fbpx
Сьогодні
Колонка 15:56 16 Тра 2023

"Євроінтеграція" шкіл: як європейські підходи змінюють українську освіту

English version here

Реформа системи шкільної освіти – одна із найбільш успішних реформ, які впроваджуються в Україні протягом останніх років. А зміни у системі середньої освіти в Україні є хорошим прикладом того, як орієнтація на західні стандарти може стати поштовхом до давно необхідних Україні змін.

Перш за все, варто зазначити, що структури ЄС мають лише формальні вимоги щодо реформ середньої освіти для вступу. Так угода про асоціацію лише проголошує, що Україна та ЄС "вивчають можливості розвитку та співробітництва" щодо шкільної освіти. Вимоги до гармонізації законодавства країн, що мають намір вступити в ЄС також не передбачають реформу системи шкільної освіти і наголошують, що сфера освіти є перш за все компетенцією урядів держав-членів.

Втім, реформа середньої освіти, яка розпочалась в Україні 2016 року із прийняттям нового закону про освіту та концепції НУШ ("Нової української школи") орієнтувалася на базові принципи сучасної освіти у країнах ЄС. Експерти називають Нову Українську Школу спробою "європеїзації" української освіти. Оскільки її ідеологія багато в чому покладалась на підходи та практики, поширені у країнах ЄС. Це помітно навіть на рівні базових понять. Так визначення поняття "ключові компетенції" майже співпадають у концепції "Нової української школи" та в рекомендаціях Європейської Ради до країн-членів.

Якою є європейська освіта?

Перш за все, варто зазначити, що немає єдиної усталеної системи середньої освіти у країнах Європейського Союзу. ЄС залишає за ними право самостійно визначати, як саме надавати своїм громадянам освітні послуги. Тому система освіти у різних європейських країнах може суттєво відрізнятись. До прикладу, одним із ключових принципів освіти у скандинавських країнах є ідея рівних освітніх можливостей для будь-якої дитини незалежно від походження чи місця проживання. Результатом цього є рівномірне фінансування шкіл. Натомість, у Великій Британії залишається поширеною традиція платних елітних шкіл і закритих шкіл-інтернатів. У Німеччині та Бельгії популярні вузькопрофільні школи, які готують дітей до певних спеціальностей. Натомість у Фінляндії, навпаки, намагаються навчити дитину максимально широкому переліку предметів.

Разом з тим, для Європейського Союзу важлива побудова спільного освітнього простору, який надасть можливість за потреби продовжити навчання в іншій країні ЄС, а випускникам європейських вишів бути однаково затребуваними у різних країнах. Тому Європейська Рада визначає ключові компетенції, якими мають володіти учні, а також підходи до побудови спільного освітнього простору.

Також структури ЄС та уряди країн-членів фінансують програми, що інтегрують освітні системи країн-членів та допомагають їм покращити окремі аспекти системи шкільної освіти. Для прикладу, з 1957 року діє міжурядовий освітній проєкт "European Schools", у рамках якого працюють багатомовні міжнародні школи. У них переважно навчаються діти співробітників інституцій ЄС. Станом на сьогодні у рамках проєкту за однаковими програмами працюють вже 14 шкіл у 7 країнах. Європейська Комісія також фінансує програми, які допомагають країнам-членам впроваджувати багатомовні класи, боротися з проблемою вимушеного переривання шкільної освіти, сприяти здоровій атмосфері в середині класів, організовувати міжнародні програми підвищення кваліфікації та обміну досвіду для вчителів тощо.

Серед принципів традиційної для України радянської моделі освіти – централізоване управління, орієнтація на дисципліну, надання фактичних знань і заохочення більш успішних учнів. Сучасні західні підходи натомість пропонують автономію навчальних закладів, розвиток компетенцій замість фактичного знання, орієнтацію на розвиток "м'яких навичок" і відхід від "змагальності" у навчальному процесі.

