fbpx
Сьогодні 29/09/2020 03:14
Колонка 10:51 25 Чер 2019

Як в СРСР створили міф про Велику вітчизняну війну

22 червня 1941 року гітлерівські війська вторглися на територію СРСР. Саме ця річниця стала вважатися початком Великої Вітчизняної війни в радянській історіографії.

Створений ще за часів Сталіна міф "Великої вітчизняної війни" залишається в епіцентрі ідеологічного, політичного, а наразі вже й військового конфлікту з Росією. Якщо в Білокам'яній цей міф розглядається як стрижень, довкола якого має формуватися російський патріотизм та ідентичність, в Україні сама назва "Велика вітчизняна" більше не використовується, а її символи заборонені для використання відповідно до декомунізаційних законів.

Діагноз країні зазвичай робиться на підставі її офіційної політики пам'яті – документів вищих органів влади, підручників з історії, пам'ятників і меморіалів, музеїв, офіційних свят та пам'ятних дат, які відзначаються, – тобто за тими комеморативними і меморіалізаційними практиками, які існують в країні.

За останні кілька десятиліть політика пам'яті та політика історії стали суттєвим аспектом політики внутрішньої та міжнародних відносин як усередині Європи, так і в усьому світі. Війни пам'яті не вщухають, а розгоряються ще дужче. Часто з них починаються збройні конфлікти. Російсько-українська війна наочний тому приклад.

В основі російської антиукраїнської пропаганди лежить теза про те, що у Києві шляхом державного перевороту прийшла до влади "фашистська хунта". Натомість Росія, як спадкоємиця СССР та його "Великої Перемоги над фашизмом, що принесла свободу всій Європі, має особливу відповідальність за мир у світі й покарання тих, хто становить йому загрозу".

Чому така назва – Велика вітчизняна?

Міф Великої вітчизняної війни розпочинається зі створення самої цієї назви, яка завжди тлумачилась як народна, що виникла "знизу". А втім, тут існує ціла низка проблем.

По-перше, назва цієї війни виникла ще до того, як сама ця війна (з Німеччиною) розпочалася. По-друге, це мала бути зовсім інша війна – не оборонна, як це сталось у наслідок німецького нападу, а наступальна, превентивна, "визвольна" – у сенсі "звільнення Європи від капіталізму". По-третє, ця назва в якій на перший погляд проглядається аналогія з "Отечественной войной 1812 г." і неприхований російський націоналізм, від початку вписувалася у суцільно марксистський наратив.

Першим цю назву почав вживати Енгельс. Більшовики використовували цей термін під час Громадянської війни. Сталін у 1918 році написав статтю, коли почалася окупація України Німеччиною, у якій назвав війну українського народу проти німців "вітчизняною війною", маючи на увазі те, що повсталий народ захищає новий лад. У міру того як в СРСР посилювався великоруський націоналізм (це почалося з середини 1930-х років), коли зрозуміли, що склеїти країну пролетарським інтернаціоналізмом неможливо, перейшли на фактично чорносотенні гасла. Так і провоювали всю війну використовуючи в пропаганді гасла "великодержавия" і російського націоналізму. Під час війни російський націоналізм потіснив комунізм, аморфні ідеї якого не працювали на оборону.

На тлі деморалізації і дефетизму (пораженства), які запанували на фронті й в тилу, в умовах антирадянських повстань, що спалахнули на самому початку війни у нещодавно приєднаних до СССР регіонах по всьому західному кордону, пропагандистський пафос гасла "вітчизняної війни" здавався декому навіть з представників російської військової еліти недоречним і штучним. "Війна з Німеччиною зветься вітчизняною війною неправильно, – зазначив 29 червня 1941 р. начальник 3-го відділу Управління продовольчого постачання Головного інтендантського управління Червоної армії Чувилинков, – вітчизняною війною можна називати лише таку війну, для ведення якої підіймається весь народ, без розрізнення класів, станів тощо. А в совєтсько-німецькій війні є чимало пораженців". (Зверніть увагу, яку назву дав командир цій війні! Зараз ми кажемо "Німецько-совєтська війна 1941 – 1945 рр." – першим має згадуватися агресор.)

Коли виник цей міф?

