Чи був Тарас Шевченко п’яницею? Кобзар і алкоголь

Антон Столяров

Зірка творця засяяла надто рано. І вже одразу по смерті Шевченка (ба навіть за незалежної України, як-то в творчості нині покійного Бузини) були окремі автори, котрі намагалися очорнити біографію митця, тим самим прагнучи вбити ореол "батька нації", що потягнуло б за собою загальне руйнування української справи. Тому за основу недруги взяли міф про алкоголізм Шевченка і те, що саме алкоголь його буцімто довів до могили.

Кожна міфотворчість у своїй суті нагадує плющ, котрий обплітає справжню картину. Але як і для цієї рослини, міфу потрібний хоч би якийсь ґрунт, аби мати поживу. Із біографії Шевченка ми знаємо дуже добре, що він свого часу брав участь у товаристві "мочемордів" до власного заслання. Це була жартівлива назва щодо дворян, котрі збиралися у когось із членів цього гурту на квартирі та влаштовували велике застілля з великою кількістю випивки. Шевченко під час своїх подорожей мав можливість познайомитися з цим товариством і декілька разів навіть брав участь у подібних застіллях. Та його найкращий біограф Олександр Кониський стверджує, що цей осередок п'яних вечірок Тарасу вже дуже швидко остогид і після кількох зустрічей він оминав збори "мочемордів".

Опріч цього, нам відомо й про те, що улюбленим напоєм Тараса був ром з чаєм. Тому часто-густо, коли Тарас заходив у гості до своїх друзів у Петербурзі, його без зайвих слів пригощали цим напоєм. 

Ці уривчасті факти з біографії митця дали привід для роздмухування байки про алкоголізм Шевченка. Щирі прихильники Російської імперії ще тоді цілком розуміли, наскільки монументальною є постать Шевченка-мученика для українців, а тому не стидалися ширити неправдиві чутки, аби всіляко знівичити пам'ять про поета.

Натомість, ми маємо численні спогади людей, які були наближені до Тараса. У них друзі з України та навіть тогочасна російська інтелігенція, котра хоч трохи була знайома з Шевченком, ставали разом на захист поета.

 "Впродовж двох років я майже щодня бачилася з Шевченком, і жодного разу не бачила його п'яним, жодного разу не чула з уст його якого-небудь такого слова, що не личило б, і ні разу не помітила, щоб він в поводженню чим-небудь відрізнявся від людей добре вихованих", – писала в спогадах про Тараса Катерина Юнге, відома малярка та донька Толстих.

Один із найбільш поширених насмішкуватих міфів був про те, що Шевченко перепив після свого дня народження, через що й невдовзі помер. Однак відомо, що Шевченко в останні місяці хворів водянкою, через яку він і відійшов. Разом із тим, лікар забороняв йому вживання алкоголю і за місяць до смерті Шевченко навіть відмовився від улюбленого рому з чаєм. 

"Незабаром я почув, що Шевченко захворів, і що хворобу його приписували вживанню міцних напоїв. Про це вже давно говорили і зі співчуттям називали його п'яницею; але я ніколи не бачив його п'яним, а помічав тільки, що коли подадуть йому чай, то він наливав таку силу рому, що будь-хто інший, здавалося, не встояв би на ногах. Він же ніколи не доходив до стану п'яного", – писав один із найближчих друзів Шевченка Микола Костомаров.

Зрештою, ще красномовніше за його друзів говорить сама творчість Шевченка. Ще будучи у засланні, він захопився офортом (гравюра на металі) і до кінця життя займався саме нею, отримавши статус академіка та звання "російського Рембрандта". Виготовлення офортів вимагає величезної концентрації та точності у рухах руки. Алкоголіку такі твори були би непосильні.

І все ж, гортаючи сторінки біографії Шевченка у підручнику чи Вікіпедії, ми маємо пам'ятати, що Тарас найперше був людиною. Тому важко, ба навіть і не варто, робити з нього нам святого чи грішника. У нього були різноманітні риси: любов до дітей, товариськість, щедрість, любов до ближнього, які бува поєднувалися з різкістю та запальністю. Шевченкова постать поєднала в собі дивовижний мікс, що і робить його неймовірною людиною та генієм.