Як в СРСР створили міф про Велику вітчизняну війну
22 червня 1941 року гітлерівські війська вторглися на територію СРСР. Саме ця річниця стала вважатися початком Великої Вітчизняної війни в радянській історіографії.
Створений ще за часів Сталіна міф «Великої вітчизняної війни» залишається в епіцентрі ідеологічного, політичного, а наразі вже й військового конфлікту з Росією. Якщо в Білокам'яній цей міф розглядається як стрижень, довкола якого має формуватися російський патріотизм та ідентичність, в Україні сама назва «Велика вітчизняна» більше не використовується, а її символи заборонені для використання відповідно до декомунізаційних законів.
Діагноз країні зазвичай робиться на підставі її офіційної політики пам'яті – документів вищих органів влади, підручників з історії, пам'ятників і меморіалів, музеїв, офіційних свят та пам'ятних дат, які відзначаються, – тобто за тими комеморативними і меморіалізаційними практиками, які існують в країні.
За останні кілька десятиліть політика пам'яті та політика історії стали суттєвим аспектом політики внутрішньої та міжнародних відносин як усередині Європи, так і в усьому світі. Війни пам'яті не вщухають, а розгоряються ще дужче. Часто з них починаються збройні конфлікти. Російсько-українська війна наочний тому приклад.
В основі російської антиукраїнської пропаганди лежить теза про те, що у Києві шляхом державного перевороту прийшла до влади «фашистська хунта». Натомість Росія, як спадкоємиця СССР та його «Великої Перемоги над фашизмом, що принесла свободу всій Європі, має особливу відповідальність за мир у світі й покарання тих, хто становить йому загрозу».
Чому така назва – Велика вітчизняна?
Міф Великої вітчизняної війни розпочинається зі створення самої цієї назви, яка завжди тлумачилась як народна, що виникла «знизу». А втім, тут існує ціла низка проблем.
По-перше, назва цієї війни виникла ще до того, як сама ця війна (з Німеччиною) розпочалася. По-друге, це мала бути зовсім інша війна – не оборонна, як це сталось у наслідок німецького нападу, а наступальна, превентивна, «визвольна» – у сенсі «звільнення Європи від капіталізму». По-третє, ця назва в якій на перший погляд проглядається аналогія з «Отечественной войной 1812 г.» і неприхований російський націоналізм, від початку вписувалася у суцільно марксистський наратив.
Першим цю назву почав вживати Енгельс. Більшовики використовували цей термін під час Громадянської війни. Сталін у 1918 році написав статтю, коли почалася окупація України Німеччиною, у якій назвав війну українського народу проти німців «вітчизняною війною», маючи на увазі те, що повсталий народ захищає новий лад. У міру того як в СРСР посилювався великоруський націоналізм (це почалося з середини 1930-х років), коли зрозуміли, що склеїти країну пролетарським інтернаціоналізмом неможливо, перейшли на фактично чорносотенні гасла. Так і провоювали всю війну використовуючи в пропаганді гасла «великодержавия» і російського націоналізму. Під час війни російський націоналізм потіснив комунізм, аморфні ідеї якого не працювали на оборону.
На тлі деморалізації і дефетизму (пораженства), які запанували на фронті й в тилу, в умовах антирадянських повстань, що спалахнули на самому початку війни у нещодавно приєднаних до СССР регіонах по всьому західному кордону, пропагандистський пафос гасла «вітчизняної війни» здавався декому навіть з представників російської військової еліти недоречним і штучним. «Війна з Німеччиною зветься вітчизняною війною неправильно, – зазначив 29 червня 1941 р. начальник 3-го відділу Управління продовольчого постачання Головного інтендантського управління Червоної армії Чувилинков, – вітчизняною війною можна називати лише таку війну, для ведення якої підіймається весь народ, без розрізнення класів, станів тощо. А в совєтсько-німецькій війні є чимало пораженців». (Зверніть увагу, яку назву дав командир цій війні! Зараз ми кажемо «Німецько-совєтська війна 1941 – 1945 рр.» – першим має згадуватися агресор.)
Коли виник цей міф?
Апогей творення міфу війни припав на брежнєвський період, коли після «відлиги» до влади прийшли неосталіністи – ветерани «Великої Вітчизняної», які домінували в політичному житті країни впродовж 1970–1980 рр. Саме в ці роки пам'ять про війну була перетворена у справжній культ. Як засіб підтримки і легітимації міфу про переваги комуністичної системи, «Велика Вітчизняна війна» навіть дещо посунула «Велику Жовтневу соціалістичну революцію». Також вона стала знаряддям формування нової совєтської ідентичності, а згода з офіційним трактуванням Великої вітчизняної стала сприйматися як обов'язковий елемент вияву лояльності совєтського громадянина до держави. Саме в ці роки назву «друга світова війна» почали писати з маленької літери, натомість у назві «Велика Вітчизняна війна» два слова писали з великої. Проте, як влучно зазначила одна німецька дослідниця: «Міф війни ніс у собі ідентифікуючий і дисциплінуючий вплив на зовсім не гомоген».
Які передумови творення?
Зазвичай війни сильно впливають на формування ідентичності. Перемоги підносять національний дух і єднають нації, поразки їх деморалізують і спонукають до аналізу причин невдач і відповідних змін. Тож кореґуванням ідентичності переймаються здебільшого переможені країни, шукаючи у своїх невдачах ті хиби, яких слід позбутися. Промовистими прикладами тут виступають колишні країни гітлерівського блоку та Японія. Переживши досвід тоталітаризму і мілітаризму, вони обрали шлях демократії та прав людини. СССР був поодинокою країною серед переможців, яка вдалася до переробки своєї ідентичності. Однак на відміну від Заходу, пам'ять про війну не стала в Совєтському Союзі носієм демократичних цінностей антифашизму, а натомість – традиційних націоналістичних та імперських вартостей, прикрашених комуністичною риторикою. Принципи свободи було замінено героїзмом і жертовністю совєтського народу. Навіть жахливі людські втрати, відповідальність за які не останньою чергою лежала саме на совєтському військово-політичному керівництві, стали спочатку об'єктом замовчування, а згодом – предметом особливої погорди: мовляв, саме ми зазнали в минулій війні найбільших у світі втрат!
Як ставилися до цього культу незаангажовані люди можна побачити на прикладі видатного російського письменника і фронтовика Віктора Астаф'єва. «Заїдає текучка у зв'язку з наближенням Дня Перемоги – просто з руками відривають, і не змовкає телефон. – Писав він у листі. – Усім потрібна патріотична балаканина про війну – відбиваюся як можу. Боже, яка ж все-таки ми нація, готова втопити все найсвятіше в нестримній балаканині та безвідповідальній говорильні. Ні розуму, ні совісті, навіть не розуміють блюзнірства, аби покрасуватися, груди героїчно випнути, медалями пограти. Нікому і в голову не приходить молитися, зовсім звихнуті голови у народу, покалічено свідомість комуністичною мораллю і брехнею.
Як сталося розвінчування міфу?
Розкриття Великої брехні про Велику вітчизняну війну, що розпочалося за часів перебудови і гласності, мало шоковий вплив на суспільство. Так була виявлена і оприлюднена відверта неправда офіційної пропаганди, на зразок «відсутності» таємних статей у пакті Молотова-Ріббентропа, або покладання відповідальності за загибель польського офіцерства в Катині на німецьких загарбників; названа вражаюча кількість совєтських військовополонених (5,8 млн), від яких відмовилася власна країна; обсяги їхньої військової співпраці з ворогом, коли майже 1,5 млн совєтських людей одягнули у роки війни однострої Німеччини і воювали проти Сталіна в лавах вермахта та Російської визвольної армії. Суспільство дізналося справжні цифри і факти про визначну американську допомогу СССР по ленд-лізу без якої неможливо було б виграти війну, сталінські депортації «народів-зрадників» і багато чого іншого. Також було переглянуто безліч героїчних міфів, створених у 1941–1945 рр. совєтською військовою журналістикою. Це торкнулося, зокрема, історії таких «героїв-символів» як Зоя Космодем'янська, «28 гвардійців-панфіловців», краснодонських підпільників з «Молодої гвардії», обставин знищення білоруського села Хатинь – як виявилося не німецькими окупантами, а їхніми поплічниками під керівництвом колишнього старшого лейтенанта Червоної армії Григорія Васюри тощо.
Після розвалу СССР намітилася суттєва різниця у ставленні до Великої вітчизняної війни, її свят, символів і міфів у Росії та Україні. В Росії на тлі «геополітичної катастрофи» саме цей міф акумулював у собі всі ті імперські цінності, якими завжди пишалися в СССР: перемога над Заходом (Німеччиною), відвоювання нових територій і розширення зон впливу на пів-Європи («і за ціною не постояли»), врешті, перетворення Росії у надімперію – «тоді нас всі боялися!».
Що сталося з міфом у сьогоднішній Росії?
Разом із приходом у Росії до влади Путіна туди згодом повернувся і сталінський міф війни. У сучасній кремлівській політиці пам'яті Велика вітчизняна та перемога у ній лишається ключовим міфом та змістовим стриженем для творення нової російської ідентичності. Її утвердження запрограмовано у вимірі винятково переможної, героїко-патріотичної, «звитяжної», позитивно-наснаженої історії. У ній нема місця поразкам та згадкам про злочини, вчинені совєтським керівництвом проти свого та інших народів. До проявів імперської свідомості можна віднести й те, що лаври переможців у Великій вітчизняній росіяни не бажають ні з ким ділити.
Згідно з дослідженнями 2003 року 67% респондентів вважають, що СССР міг би перемогти в цій війні і без допомоги союзників. 16 грудня 2010 р. тодішній прем'єр Росії В. Путін під час спілкування з росіянами у прямому ефірі заявив: «Ми все одно перемогли б, тому що ми країна переможців». З совєтських часів у пам'яті про війну в Росії також збереглися елементи «місіонерства» та антизахідництва: «ми врятували Європу від фашизму», «перемогли противника, перед яким не встояв ніхто з найрозвиненіших і найбагатших, благополучних, «цивілізованих» народів Європи». До всього цього наразі додано нове антиамериканське гасло: «Дійшли до Берліна – дійдемо до Вашингтона!». Сучасна російська пропаганда намагається нав'язати думку світові, що Росія знов захищає Європу – тепер уже від «українського фашизму» (хоча для внутрішнього споживача йдеться про боротьбу із США за «братів-українців»).
Для Росії 9 травня і надалі залишається насамперед Днем Перемоги над гітлерівською Німеччиною. Це головне свято країни, а його символи – совєтська червона зірка (емблема комунізму і Червоної армії) та віднедавна – георгіївська стрічка, яка об'єднує в собі символіку царської та совєтської імперій і яку кремлівські лідери почали експортувати на постсовєтський простір як одну з емблем «русского мира» (з 2005 р.).
Яка доля міфу в сучасній Україні?
Не випадково, що міф «Великої вітчизняної» опинився в епіцентрі конфлікту пам'ятей між Україною і Росією, а згодом – протистояння на Майдані у Києві та війни на Донбасі.
Після Революції Гідності День Перемоги вперше відзначався в Україні 8-9 травня, як у Європі, і цей захід було організовано як День поминання та пам'яті за загиблими, про жахи війни назагал. У 2014 році відмовилися від використання під час свят георгіївської стрічки, яка в Україні почала сприйматись як виразний символ сепаратистів. Натомість новим символом став червоний мак, ідея використання якого як символа пам'яті про загиблих з'явилась у Північній Америці ще під час Першої світової війни і була інспірована віршем канадського військового лікаря Джона Мак-Крея «У полі Фландрії» (1915 р.), що починається словами: «У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є…» (переклад Наталії Безсонової). Згодом ця традиція поширилася і на пам'ять про загиблих у Другій світовій та інших війнах.
Потрібна наполеглива інтелектуальна робота щодо «проробки минулого» з метою декомунізації суспільної свідомості, яка водночас сприятиме і звільненню від постколоніальних комплексів. Тільки така деконструкція імперії позбавить нас «фантомів минулого», одним з яких є міф «Великої Вітчизняної війни». Про це мабуть думав і російський письменник гуманіст Віктор Астаф'єв, який у 1995-му ювілейному році Великої перемоги пророче передбачав: «Я пишу книгу про війну, щоб показати людям і насамперед росіянам, що війна – це жахливий злочин проти людини і людської моралі, пишу для того, щоб якщо не приборкати, то хоч трошки вгамувати в людині агресивний початок. А Вам треба, щоб оспівувалася доблесть на війні і багатотерпіння, забувши при цьому, що чим більше набрешеш про війну минулу, тим скоріше наблизиш війну майбутню».
