Операція-могилізація, або бий своїх: чого варто чекати після виступу путіна і чого не варто боятися
"Надо ли, надо ли, надо ли нам дальше учиться?
Может быть сразу в тюрьму после ВУЗа садиться?"
Російський КВК
У чому проблема?
росія продовжує казитися
19-20 вересня в стані ворога розпочався незрозумілий рух, який викликав жвавий інтерес. Спочатку окупаційні "адміністрації" в Луганській, Донецькій, Запорізькій і Херсонській областях України майже синхронно ухвалили рішення про проведення "референдумів" про приєднання до росії й фактично оголосили їхній результат. Потім у російському парламенті було зареєстровано, а через півтори години і прийнято у всіх трьох читаннях проєкт змін до Кримінального кодексу рф. Відтепер головний карний документ росії містить згадку про "мобілізацію" і "воєнний стан", а ще встановлює відповідальність за дезертирство, добровільну здачу в полон та інші дії військовослужбовців у період воєнного конфлікту. Нарешті надвечір у вівторок рознеслася чутка про заплановане звернення путіна і міністра оборони Шойгу до російського народу; федеральні медіа навіть зробили відповідний анонс. Резонанс сягнув піку і вийшов за межі російської федерації, але завершився нічим. Важко сказати, був це фальстарт, спланований інформаційний вкид, чи путіну не сподобалися настрої своєї аудиторії, яка перебувала в нервовому очікуванні, але звернення перенесли.
21 вересня всі чутки набули статусу офіційної інформації. У ході свого звернення російський президент:
- "для захисту родіни" та "адекватного реагування на інші загрози" підтримав "рішення міністерства оборони і генерального штабу" про проведення часткової мобілізації;
- з метою зупинки тих, хто "прагне світового панування", заборонив погрожувати росії ядерною зброєю і пригрозив нею сам; ну й доручив наростити обсяги виробництва озброєнь;
- доручив забезпечити безпеку "референдумів" на "історичних землях новоросії" у Донецькій, Запорізькій, Луганській і Херсонській областях України.
"Солдатушки-ребятушки! Нашему царю показали фигу. Умрем все до последнего!" — цитата з мультфільму "В деякому царстві", або, як сказали б сьогодні — "десь у росії".
Естафету від свого вождя прийняв міністр оборони. путін, котрий любить демонструвати свою обізнаність у всіх без винятку сферах державного й суспільного життя та тваринного світу (супровід ним журавлів у вирій — навіки в історичній хроніці), спеціально дозволив Шойгу підтвердити свій статус потішного генерала, щоб із часом спустити на нього всіх собак. Безславний син Туви заявив, що росія "воює з колективним заходом", відзначив нібито втрату Україною половини армії, усієї зброї і повну залежність боєздатності ЗСУ від поставок з-за кордону, озвучив втрати (5937 військовослужбовців) російської армії у війні і потреби в її веденні — 300 тисяч мобілізованих. Усе логічно. Для понівеченої російською пропагандою людини — можливо.
Ще він сказав, що 90% поранених знову повертаються в стрій, і цим остаточно запустив лавину гнівних коментарів і повідомлень у Телеграм-каналах і соціальних мережах. Прийнято вважати, що поранених втричі більше за вбитих: 6к+18к-16к (які знову стали до бою) дорівнює 8 тисяч безповоротних втрат російської армії. Цільова аудиторія не розуміє цих математичних розрахунків: яким чином 8 тисяч втрачених солдатів трансформувалися в 300 тисяч затребуваних. Прокремлівські блогери одразу ж почали викручуватись, мовляв, озвучене стосується тільки оборонного відомства і не враховує втрати Росгвардії, ПВК, "л/днр", "добровольців", казаків, ФСБ. Після такого виправдання питань стало ще більше, адже воно зробило правдоподібними "вигадки лібералів" про розгром цілих дивізій. Суспільство, якому так подобалась офіційна інформація, опинилось перед непростим вибором: продовжувати вірити телевізору або уважніше почитати некрологи. Росіяни завжди прекрасно уживались із власним когнітивним дисонансом — просто обирали те, у що вірити комфортніше. Проте вихід війни за рамку телевізора може істотно змінити градус суспільних настроїв.
росіяни продовжують… бути росіянами
Іще до обіду з'явилася інформація про припинення з боку "РЖД" та "Аерофлоту" продажу квитків чоловікам у віці 18-65 років без дозволу військового комісаріату на переміщення всередині країни та виїзд за кордон. Пізніше подібні повідомлення було спростовано і виявилось, що всі наявні авіаквитки у Стамбул та Єреван на рейси 21 вересня були розпродані буквально за лічені хвилини, а в Мінськ — за годину після завершення виступу путіна. Загалом сприйняття ідеї захисту вітчизни на чужих землях можна оцінити й за іншими маневрами глибинного народу:
- Істеричний суспільний запит "нехай воюють депутати і їхні діти!" розбився об нормативні реалії — депутати думи й представницьких органів суб'єктів федерації та муніципальних утворень мають законне право на відстрочку від призову;
- Про дітей — ще простіше. Пранкерський дзвінок сину Дмітрія Пєскова нібито із військкомату з пропозицією з'явитися для проходження медичної комісії продемонстрував готовність родичів верхівки "захищати родіну", але тільки після вирішення цього питання на іншому рівні. Згадка про Ніколая Пєскова не випадкова — він уже є мемом як ідеальний мобілізований, оскільки служив у російській армії і відбував покарання в англійській в'язниці. Проте ймовірність появи такого контингенту серед мобілізованих нікчемно мала;
- Популярність користувацьких пошукових запитів безальтернативно тримають фрази "як виїхати в Киргизстан (Єреван, Туреччину)", "як зламати руку", "як отримати відстрочку";
- У соціальних мережах і месенджерах оперативно з'явились і стрімко набувають популярності канали й пабліки з інформацією про місця, де відбувається роздача повісток, щоб мати змогу їх уникати;
- Помічено величезні черги з автомобілів та пішоходів у пунктах пропуску на кордоні росії з Фінляндією, Грузією, Казахстаном.
Російський опозиційний рух "Весна" оголосив всеросійську акцію проти мобілізації і закликав росіян виходити на вулиці своїх міст. Команда Навального заявила про свою підтримку (інформаційну, юридичну, координаційну) мітингів, ухилення від мобілізації, готовності займатися "більшими речами". Натомість влада по тривозі скликала своїх сторожових псів — спецполки поліції були готові до розгону мітингів. І протести таки розпочались — у 38 містах затримано понад 1400 осіб, при чому понад 1000 із них — у москві та санкт-петербурзі.
Медіапроєкт ОВД-ИНФО каже, що антивоєнний протест у росії не припиняється із самого початку війни, і нарахував за ці сім місяців 16 тисяч затримань. Можливо, для наскрізь поліцейської держави це є вершинним проявом народного невдоволення, але можна просто пригадати, як беззбройні херсонці протестували проти окупантів протягом місяця. За винятком однієї цікавої особливості (мобілізувати заплановано населення центральних і західних регіонів, а протестували громадяни, як правило, зі Сходу й обох столиць) акції пройшли традиційно — опору затриманням росіяни не чинять, замість допомоги ближньому — ведуть відеофіксацію чи просто спостерігають, кричать "Нет войне", але путіна не проганяють навіть у кричалках (москвичі, правда, відряджали його в окопи, але це не одне й те саме).
Ситуація загалом вийшла цікавим міксом з оперативної і досить жвавої втечі від тоталітарної реальності за кордон та млявої непокори режиму. Це найкраща оцінка реальної ефективності інформаційної політики кремля. Російська пропаганда допустила самостріл, применшуючи ймовірність наглої смерті на фронті, перебільшуючи силу свого війська й зловживаючи загрозами з боку всього НАТО. Навіть найбільш затяті патріоти, імперці й ідейні прихильники воєнних операцій не можуть не помітити разючої невідповідності між бравадними звітами Конашенкова й оптимістичною риторикою Соловйова та мобілізаційними запитам Шойгу. Лише цього достатньо для проростання зерен страху в суспільства, яке сім місяців годували з ложечки обіцянками легкої прогулянки і рейковими подвигами кадирівських тік-ток загонів.
Воєнна цензура не доносила до загалу реалії воєнної кампанії, громадськість перебувала в полоні ілюзій про силу своєї армії, тому усвідомлення всіх проблем буде суттєвим витверезним фактором. Крім того, традиційна войовничість росіян проявляється як правило проти завідомо слабшого суперника, а воювати проти рівного чи сильнішого вони не охочі, скільки б не обіцяли піти "на Берлін". Символічним визнанням повної відірваності пропаганди від життя стала спроба прокремлівського Телеграм-каналу Readovka видати іншого пропагандиста (з Russia Today) за пересічного московського добровольця, який вирішив не "відсиджуватись", але якого видав бейдж з логотипом.
Попри все, російське суспільство втрапило у вишукану пастку. Якщо на засіданні російського Радбезу напередодні повномасштабного вторгнення путін примусив Наришкіна і компанію публічно схвалювати визнання незалежності "л/днр", щоб скувати своїх поплічників путами кругової поруки, то тепер у тенетах колективної відповідальності опиняються вже всі росіяни. Офіційно.
В указі путіна не визначено категорії осіб, що підпадають під мобілізацію, тому вона автоматично пошириться на всіх чоловіків призовного віку. Не визначено географічних меж, тому вона відбуватиметься на всій території країни. Сьомий пункт указу, який прихований грифом "для службового користування", може містити що завгодно, але Пєсков каже про очікувану кількість мобілізованих. Якщо так, то Шойгу вибовкав службову інформацію. Якщо ні, то озвучені ним 300 тисяч ніде не зафіксовані. Так чи інакше братимуть усіх, кого зможуть, не переймаючись необхідністю триматися в межах визначеного числа. В умовах ухиляння спрацює принцип "чим менше мобілізованих, тим більше мобілізованих".
Цікаво виглядає перелік підстав для звільнення військовослужбовців з лав російської армії: вік, стан здоров'я і вирок суду про позбавлення волі. Численні інтерв'ю з російськими військовополоненими і фактична відсутність верхнього вікового цензу для укладання контракту свідчать, що росіяни не мають шансів уникнути армійської гостинності. Старими й немічними займуться воєнкоми, по ув'язнених приїде Пригожин. Дітей поки не рекрутують, але активність ювенальних чиновників і підготовка "Юнармії" готові виправити це непорозуміння.
Яке рішення?
Що часткова мобілізація в росії означає для України?
Тепер, коли початкові пристрасті трохи вляглися, варто подивитись на ситуацію тверезо. Нічого принципово нового для України не відбулося, війна уже минула свій піврічний рубіж і ще триватиме. "Референдуми" не варті ламаного гроша й слів — це українська земля, що б з цього приводу не вигадав путін. Мобілізація в росії і так триває правдами і неправдами. Навіть оновлені й розширені м'ясні ряди російського війська не збільшують небезпеку для України до катастрофічного рівня — нові рекрути потребують озброєння, оснащення, екіпірування, навчання, що займе час і забере купу ресурсів. Якщо росія не планує використовувати всі "300 тисяч" як піхоту, то має забезпечити їх належною воєнною технікою, що вимагає іще більше часу й ресурсів. Для втілення цих задумів потрібна мобілізація економіки й переведення її на воєнні рейки, що неможливо зробити без воєнного стану, без якого й мобілізація неповноцінна.
Об'єктивно росія ще не зробила (і не зробить) дві речі: не оголосила Україні війну і не вдарила зброєю масового знищення. Шойгу каже, що ядерна тріада готова до виконання завдань, а путін — що готовий ці завдання ставити, але серед військовополонених є представники ракетних військ стратегічного призначення, які мали би бути в тилу й берегти свої "Ярси" (рос. "ядерная ракета сдерживания"), а не сидіти в окопах під Херсоном. Чи здатний схиблений вождь глибинного народу віддати згубний для всього світу наказ? Так. Чи варто витрачати час на обговорення ірраціональних мотивацій? Ні. Україна на це вплинути не може, а ті, хто можуть, ситуацію моніторять безперестанку.
Зі зміною формату бойових дій іще простіше — розширення "спеціальної воєнної операції" означатиме оголошення війни не Україні, а російському суспільству. Спочатку було узаконено кримінальне переслідування за відмову воювати, а потім оголошено мобілізацію. кремль прекрасно усвідомлює, яку скриньку Пандори відкрив, тому варто сприймати ці заходи як більше антиросійські, аніж антиукраїнські. Режим переходить до активної боротьби за власне виживання. Головне завдання мобілізації – утилізувати потенційних інсургентів.
На злобу дня напрошується іще одне порівняння-паралель. В Ірані — передреволюційна ситуація, масові заворушення через убивство однієї людини. Натомість в Україні вже загинуло понад 50 тис. росіян, але, віддзеркалюючи класику, російський бунт досі "осмислений і милостивий". Вони смиренно підуть на заклання, щоб змішати свою кров із кров'ю українців на потіху путіну. Їх він давно переміг, нас — не зможе.
