмови від військової підтримки України. Недавно в Будапешті відбувся мітинг вчительських і студентських рухів, приурочений до роковин революції 1956 року і спрямований проти зближення з москвою. Ну й Фіцо ще не встиг забути силу вулиці.
Віктор Орбан називає політику Будапешту щодо росії "дуже прозорою" і з цим важко сперечатися. От тільки є нюанси. Фактично угорський прем'єр просуває власні інтереси, намагаючись всидіти на всіх можливих стільцях:
- тримати градус екзальтованості власних прихильників, переконуючи їх в особливому статусі Угорщини, котрій винні всі й котра не винна нікому;
- підігрівати імперський ресентимент, яким насправді і є показне піклування про українських угорців;
- критикувати Брюссель, провокувати й шантажувати його, але ніяк не ініціювати свій варіант Брекзиту;
- пропонувати росії руку допомоги у вигляді Будапешта як майданчика для переговорів щодо припинення війни.
Тим самим займається і його співучасник. На першій у новому статусі зустрічі з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн Роберт Фіцо пригадав давню образу на Єврокомісію за «санкціоноване зловживання кримінальним законодавством проти опозиції в Словаччині» і анонсував зумовлені цим зміни до карного кодексу. Сумнівно, що вони закриють калабрійській Ндрангеті шлях в країну або очищать судову систему й правоохоронні органи, в яких це злочинне угруповання тримало своїх людей за попередньої каденції Фіцо. Імовірно досі втягнутий у справи про корупцію прем'єр хоче нових можливостей маніпулювати суспільною думкою і крутити законом. Тому його перебування на антибрюссельських, антиамериканських і антиукраїнських позиціях є інструментальною стратегією, а не свідченням глибоких переконань. І тут вони з Орбаном як брати.
…але на капості здатний
З чисто візуальної точки зору, на зустрічі з путіним на полях китайського форуму Орбан не був ні задоволеним, ні щасливим. Напевне, так і має виглядати політик, котрий змушений робити щось для інших ("захищати Європу і добиватися миру"), тому це частина орбанівського жертовного популізму. Фіцо поки тільки говорить, але його вже називають "найдешевшим активом путіна на Заході". Така собі команда, на перший погляд. Та ми неправильно розуміємо її застосування. Словаччина реально віддала Україні суттєву частину своєї бойової техніки, Угорщина й не збиралась давати; на допомогу інших держав вони впливу не мають — навіть заборона транзиту озброєнь не стане критичною. Їхня цінність для кремля полягає в іншому.
За словами віцепрезидентки Єврокомісії Віри Юрової, у Словаччині для російської дезінформації благодатний ґрунт, оскільки досить багато людей схильні вірити в перебування росії на правильному боці історії. Іншим фактором вразливості словацького суспільства є робота понад 1500 сайтів та сторінок у соціальних мережах з відвертою кремлівською пропагандою. Під цим впливом з-поміж усіх країн Центрально-Східної Європи Словаччина демонструє найбільш скептичне ставлення до України, ЄС і НАТО: тут найменша частка тих, хто вважає росію відповідальною за війну — 40% і найбільше тих, хто бачить вину Заходу (34%) і самої України (17%).
На тлі перемоги Фіцо російські медіа розмірковують про інтенсифікацію свого впливу в інших країнах регіону, де "ще пам'ятають російську мову і споріднення з росією". Схоже, правильні висновки зі словацького досвіду робить Молдова, в якій наступного року відбудуться президентські вибори і яка вже почала закручувати гайки російській пропаганді на своїй території. Республіканська Служба розвідки та безпеки заблокувала 22 пропагандистські ресурси ("Россия 1", "Россия 24", "Первый канал", "НТВ", "Звезда", "Рен-ТВ", "Царьград" тощо), які назвала джерелами онлайн-контенту в інформаційній війні стосовно Молдови.
Як би не старалась російська пропаганда видати бажане за дійсне, розколу в Європі поки не трапляється. І від України вона не відвертається — Велика Британія вустами міністра оборони Гранта Шеппса обіцяє об'єднати союзників, щоб дати Києву все необхідне. Саме тому мало не єдиним для росії шансом для "ослаблення антиросійського фронту в Європі", посилення втоми від війни та просування свого порядку денного є використання європопулістів і євроскептиків. Вона буде його використовувати: у 2024 відбудуться президентські вибори у тій же Словаччині й Румунії, ротація прем'єр-міністра в Болгарії.
Тоді у нас іще триватиме війна. І нам неприємно читати подібні повідомлення — з очевидних причин. Тим часом угорсько-словацький дует дає цінний урок дорослої політики. Хтозна, як воно буде, коли настане час України приєднатися до Унії, але ззовні ситуація виглядає так — дві дотаційні країни ЄС дозволяють собі розпушувати хвіст і диктувати свої умови. Без шансів на перемогу (бо в опонентах — Брюссель, а ще Вашингтон і Лондон), зате із сумішшю пихи й зухвальства та з можливістю щось виторгувати. Наприклад, ті ж дотації в обмін на послаблення антиукраїнської позиції.
І приємно бачити, що українці таки вчаться — 60% співвітчизників (опитування КМІС на замовлення Консультативної місії ЄС) вважають, що Україна має відстоювати свої інтереси та не погоджуватися на окремі вимоги Європейського Союзу, навіть якщо через це відкладеться набуття повноправного членства. Суб'єктність народжується з твердості.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
