Казус (не)вдячності: чи посварились Україна з Польщею і навіщо?
Нормальна людського організму температура – 36,6 градусів; ще він на 70% складається з води. За нормальних умов наші "чайники" просто варять, але інколи закипають і "свистять". Мішанина фактів і авторських домислів на тему фізики не пояснює, але ілюструє вир подій, в який пекельна серпнева спека кинула державних мужів України та Польщі. Попри високі посади, їхні "казани" так само підвладні законам термодинаміки. Важливо, щоби при цьому не страждало реноме обох держав. Якоїсь шкоди завдано вже, але не перегинати палицю слід не тільки в міждержавних справах, але й у їхніх оцінках.
Коротка хроніка розбрату
31 липня голова Бюро міжнародної політики при президентові Польщі і Державний секретар Марцін Пшидач заявив, що Польща надала Україні велику підтримку і тій "варто було б почати цінувати роль, яку Варшава зіграла для Києва протягом останнього часу".
Достатньо гучна заява, але не з порожнього місця. Приводом для претензії став твіт прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, який назвав блокування експорту українського зерна "недружнім та популістським" кроком Польщі. Ну й попросив Єврокомісію "забезпечити безперешкодний експорт українського продовольства в ЄС".
З огляду на причинно-наслідковий зв'язок, можна було б і не реагувати, але після заяви Пшидача Міністерство закордонних справ України запросило посла Польщі Бартоша Ціхоцького, якому сказало, що Україна таки вдячна. Або мало намір сказати саме так, а вийшло якось інакше, бо вже польські колеги викликали до себе посла України Василя Зварича.
Частиною цієї круговерті ще були слова заступника керівника Офісу Президента України Андрія Сибіги про безпідставність заяв про недостатнє цінування Україною допомоги Польщі, а також оцінки заступника міністра закордонних справ Польщі Павела Яблонського — "відносини з Україною останнім часом не є найкращими через висловлювання представників української влади".
Перегрів, який призвів до перегину
Якщо сприймати буквально і не перейматись аналізом, то пахне справжньою кризою у двосторонніх відносинах. Проте ситуація дещо інша. Об'єктивність вимагає врахування важливого аспекту. Резонанс спричинили слова Марціна Пшидача ефірі TVP1. Вони ж запустили в ротацію заголовки передруків типу "Україна має цінувати те, що для неї робить Польща". Проте Державний секретар сказав і про те, що "українське зерно має надходити Чорним морем і для розблокування цього каналу треба чинити тиск на Єврокомісію і росію". Цілком справедлива і логічна вимога, її задоволення порадує і українських, і польських аграріїв. Тобто Польща не тільки скаржиться, але й пропонує рішення. Звичайно, в нинішніх умовах морський зерновий коридор не залежить ні від Варшави, ні від Києва, але й взаємні виклики послів ситуацію не змінили. А от нашкодити змогли.
З іншого боку, в умовах крайнього нервового потрясіння, напруження і відчуття не ілюзорної загрози власному існуванню люди можуть нехтувати якимись речами, окрім базових. Так, не завжди відсутність "дякую" означає невдячність. Якщо таке буває між людьми, то чому не може статись у випадку цілих держав? Загальним підсумком стали звинувачення України в імпульсивній дитячості, а Польщі — в цинічному егоїзмі.
Класичне "Британія не має ані вічних друзів, ні вічних ворогів, а тільки вічні інтереси" може застосовуватися до будь-якої сучасної держави, котра не хоче бути просто статистом у світовому театрі. Польща давно і явно бачить себе у впливовішій ролі. Проте й Україна дозріла до цього самого. Грубо і кумедно називати ці процеси супутниками "геополітичного пубертату", але якісь риси підліткового максималізму простежуються в діях обох держав.
Чи можна це виявити, вказати і припинити? Судіть самі:
- поляки не закрили своє посольство в Києві на самому початку вторгнення, зате відкрили свої кордони, максимально спростивши правила в'їзду на свою територію, чим дуже допомогли мільйонам біженців;
- взяли на себе їх фактичне фінансове утримання, якого дотримувались протягом тривалого часу;
- передали нам сотні одиниць бойової техніки, десятки літаків, ПЗРК, системи ППО, артилерійські снаряди та інші боєприпаси;
- ремонтують для нас техніку, надану іншими державами.