Компетентнісна освіта та "м'які навички"

Ключовий принцип сучасного підходу до освіти, поширений зокрема у країнах ЄС – орієнтація на навички та вміння (компетенції) замість того, щоб надавати учню лише фактичні знання. Знання, за цим підходом, перестають бути самоціллю, а радше перетворюються на засіб формування умінь, коментують експерти МОН. 

Для формування навичок і компетенцій важливо не обмежуватись лише на слуханні вчителя, але також ввести в урок діяльнісний компонент. Наприклад, учні можуть провести невеликий дослід, щоб прийти до висновків самостійно та побачити, яке застосування у житті можуть мати ці знання. Важливою при цьому є робота в парах або групах, яка мало поширена у системі традиційної освіти, але часто потрібна людям під час дорослого життя.

Школярів можуть вчити практичним навичкам, максимально наближеним до завдань, які вони будуть виконувати у дорослому житті. Наприклад, контролювати свій банківський рахунок або писати резюме. Проте, компетенції не обмежуються на цьому. Не менш важливою складовою є розвиток соціально-емоційних або "м'яких" навичок. Серед них – здатність до емпатії,  стресостійкість, вміння дослухатися до своїх емоцій.

"Великий міт, що ці навички не можна розвивати, ми отримуєм їх по народженню. Це не так. Науковці говорять, що ми можемо навчитися вирішувати конфлікт, об'єктивно комунікувати, креативно вирішувати задачі. Це м'яз, який ми можемо накачувати. Європейські освітні програми приділяють цьому велику увагу", – коментує засновник організації EdCamp і один із співавторів реформи НУШ Олександр Елькін.

Цьому можна навчити зокрема за допомогою комплексу різноманітних вправ. Наприклад, дітей вчать робити  "ресурсні скрині" – сховища, у якому вони тримають малюнки або предмети, що нагадують їм про важливих для них людей, спогади або події. До них дитина може звернутись у стресових ситуаціях як до джерела підтримки, підсилюючи свою стресостійкість.

Орієнтація на компетентнісне навчання прописана у рекомендаціях Європейської Ради. Інституції ЄС систематично сприяють розвитку цього підходу, не контролюючи освітній процес країн-членів напряму. Для прикладу, у 2014 році Європейська Рада запустила проєкт KeyCoNet, завданням якого було удосконалення реалізації компетентнісного підходу у шкільній освіті. У рамках ініціативи проводять тренінги, оцінюють рівень впровадження підходів різними країнами-членами, видають рекомендації для урядовців, вчителів і директорів шкіл, проводять заходи та вебінари.

Програма НУШ декларує своїм завдання "давати учням не тільки знання, а й вміння застосовувати їх у повсякденному житті". З перших років запуску проєкту проводилась пілотна програма з добровільної сертифікації педагогів, які проходять методики компетентнісного навчання. Міністерство випускає методичні рекомендації та посібники для курсів, викладання яких передбачає компетентнісних підходів. За підтримки міжнародних фондів в Україні проходить пілотування програми соціально-емоційного та етичного навчання, у якому задіяні понад 5 тисяч дітей. 

Академічна автономія шкіл

"Заохочення різноманітних підходів до навчання" є однією із базових рекомендацій Європейської Ради у сфері освіти. Саме простір для експерименту та вибору навчальних програм можна назвати засадничою особливістю освіти європейських країн попри різноманітні підходи до освітньої системи, зазначає Олександр Елькін. 

Процедури передачі повноважень школам відбувалась у Європі у 80-90-х роках ХХ ст. Під кінець ХХ століття автономія шкіл вже стала поширеною практикою у всіх країнах ЄС. Втім, міра автономності та її законодавча регуляція відрізняється у кожній із них.

За ідеєю автономії шкіл стоїть розуміння, що вимагати від керівництва освітнього закладу якості у своїй роботі складно в умовах, коли вони мають обмежені важелі впливу на освітній процес, бо мають узгоджувати будь-яке рішення. Потреба до автономії освіти лише загострюється у світлі викликів ХХІ сторіччя, коли життєво важливим для виживання інститутів стає гнучкість і здатність до змін. 

Експерти зазначають, що на рівні законодавчих норм автономність адміністрації закладу у виборі формату освіти вже була забезпечена в Україні. Зокрема, українські вчителі мають можливість вибирати між декількома зразками підручників. Наприклад, для викладання у першокласників вже у 2021 році були доступні 11 видань букварів, 13 видань «Я досліджую світ», 10 математик і 7 мистецтв.

Автономія шкіл є комплексним поняттям і не обмежується лише її академічним виміром. Реформа НУШ також передбачає автономію у кадровій і організаційній політиці, свободу розпоряджатись власними фінансами.

Втім, на практичному рівні шкільна автономія знаходиться на перехідному рівні. Все ще чимало шкіл продовжують погоджувати свої дії з вищим керівництвом, інші запровадили автономію лише частково. Експерти зазначають, що чимало українських освітян не готові остаточно перейти на автономну модель управління, оскільки звикли до типових програм і до узгодження своїх організаційних рішень. Ситуацію намагаються змінити зокрема за допомогою онлайн-курсів для директорів шкіл, які навчають принципам децентралізації освіти.

Ще однією важливою складовою автономії шкіл є можливість вчителя самостійно обрати навчальну програму або спосіб підвищення власної кваліфікації. Заради цього Міністерство освіти відкрило ринок післядипломної педагогічної освіти, відібравши монополію у державних інституцій. Тепер пропонувати послуги з підвищення кваліфікації вчителів можуть приватні компанії, самі освітяни або ж профільні громадські організації. Це відповідає підходу long-life learning ("навчання протягом життя"), який лежить в основі освітньої політики Європейського Союзу. Для цього держава навіть виділяє кошти  у форматі "ваучера професійного розвитку вчителя", який дає можливість самостійно обирати спосіб підвищення кваліфікації та не витрачати на це власні кошти.

Інклюзивна освіта

Право на освіту є базовою демократичною цінністю, яка прописана як у програмних документах ЄС, так і в українській конституції. Інструментом реалізації цього права є інклюзивна освіта. Попри те, що конкретні вимоги до запровадження інклюзивної освіти не прописані у договорі про Асоціацію та інших вимогах ЄС до України, Союз слідкує за дотриманням прав людини у державах, що є кандидатами на вступ.

Підходи до впровадження інклюзивної освіти також є різними у країнах ЄС, але всі вони побудовані на правозахисній моделі. Вона полягає в тому, що кожна дитина, не зважаючи на порушення розвитку чи наявність особливих освітніх потреб, має навчатися разом зі своїми однолітками. Для прикладу, у Німеччині, вхід в інклюзивну освіту відбувається, як правило, через шкільного лікаря, у той час як в Естонії, особливі освітні потреби дитини виявляються безпосередньо в школі. Посада асистента вчителя, яка в Україні має бути запроваджена в кожному інклюзивному класі, також є поширеною в Польщі, де такі фахівці повинні мати спеціальну освіту.

Право кожної дитини на освіту реалізується як обов'язок держави за допомогою дій органів місцевого самоврядування. Соціальні служби підключаються у тому випадку, якщо батьки не сприяють чи перешкоджають навчанню дитини відповідно до її освітніх потреб (наприклад, не реагують на прохання вчителів чи не виконують рекомендації фахівців школи).

З 2017 року, після прийняття закону про освіту, батьки отримали право вимагати створення інклюзивного класу для дитини з особливими освітніми потребами. Також в Україні запровадили субвенцію з державного бюджету місцевим на надання підтримки особам з особливими освітніми потребами. Втім, у цьому питанні також маємо значну відмінність між законодавчою площиною та імплементацією відповідних реформ на практиці.