Апогей творення міфу війни припав на брежнєвський період, коли після "відлиги" до влади прийшли неосталіністи – ветерани "Великої Вітчизняної", які домінували в політичному житті країни впродовж 1970–1980 рр. Саме в ці роки пам'ять про війну була перетворена у справжній культ. Як засіб підтримки і легітимації міфу про переваги комуністичної системи, "Велика Вітчизняна війна" навіть дещо посунула "Велику Жовтневу соціалістичну революцію". Також вона стала знаряддям формування нової совєтської ідентичності, а згода з офіційним трактуванням Великої вітчизняної стала сприйматися як обов'язковий елемент вияву лояльності совєтського громадянина до держави. Саме в ці роки назву "друга світова війна" почали писати з маленької літери, натомість у назві "Велика Вітчизняна війна" два слова писали з великої. Проте, як влучно зазначила одна німецька дослідниця: "Міф війни ніс у собі ідентифікуючий і дисциплінуючий вплив на зовсім не гомоген".

Які передумови творення?

Зазвичай війни сильно впливають на формування ідентичності. Перемоги підносять національний дух і єднають нації, поразки їх деморалізують і спонукають до аналізу причин невдач і відповідних змін. Тож кореґуванням ідентичності переймаються здебільшого переможені країни, шукаючи у своїх невдачах ті хиби, яких слід позбутися. Промовистими прикладами тут виступають колишні країни гітлерівського блоку та Японія. Переживши досвід тоталітаризму і мілітаризму, вони обрали шлях демократії та прав людини. СССР був поодинокою країною серед переможців, яка вдалася до переробки своєї ідентичності. Однак на відміну від Заходу, пам'ять про війну не стала в Совєтському Союзі носієм демократичних цінностей антифашизму, а натомість – традиційних націоналістичних та імперських вартостей, прикрашених комуністичною риторикою. Принципи свободи було замінено героїзмом і жертовністю совєтського народу. Навіть жахливі людські втрати, відповідальність за які не останньою чергою лежала саме на совєтському військово-політичному керівництві, стали спочатку об'єктом замовчування, а згодом – предметом особливої погорди: мовляв, саме ми зазнали в минулій війні найбільших у світі втрат!

Як ставилися до цього культу незаангажовані люди можна побачити на прикладі видатного російського письменника і фронтовика Віктора Астаф'єва. "Заїдає текучка у зв'язку з наближенням Дня Перемоги – просто з руками відривають, і не змовкає телефон. – Писав він у листі. – Усім потрібна патріотична балаканина про війну – відбиваюся як можу. Боже, яка ж все-таки ми нація, готова втопити все найсвятіше в нестримній балаканині та безвідповідальній говорильні. Ні розуму, ні совісті, навіть не розуміють блюзнірства, аби покрасуватися, груди героїчно випнути, медалями пограти. Нікому і в голову не приходить молитися, зовсім звихнуті голови у народу, покалічено свідомість комуністичною мораллю і брехнею.

Як сталося розвінчування міфу?

Розкриття Великої брехні про Велику вітчизняну війну, що розпочалося за часів перебудови і гласності, мало шоковий вплив на суспільство. Так була виявлена і оприлюднена відверта неправда офіційної пропаганди, на зразок "відсутності" таємних статей у пакті Молотова-Ріббентропа, або покладання відповідальності за загибель польського офіцерства в Катині на німецьких загарбників; названа вражаюча кількість совєтських військовополонених (5,8 млн), від яких відмовилася власна країна; обсяги їхньої військової співпраці з ворогом, коли майже 1,5 млн совєтських людей одягнули у роки війни однострої Німеччини і воювали проти Сталіна в лавах вермахта та Російської визвольної армії. Суспільство дізналося справжні цифри і факти про визначну американську допомогу СССР по ленд-лізу без якої неможливо було б виграти війну, сталінські депортації "народів-зрадників" і багато чого іншого. Також було переглянуто безліч героїчних міфів, створених у 1941–1945 рр. совєтською військовою журналістикою. Це торкнулося, зокрема, історії таких "героїв-символів" як Зоя Космодем'янська, "28 гвардійців-панфіловців", краснодонських підпільників з "Молодої гвардії", обставин знищення білоруського села Хатинь – як виявилося не німецькими окупантами, а їхніми поплічниками під керівництвом колишнього старшого лейтенанта Червоної армії Григорія Васюри тощо.

