Місто і пустота: що це та навіщо

Міста – це Агори, міста – це Форуми, міста – це Площі і Майдани, міста – це тихі закутки, міста – це простори. Міста – це люди. Міста – це публічність, спільність, громадськість їхніх місць… сповнених неймовірною пустотою. Genius loci міської пустоти – це пустота публічного перехрестя. Це простір (для) домовленостей, умовностей, виступів та показів, демонстрацій та закликів, маніфестацій та ходи. Простір міської пустоти – це локус креативу. Справжнє креативне місто починається з Пустоти.

Так багато чую про те, що публічні простори зроблять міста щасливими і прогресивними. Та чи всіляка публіка прогресивна, творча, конструктивна та креативна? Чи можна на неї покладатись? Адже публіка, будучи агрегатним утворенням, легко перетворюється на щільну масу і вбиває сама себе. І знищує простір, привласнюючи його своєю масивністю. Ідеальні простори потребують Пустоти. Відкритий простір з пустотою переходів – чи така вже утопія…?… Проте, саме відкриті простори є шансами розбудови дійсно вільного суспільства, умовою сили духу та міцності нервів.

Пустота – це більше про просторовість потенціалу, ніж про результат реалізацій порядку вичищення. Цінність пустоти в її смислах, об'ємах та проникності. Щільне тіло міст змінювалось в різні часи з різною швидкістю. Йшла боротьба з Пустотою. І там, де вона програла – постали фавели.

Ідентичність міста трансформовувалась в практиках заповнення та творення пустот. Пустий простір з легкістю творить… В пустих просторах люди сходяться, самоорганізовуються, самовизначаються, … розходяться. А потенціал залишається. Парадокс міської Пустоти – її мовчазність (але не тиша). Місто звучить; а міська пустота, хоча зовнішньо мовчазна, внутрішньо – дзвінка, вона (від)гомонить, іноді гудить множиною внутрішнього голосся. Але не метушиться. Пустота не терпить метушні – множини зі слабким смислом, беззмістовної наповненості, рухливості заради руху, течії рутини, неспішної і переляканої.

Б. Гройс в своїй відомій роботі «Публічний простір: від пустоти до парадоксу», міркуючи про походження, природу та функції публічного простору, рекомендував осуспільнювати міські пустоти, до числа яких він відносив міські площі: «якщо ми хочемо, щоб публічний простір мав більш постійний характер, тобто конституювався як простір, котрий, в свою чергу, може конституювати суспільство, нам потрібно цей публічний простір розбудувати, тобто вибудувати вакуум, пустоту, в якій суспільство може постати: впустити в місто вакуум, ніщо, не-місце, якщо хочете — у-топію».

Магія Пустоти в тому, що в ній немає встановлених правил, але є право на заповнення. Пустота породжує запитання; і в цьому її вічність. Будучи зоною не(до)визначеності, вона приваблює екзистенціональних сталкерів. Так Пустота множиться мисленевими традиціями, грається зі своєю фрагментарністю, недосистемністю. І в цьому її сила. Пустота будує стратегії. Вона – стан переживання питання «чому?», який неможливо вирішити в рамках окремої картини світу. Вона стимулює до виникнення потреби в домовленостях, дискусіях. Світ міста сповнений індивідуумів з індивідуалістичними формулами (само)свідомостей, – але вони здатні об'єднуватись у випадках відчуття загроз, особливо тих, які грізні ущемленням їхнього права на індивідуалізм. Пустота подвійна: вона с одного боку протистоїть цілісності, спільності, будучи «не-цілісністю», проте саме через неї і породжується єдність міста, його Logos loci. Чого непересічні люди хочуть в місті і від міста? – Вкорінення, можливостей і варіантів, зв'язків, розвитку і освіти, натхнення… Місто з Пустотою – амбітне місто.

Потенціал міських просторів в тому, що в них повсякчас присутня ймовірність виникнення подій, дійства, руху. Пустота простору існує тим, що в місті завжди може щось статись. І стається. Обіцянка, очікування і пам'ять – ось головне, що сходиться в міській пустоті, роблячи її осмисленим простором, мірилом ідентичності і потенціалу. Саме в цьому дидактична функція міської пустоти. Якщо в селах – то поле, лан, луги; то в містах – то площі, відкриті простори, вулиці, парки, двори.  В Пустоту потоки стікаються та тут же ж розходяться в ресурси, в людей, в ідеї, в можливості. Місто формує, ширить, дарує свою Пустоту як Джерело, Начало. Є міста до Пустоти яких прямують генії і таланти, але є міста Пустота які, навпаки, їх вичавлюють, вимагаючи і карбуючи інші форми сповненості. Для творчості і фантазії Пустота є стартом, початком, саме її завжди можна у щось перетворити. У будь що… Пустота завжди є простором можливого, простором бажаного. В містах мають бути пустоти, інакше місто ущільниться до абсурду тисняви, поглинеться метушнею і сказом переляку від галасу.

Пустий простір – це особливий простір вільності, в ньому може відбутись все те, що буде в нього привнесене. Ж.-П. Сартр вважав, що пустота є базовою та єдиною реальністю людини. Пустота та пов'язані з нею переживання детерміновані та неминучі для всіх без виключення людей, але це не переживання екзистенціального вакууму, який ситуативний та виникає лиш в певних умовах і у відношенні конкретної людини. Сартр казав, що люди вільні лише у виборі засобів та способів заповнення наявної пустоти, проте позбутися неї вони не в силах, рівно як і не винні в її появі, оскільки пустота є основою буття, а люди є такими собі кинутими в цю пустоту. Але вихід є, адже Пустота – є тією даністю, яка підвладна людській волі. Тож найнебезпечніша – це порожнина людської душі: екзистеційна «пустота». Місто пустих душ сповнюється тільки Порожнечею. Холодною, байдужою і відлюдною. Як кажуть з пустого в порожнє…і навпаки.

Смисли Пустоті надає людина, вчиняючи ті чи інші свої дії. Чи постане на пустому місці місто, чи відбудеться в місті площа, чи зросте парк, чи простягнеться проспект, чи будуть цікаві один одному люди, – все це потенціал Пустоти в місті, адже місто – це не будинки, але простір між ними. Простір ймовірних мовчань чи галасу, поглядів, емоцій, вражень, фантазій, творчості, нудьги, традицій, уяв чи лінощів. Щільне місто, міцний простір шкідливі. З пустотою треба вчитись взаємодіяти. Адже пустота, навіть в прямому смислі фізичного простору, – це прямий привід пошуків її заповнення. Там постають кіоски, лавки, клумби, хмарочоси, торгівельні центри, або просто нічого. Вільність пустого місця приваблює. Ідеально облаштований простір пустоти – це вищий пілотаж міських архітекторів. Я собі так думаю.

Пустота – це не про ніщо. Пустота – це про особливий простір свободи, вільний і відкритий. Пустота – це індикатор того, що є і що може бути, адже вона завжди сповниться тим, чим люди повні, чим збагачені, про що мріють, чого прагнуть, наповниться тими речами і смислами, які спродукуються людьми. Але сповнений простір завжди має містити нову Пустоту. І так до нескінченності.