- виконують роль нашого адвоката і просувають українські інтереси в Європі.
Втім
- тимчасовий захист українським біженцям гарантував Європейський Союз як міждержавне об'єднання, до якого входить і Польща;
- за винятком САУ "Краб", БТР "Росомаха" і ще кількох найменувань поляки передали нам озброєння радянського походження і виробництва, натомість осучаснивши свій бойовий парк новітніми зразками за рахунок компенсації західних держав;
- завантаження оборонних підприємств замовленнями так само корисне польському виробництву і економіці, як і ЗСУ та обороні України;
- поляки заблокували імпорт українського зерна, олії та іншої аграрної продукції, чим поставили нас у дуже скрутне становище;
- Сейм хоче від України визнання провини за "Волинську трагедію".
Можливо, щось важливе іще не згадано в першому чи другому списку. Все ж навряд хто візьметься підбивати зрадо-переможний баланс навіть за повноти усіх даних. Які коефіцієнти присвоювати кожному пункту? Власне, чи нейтралізує блокада торгівлі збіжжям масштабне військово-технічне співробітництво? Підтверджена в особистих інтерв'ю дружба між українським і польським президентами сильніша за недипломатичні висловлювання чиновників? Поляків варто поставити на місце чи необхідність перемогти у війні проти росії не дозволяє втрачати союзників? І чи призведе до втрати союзника з'ясування відносин з ним із дріб'язкового приводу?
Найбільша проблема в тому, що всі запитання, зрештою, зведуться до порівняння зручного зі смачним. Породять "безлад" у соціальних мережах (щоб не сказати "срач"), виведуть польських футбольних ультрас із їхнім "досить українізувати Польщу" зі стадіонів на вулиці, дестабілізують ситуацію на спільному кордоні, розбалансують міждержавні відносини, порадують росію і ускладнять українську перемогу. Це вкрай песимістичний сценарій, але він може наблизитись, якщо емоції затьмарять тверезий глузд.
Шерше ля популізм
Колишній польський міністр закордонних справ Яцек Чапутович назвав дії Польщі відносно України "політикою гієн і шакалів". Наступник Чапутовича (Збігнєв Рау) обурився і звинуватив його у "нелояльності", а попередник (Вітольд Ващиковські) приміряв мантію ментора — українцям потрібно "… пояснювати, як виглядає бізнес і конкуренція, якщо вони хочуть увійти до ЄС".
Ще раз: все почалося, коли польські дипломати впали у марнославство (запит на "вдячність" і все таке), почали відстоювати бізнес-прагнення польських фермерів і згадали про пріоритет національних інтересів. Українська сторона не поступилася, зі свого боку накинувши на "вентилятор". Проте остання заочна суперечка всередині польської дипломатії нагадала, що восени в Польщі парламентські вибори, тобто час загравання з електоратом. І це пояснює абсолютно все. Привид популізму готовий увірватися в польський чат.
Так от, Рау і Ващиковські є представниками партії "Право і справедливість", котра має всі шанси припинити виграшну серію (8 років на чолі держави) і посунутись. Електоральне ядро правлячої партії — фермери-консерватори, шахтарі, некваліфіковані робітники і безробітні зі сходу. Відстояти їхнє "право" і забезпечити "справедливість" сприймається за виграшну стратегію.
Голосні заяви і коментарі варто сприймати з поправкою на намагання ці наміри втілити. Для загострених війною почуттів це обтяжлива обставина, але вона вимагає поблажливого і тверезого ставлення. Польща, як і будь-яка інша держава не буде жертвувати собою заради України. Але й підтримувати нас не перестане. В коридорі між "нам нічого не винні" і "нас не кинуть напризволяще" варто сприймати нашу дійсність та її інтерпретацію іноземними політиками та журналістами. Особливо під час війни. Після війни теж.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