За даними Міністерства освіти і науки України, 33861 учнів у чинному навчальному році охоплені інклюзивним навчанням. Втім, ця статистика не враховує дітей, які мають немедичні причини особливих освітніх потреб (наприклад, через соціальні, культурні чи релігійні обставини). Оскільки українська модель інклюзивної освіти все ще сприймає особливі освітні потреби як винятково медичну проблему. Для порівняння, у 2021 році дослідникам не вдалося встановити де навчаються (і чи навчаються взагалі) понад 60 тисяч дітей з інвалідністю шкільного віку.

Для того, щоб українська інклюзивна освіта відповідала європейськими стандартам Україна має забезпечити "перехід від медичної до правозахисної моделі, подолання сегрегації (поступове скорочення спеціальної освіти на користь інклюзивної), забезпечення доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю, за місцем проживання, що, зокрема, передбачає деінституціалізацію (закриття закладів інтернатного типу), яка є вимогою вступу в ЄС," – коментує проблему Маріанна Онуфрик,  експертка проєкту Euroscope ГО «АНТС» з соціальної політики та голова організації «Соціальна Синергія».

Харчування в школах

Європейський Союз приділяє увагу не лише навчальному процесу в школах, але також сприяє здоровому способу життя у процесі навчання дитини. Зокрема, за підтримки Європейської Ради діють спеціальні програми, що підтримують забезпечення шкіл органічним фермерськими продуктами та створюють здорові раціони. 

З 2021 року реформою харчування у шкільних їдальнях зайнялись і в Україні. За ініціативи "першої леді" Олени Зеленської запровадили оновлене меню із меншою кількістю цукру, солі, хліба, жирів та субпродуктів. Хоча саме меню критикували частина батьків і експертів, збільшення уваги до культури здорового харчування від українських чиновників є позитивним зрушенням для України.

***

Початок повномасштабної війни створив чимало загроз для системи освіти в Україні. Це не лише руйнування матеріальної бази та вимушене повернення до онлайн-освіти, але й призупинення фінансування багатьох державних освітніх програм. 

Втім, післявоєнна відбудова України надасть поштовх процесу оновлення освіти в Україні. Для прикладу, лише у квітні 2023 року за фінансової підтримки Європейського Союзу в Україну доставили 5 тисяч планшетів для учнів молодшої школи для забезпечення можливості дистанційного навчання. Також Європейський Союз фінансував програми, які сприяли інтеграції дітей українських переселенців до шкіл ЄС, і створював інструменти за допомогою яких європейські школи або муніципалітети можуть ефективно надавати підтримку українським освітнім закладам, які постраждали від військових дій.

Але зміни в освіті не обмежаться оновленням матеріальної складової українських шкіл у процесі відбудови. Після початку повномасштабного наступу значна кількість українських дітей та їхні батьки могли на живому досвіді познайомитись із європейською шкільною освітою. Можна очікувати, що вони будуть вимагати схожих підходів після повернення в Україну.

Приєднання України до Європейського Союзу створить нові можливості для розвитку системи шкільної освіти. Зокрема, надасть можливість тісніше співпрацювати з європейськими школами та освітніми установами. Також Україна зможе брати участь у численних програмах розвитку шкільної освіти, фінансованих ЄС. Втім, важливо розуміти, що завершення реформи шкільної освіти є відповідальністю нашого суспільства та нашої держави, яку міжнародні партнери не виконають за нас.

Потрібен довгий шлях для того, щоб європейські стандарти освіти, реалізовані в Україні у рамках проєкту Нової Української Школи, стали загальнопоширеними у всій країні. Для цього недостатньо лише реформ самого навчального процесу. Важливим також є покращення рівня педагогічної освіти та престижу професії вчителя. Втім, процес "європеїзації" української освіти вже розпочався, отримав своє законодавче втілення і навряд чи може бути згорнутим.

Проєкт фінансується в рамках Програми MATRA за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні

1958

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: