Опозиційна коаліція: якими є шанси британських парламентарів протидіяти Brexit без угоди
Фото sky.com
Довгоочікувана зустріч лідерів опозиційних партій Великої Британії – під формальним головуванням головного лейбориста Джеремі Корбіна – нарешті відбулася. Тепер британцям і решті ЄС відомо (хоча б приблизно), що відбудеться наступного тижня, коли парламент повернеться після літньої перерви.
За попередніми домовленостями, опозиційні партії протидіятимуть виходу Британії з ЄС без угоди (жорсткому «брекзиту») на законодавчому рівні – через ухвалення відповідних законопроєктів і гальмування будь-яких зусиль уряду призупинити діяльність парламенту. Натомість вотум недовіри чинному прем'єр-міністру Борісу Джонсону, про який Корбін усерйоз заявляв ще минулого тижня, було визнано крайнім засобом боротьби.
НЕПРОСТІ КОМПРОМІСИ
Побоювання того, що зустріч лідерів головних опозиційних партій Великої Британії завершиться нічим, були більш ніж виправдані.
Хоча більшість консерваторів, до яких належить і Джонсон, і демократів-юніоністів із Північної Ірландії нині складає всього один голос (320 проти 319 депутатів), для перехоплення законодавчої ініціативи опозиційні парламентарі мали виробити таку позицію, аби, по-перше, піти з нею єдиним фронтом, а по-друге, переманити на свій бік хоча б кількох консерваторів, що перебувають в опозиції до Джонсона.
Перед зустріччю позиції сторін окреслилися приблизно так.
Лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін висунув ідею оголошення вотуму недовіри уряду Боріса Джонсона. Після цього, відповідно до Закону про фіксований термін повноважень парламенту, мав бути запущений 14-денний період для формування нового уряду, який би заручився довірою парламенту. Годі й говорити, що саме Корбін бачив себе на його чолі (як формальний лідер опозиції лише він може поставити вотум недовіри уряду на голосування і, в принципі, хотів використати цей козир для тиску на колег по опозиції).
Ситуативними союзниками Корбіна в цьому відношенні стали «зелені», які не лише публічно підтримали його як імовірного очільника уряду, а й закликали інші партії зробити те саме.
Утім у самій Лейбористській партії не було чіткої певності щодо безальтернативності цього рішення. Скажімо, глава міністерства фінансів тіньового уряду Кейр Стармер недвозначно говорив про можливість референдуму після обрання нового перехідного уряду; Корбін же ж обстоював необхідність дочасних парламентських виборів – лишень до 31 жовтня, аби встигнути попросити про відстрочку «брекзиту».
На фактично полярній позиції стоїть Ліберал-демократична партія на чолі з Джо Свінсон. Вона виступила категорично проти Корбіна як глави уряду (хай і перехідного), заявивши, що його має очолювати авторитетна й політично нейтральна фігура. Перехідний уряд мав би діяти на період до проведення другого референдуму за вихід із ЄС. А після скасування «брекзиту» (в цьому ліберал-демократи не сумніваються) вже можна говорити й про дострокові вибори, на яких вони мають непогані шанси стати третьою чи четвертою за більшістю партією парламенту.
Частково позицію Ліберал-демократичної партії підтримують так звані «бунтівні» консерватори (тобто ті, що не підтримують політику Джонсона щодо «брекзиту») й Незалежна група за зміни – це група з п'яти парламентарів із жорсткою проєвропейською позицією, які на початку цього року відкололися від консерваторів і лейбористів. Вони теж не в захваті від уряду на чолі з Корбіним (зі зрозумілих політичних причин), але акцентували на законодавчому обмеженні дій Джонсона щодо «брекзиту».
Зрештою, дві партії, що представляють у Вестмінстері регіони Сполученого Королівства – Шотландська національна партія і Партія Вельсу – заявили, що підтримають вотум недовіри Джонсону, але відмовилися однозначно підтримати Корбіна на посаді його (тимчасового) наступника.
ЧИ ВСЕ ТАК ПРОСТО?
За запрошенням Корбіна на зустріч в його офіс прийшли представники всіх партій, окрім консерваторів. Перше здивування після переговорів, що тривали понад годину, оглядачі могли відчути, коли кореспондентка видання «Ґардіан» Джессіка Елґот повідомила у своєму твіттері, що лідер лейбористів поступився прем'єрськими амбіціями на користь законодавчому механізму протидії «брекзиту» без угоди.
Дотичними підтвердженнями цього стали навдивовижу оптимістичні коментарі лідерки Незалежної групи за зміни Анни Соубрі та очільниці ліберал-демократів Джо Свінсон. Вони ж обидві, а також лідер Шотландської національної партії Аян Блекфорд, заявили про повторну зустріч (щоправда, не уточнивши, коли саме).
Утім спільна підсумкова заява британських опозиціонерів не містить прямої вказівки на пріоритет законодавчого вирішення питання «брекзиту»:
«Учасники погодилися, що Боріс Джонсон показав свою готовність до використання антидемократичних засобів утілення в життя "брекзиту" без угоди… погодилися з нагальною необхідністю в спільних діях для пошуку практичних заходів для запобігання "брекзиту" без угоди, зокрема можливості прийняття [відповідного] законодавства та вотуму недовіри».
І навіть якщо попередньої домовленості про пріоритизацію законодавчого фронту боротьби проти жорсткого «брекзиту» все ж досягнуто, відповідь на інші питання лишається поки за лаштунками. Передусім поки що не до кінця зрозуміло, які саме законодавчі ініціативи будуть просувати опозиційні депутати. Існує кілька можливих варіантів.
Певно, найбільш очікуваним є законодавче зобов'язання Джонсону просити про відтермінування «брекзиту». Цей крок уже було апробовано в березні за прем'єрства Терези Мей. Утім це буде фактичний пас на половину поля ЄС – адже саме за ним буде остаточне рішення, задовольнити прохання про відстрочку втретє чи ні. Голосування ж за дострокові вибори в парламенті очікувати не випадає: для цього потрібні дві третини голосів, що в умовах жорстких протиріч через «брекзит» не видається можливим.
У разі задоволення прохання Британії й відтермінування «брекзиту» слід очікувати дострокових виборів. Для Джонсона це нагода скористатися своєю безкомпромісною риторикою щодо ЄС і отримати нарешті переконливу більшість у парламенті. Опозиція (а точніше, лейбористи та ліберал-демократи) ж чекатиме прямо протилежного – зростання свого представництва в парламенті. А як Корбін, так і Свінсон не приховують своїх прем'єрських амбіцій.
Ще не варто забувати про євроскептичну Партію «брекзиту» на чолі з Найджелом Фараджем, яка потужно заявила про себе на виборах в Європейський парламент у травні цього року і нині конкурує за третє-четверте місце в рейтингу з ліберал-демократами.
Другим, менш імовірним, варіантом законодавчої боротьби проти жорсткого «брекзиту» є ухвалення закону, який забороняє його як такий. Судовий позов про його недемократичність (за поданням групи депутатів, у тому числі Джо Свінсон) уже розглядає суд Единбурга. Очевидна складність тут у тому, що неясним лишається змістове наповнення такого закону, а саме його обґрунтування. Рішення суду на користь депутатів може підвищити ймовірність такого кроку.
Зрештою, парламент може скасувати «брекзит» як такий (і це третій можливий варіант) – точніше Закон про повідомлення ЄС про вихід від березня 2017 року, який вводив у дію сумнозвісну статтю 50 Лісабонського договору. Але його перспективи станом на зараз є ще більш примарними: в чинному парламенті не існує більшості проти «брекзиту» (і навіть за нього).
***
Відмовою обговорювати кандидатуру можливого прем'єра від опозиції її представники мимохіть заклали бомбу сповільненої дії. Адже якщо «крайній захід» – тобто вотум недовіри Джонсону – таки доведеться застосувати, кандидатура прем'єра і міністрів перехідного уряду має вже бути на столі. Якби до дедлайну 31 жовтня лишалося більше часу, таку неквапливість ще можна було б пояснити. Та нині рахунок іде буквально на дні.
Найуспішніший варіант – відстрочка з достроковими виборами й перемогою опозиції – вже зрозумілий. Лишилося підготуватися до найгіршого. Є надія, що наступні зустрічі лідерів опозиції не забаряться.