Після розвалу СССР намітилася суттєва різниця у ставленні до Великої вітчизняної війни, її свят, символів і міфів у Росії та Україні. В Росії на тлі "геополітичної катастрофи" саме цей міф акумулював у собі всі ті імперські цінності, якими завжди пишалися в СССР: перемога над Заходом (Німеччиною), відвоювання нових територій і розширення зон впливу на пів-Європи ("і за ціною не постояли"), врешті, перетворення Росії у надімперію – "тоді нас всі боялися!".

Що сталося з міфом у сьогоднішній Росії?

Разом із приходом у Росії до влади Путіна туди згодом повернувся і сталінський міф війни. У сучасній кремлівській політиці пам'яті Велика вітчизняна та перемога у ній лишається ключовим міфом та змістовим стриженем для творення нової російської ідентичності. Її утвердження запрограмовано у вимірі винятково переможної, героїко-патріотичної, "звитяжної", позитивно-наснаженої історії. У ній нема місця поразкам та згадкам про злочини, вчинені совєтським керівництвом проти свого та інших народів. До проявів імперської свідомості можна віднести й те, що лаври переможців у Великій вітчизняній росіяни не бажають ні з ким ділити.

Згідно з дослідженнями 2003 року 67% респондентів вважають, що СССР міг би перемогти в цій війні і без допомоги союзників. 16 грудня 2010 р. тодішній прем'єр Росії В. Путін під час спілкування з росіянами у прямому ефірі заявив: "Ми все одно перемогли б, тому що ми країна переможців". З совєтських часів у пам'яті про війну в Росії також збереглися елементи "місіонерства" та антизахідництва: "ми врятували Європу від фашизму", "перемогли противника, перед яким не встояв ніхто з найрозвиненіших і найбагатших, благополучних, "цивілізованих" народів Європи". До всього цього наразі додано нове антиамериканське гасло: "Дійшли до Берліна – дійдемо до Вашингтона!". Сучасна російська пропаганда намагається нав'язати думку світові, що Росія знов захищає Європу – тепер уже від "українського фашизму" (хоча для внутрішнього споживача йдеться про боротьбу із США за "братів-українців").

Для Росії 9 травня і надалі залишається насамперед Днем Перемоги над гітлерівською Німеччиною. Це головне свято країни, а його символи – совєтська червона зірка (емблема комунізму і Червоної армії) та віднедавна – георгіївська стрічка, яка об'єднує в собі символіку царської та совєтської імперій і яку кремлівські лідери почали експортувати на постсовєтський простір як одну з емблем "русского мира" (з 2005 р.).

Яка доля міфу в сучасній Україні?

Не випадково, що міф "Великої вітчизняної" опинився в епіцентрі конфлікту пам'ятей між Україною і Росією, а згодом – протистояння на Майдані у Києві та війни на Донбасі.

Після Революції Гідності День Перемоги вперше відзначався в Україні 8-9 травня, як у Європі, і цей захід було організовано як День поминання та пам'яті за загиблими,  про жахи війни назагал. У 2014 році відмовилися від використання під час свят георгіївської стрічки, яка в Україні почала сприйматись як виразний символ сепаратистів. Натомість новим символом став червоний мак, ідея використання якого як символа пам'яті про загиблих з'явилась у Північній Америці ще під час Першої світової війни і була інспірована віршем канадського військового лікаря Джона Мак-Крея "У полі Фландрії" (1915 р.), що починається словами: "У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є…" (переклад Наталії Безсонової). Згодом ця традиція поширилася і на пам'ять про загиблих у Другій світовій та інших війнах.

Потрібна наполеглива інтелектуальна робота щодо "проробки минулого" з метою декомунізації суспільної свідомості, яка водночас сприятиме і звільненню від постколоніальних комплексів. Тільки така деконструкція імперії позбавить нас "фантомів минулого", одним з яких є міф "Великої Вітчизняної війни". Про це мабуть думав і російський письменник гуманіст Віктор Астаф'єв, який у 1995-му ювілейному році Великої перемоги пророче передбачав: "Я пишу книгу про війну, щоб показати людям і насамперед росіянам, що війна – це жахливий злочин проти людини і людської моралі, пишу для того, щоб якщо не приборкати, то хоч трошки вгамувати в людині агресивний початок. А Вам треба, щоб оспівувалася доблесть на війні і багатотерпіння, забувши при цьому, що чим більше набрешеш про війну минулу, тим скоріше наблизиш війну майбутню".

10231

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: