Як написати книгу: з якого запитання варто почати
Запитання "Як написати книгу?" може здатися дуже широким, майже неосяжним, риторичним, таким, що має безліч відповідей, і жодної – єдино правильної. Загалом, десь так і є насправді. Немає якоїсь вищої істини, таємного знання, що осяває письменників, і з яким вони можуть нарешті сісти і зробити це – написати книгу.
Принаймні, мені такого знання ніхто не посилав, а книги я продовжую писати і навіть (о диво!) – видавати. Я роблю це вже доволі довго – пишу скільки себе пам'ятаю (і це правда! Можете запитати у моїх батьків і друзів J), а видаюся з 2016 року. За цей час я зробила багато відкриттів та отримала багато інсайтів (не таємне істинне знання, але теж дуже непогано), якими зараз і хочу поділитися з вами – усіма тими, хто може бути зацікавленими у письменництві. Я не знаю відповідей на всі запитання, постійно знаходжуся у пошуках нового і не є останньою інстанцією знань про письменництво… Але я маю дещо цінне: досвід, свій, прожитий, повний. І він може бути корисним іншим людям. Вам. (А ще мені, коли відчуватиму потребу переконатися в тому, що я знаю, що роблю. Ха).
Як написати книгу? Я можу спробувати відповісти на це запитання кількома способами. Коротка відповідь: сісти і писати. Але навряд чи вона когось задовольнить. Довга відповідь вимагала би занадто багато часу та і геть іншого формату, ніж серії коротких статей. Тому я спробую дати вам щось середнє – мікс із власного досвіду, міркувань, того, чому я навчилася за ці роки, і що я знаю, дійсно працює. У вільній формі – ніби ми з вами сіли поговорити про це за чашкою кави.
Маю вас попередити, що не видам вам секретів буття і не дам чіткого рецепта: візьміть те, додайте оцього, помішайте та доведіть до кипіння, – ні. Не думаю, що хтось взагалі може це зробити. Я не розкажу всього, що знаю, – принаймні лише тому, що точно про щось забуду (та і я знаю, що нічого не знаю (с)). Але я можу розказати, як зробила це сама. З нічого. З нуля. Уявляєте це відчуття? Зробити з нічого щось, цілу історію, цілий маленький окремий світ. Якщо так і ви хочете пережити це насправді, тоді вам до мене.
Я планую розповісти вам про те, з чого почати шлях написання книги, як його продовжити, як не здатися і не повернути назад, пройшовши половину, як дійти до кінця, і що робити потім. Я не вірю, що писати (особливо художню літературу) можна навчити, але я знаю, що цьому можна допомогти навчитися. Я ж покажу вам, що робила сама.
Однак, спочатку давайте розберемося з тим, чи дійсно вам треба писати книгу, чи це просто "статусна" красива мрія, яку приємно записати до свого щоденника як ціль на рік.
Зазвичай говорять про те, що якщо ви можете не писати – то і не пишіть. Що прагнення писати має бути органічною частиною вас, і якщо навіть ви маєте історію, яку хотіли би розповісти і дати їй життя, але і без особливої боротьби з собою ви могли би цього не робити – то не варто починати цю справу. Я не вірю в це до кінця. Звісно, є люди, які справді не можуть (уже) не писати, і я теж, правду кажучи, з їх числа, – це величезна і природня частина їхнього життя. Та найчастіше, здається, цей стан приходить із практикою. Людина звикає бути в цьому процесі – процесі письма і творення.
Чесно кажучи, мені важко уявити автора-початківця, який не може не писати. От на сто відсотків не може. Письменництво – це праця, часто вона важка і вимагає багато сил, енергії, часу, – простіше було би не робити цього. Якби лише воно все врешті не було варте того. Тож я би запитала у вас радше інше: а чи справді ви хочете писати? Не бути письменником, знаним відомим автором, а саме писати – бути готовим невпинно працювати над історією, над текстом і над собою?
Якщо ви не хочете писати – не пишіть. Здавалося би, звучить просто, навіть очевидно. Але не завжди очевидною є різниця між тим, щоби хотіти бути письменником і хотіти писати. Перше частіше за все – це романтизована мрія, яка має мало спільного з реальністю. Друге – готовність працювати і створювати. Це не "буття письменником" як звершений факт, а постійний процес. Довгий, неперервний, з поразками і перемогами (предусім над собою). Але якщо ви любите це, то вся боротьба стає вартою того.
Писати буває легко, справді буває – тоді слова ніби самі лягають на папір, тебе несе історія, і це ні з чим незрівнянне відчуття. Певне, це і є той самий стан "потоку", про який так багато говорять. Але не завжди. Часом це справді важко – і окрім того, щоб вирішувати власні проблеми і жити власним життям, доводиться вирішувати і проблеми вигадані собою ж, шукати способи змушувати працювати те, що не працює, шукати найкращий спосіб розказати історію, яка на це заслуговує. Але коли той спосіб знаходиш і змушуєш історію працювати – це надзвичайно. Письменництво приносить задоволення (інакше ніхто би цим не займався), але це справжня праця.
Кажуть, що кожна людина може написати принаймні один роман – про своє життя. Можливо, так і є, але врешті розповідають історії не всі, та й історій тих навколо та всередині нас більше, ніж одне життя. І певне, якщо ви дочитали аж до цього моменту, то ви справді хочете цього – писати. Якщо колись я буду готовою створити свій курс із письменництва чи написати книгу зі сторітеллінгу (як тепер це круто роблять деякі кльові письменники і письменниці), я дам вам знати, і тоді ми запалимо по повній! А поки що я поділюся з вами своїми думками і досвідом про те, як пишуться книги, тут.
Врешті все зводиться до кількох речей – таланту, везіння і кропіткої праці. Позаяк на перші два фактори ми мало можемо вплинути, то єдине, що в наших силах зробити – це зосередитися на роботі. Ось про неї я і хочу поговорити.
