Вибори через смартфон в Україні: фантастика чи реальність?
Розбираємося, що означають е-вибори у практичній площині, які є підводні камені та чи варто України "діджиталізувати" народне волевиявлення. Коротка відповідь: так, варто.
Ілюстрація indianfolk.com
Президент України Володимир Зеленський хоче створити "державу у смартфоні" для кожного українця з метою надати громадянам можливість максимально ефективно використовувати свій час та уникати бюрократії. Одним із найнеобхідніших аспектів електронного управління є можливість реалізовувати власне право обирати та бути обраним через Інтернет за допомогою натискання на екран смартфона, планшета чи ноутбука.
Функціональний механізм
Електронне голосування є безперечно ширшим терміном, ніж може здатися на перший погляд. Окрім голосування за допомогою електроніки, воно охоплює й збільшення темпів підрахунку голосів, відсутність паперової роботи та використання серверів/баз даних через мережу Інтернет для зберігання даних. У майбутньому це може перерости у використання відбитку пальця чи Face ID, зокрема цей метод був найбільш ефективним у боротьбі з кнопкодавством у ВРУ.
На сьогодні можна виділити три основних системи, які передбачає термін "електронне голосування":
📌 Оптичне сканування. Перший за хронологією метод мало чим відрізняється від голосування у класичному сенсі: виборець все ще має прийти на дільницю, поставити відмітку в бюлетені, але перед тим, як кинути його в урну, зісканувати через спеціальний апарат. Такий метод пришвидшує темпи підрахунку голосів та ідеально підходить для країн із великою кількістю населення.
📌 Прямий електронний запис. Електронні машини для прямого запису не використовують паперові бюлетені. Вони записують та зберігають голоси в електронному вигляді. Ці машини можуть використовувати інтерфейси сенсорного екрана, керування набором номера та кнопки. Бразилія та Індія, де вибори проходять більш, ніж 6 тижнів — країни, які впровадили машини ПЕЗ для голосування по всій території держави.
📌 Голосування через мережу Інтернет. Найменш поширений спосіб голосування передбачає можливість виборця здійснити своє конституційне право в будь-якій точці світу через власний електронний пристрій. Потрібно розуміти, що даний тип голосування існує паралельно з традиційним, тому люди похилого віку також обов'язково зможуть проголосувати.
Переваги е-голосування в Україні
📌 Зручність. Почнімо з очевидного: деяка частина виборців просто "лінується" йти на вибори та стояти в чергах. Питання стосовно свідомості українців залишається відкритим, але е-голосування точно збільшить явку виборців, які таки зможуть не «вліпити за себе», а клацнути за партію, як на пару в Тіндері.
📌 Правдивість підрахунку. Сталінська цитата про "неважливо, як голосували, важливо, як рахували" втрачає силу, оскільки всі голоси будуть підраховуватися онлайн. У такому випадку наявність "свого" голови чи секретаря ЦВК та взагалі адмінресурс не будуть грати вирішальну роль.
📌 Прописка. Сотні тисяч людей в Україні не живуть за місцем прописки та повинні пройти "всі кола пекла Данте" для того, щоб отримати право проголосувати. Надлишкова бюрократія, яка може відбити бажання здійснити своє конституційне право, зникає при застосуванні е-голосування: можна голосувати в будь-якому місці.
📌 Зменшення підкупу. На перший погляд усе стає ще легшим: заплатили суму на вулиці – клацнув на смартфон за партію, отримав гроші та пішов далі. Щоправда, е-голосування передбачає можливість безліч разів змінювати вибір аж до закриття виборчої дільниці. Таким чином виборець, який продав свій голос, може в будь-який момент змінити свій "лайк" тій чи іншій партії.
📌 Менші витрати. Бланки, реєстр, охорона дільниць, виплати членам комісій, проведення виборів – усе це реалізується за кошти платників податків. Електронне голосування не передбачає обов'язкового проходження бюрократичних процедур чи приходу на дільниці. Треба пам'ятати, що всі "непотрібні процедури" фінансуються з держбюджету.
Проблеми впровадження е-голосування в Україні
📌 Інтернет. Для того, щоб забезпечити можливість голосувати в кожному куточку України, треба щонайменше провести 3G чи навіть 4G усюди. Зараз левова частка сіл та районів не мають доступу до швидкого інтернету: у цьому контексті не тільки виборці не зможуть проголосувати, але сама система збору даних може працювати некоректно, якщо працювати взагалі.
📌 Потреба в кібербезпеці. Розслідування щодо втручання російських хакерів у американські вибори ще раз доводить, що Україні потрібно приділяти більше ресурсів для розбудови можливостей власної кібербезпеки. Сам механізм е-голосування має декілька можливих критичних точок, де можна отримати дані: це не тільки системний сервер чи центральний сайт, а ще й інтернет-провайдер, мобільний оператор чи національний банк. Неспроможність Києва в умовах гібридної війни з РФ забезпечити належний рівень захищеності голосів перетворить е-вибори на мішень на DDoS атак.
📌 Російський фактор. За різними даними, на сьогоднішній день у РФ проживають близько 2,5 млн українців. Зважаючи на діяльність російської влади та блокування доменів і доступу до різних порталів, можна припустити, що Кремль міг би обмежити доступ до голосування або навіть за допомогою впливу на російських інтернет-провайдерів та мобільних операторів змінити вибір людини.
Естонський досвід
Е-голосування вже активно використовується різними країнами світу (Бразилія, Індія, США, Перу, Франція). Щоправда, найефективнішою та найбільш придатною для українських умов можна назвати естонську модель е-голосування через Інтернет. На останніх парламентських виборах 2019 року в цій країні Балтії вражаючі 44 відсотки виборців проголосували онлайн. Уперше естонці проголосували онлайн у 2005 році на місцевих виборах, проте тоді лише 2 відсотки жителів долучилися до е-голосування.
Виборці голосують через Інтернет за допомогою національної ID-картки, банківського чи мобільного ID, прив'язаного до кожної особи, та спеціальних особистих PIN кодів. Картка слугує як обов'язковим документом, що посвідчує особу, так і смарт-карткою, що дозволяє забезпечити безпечну віддалену автентифікацію та юридично обов'язковий цифровий підпис.
Саме естонський уряд вигадав уже згаданий принцип про можливість змінити голос у будь-який час голосування. З одного боку, це частково нівелює систему волевиявлення як незворотного факту, але з іншого — допомагає "майже прохідним" партіям потрапити в парламент: левова частка змін голосу була пов'язана з бажанням підтримати слабші партії.
Що треба Україні?
Віце-прем'єр-міністр – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров уже заявив, що ведеться робота над програмою "TheVote", згідно з якою громадяни України зможуть проголосувати через Інтернет уже в 2024 році. На першому етапі будуть відбуватися соціологічні опитування, які покажуть, наскільки суспільство сприймає ідею е-голосування, другий етап передбачатиме фактичну підготовку.
Впровадження е-голосування є необхідним кроком, зважаючи на низьку явку на останніх парламентських виборах, найнижчу за всю історію незалежної України. Переваги справді більше, ніж можливих проблема: щоправда, без належної уваги до кібербезпеки е-вибори зіграють «на руку Кремлю» краще, ніж будь-яка політтехнологія.
Окрім цього, е-вибори дають величезний шанс підняти явку в діаспорі: на останніх виборах із кількох мільйонів українців, які живуть закордоном, проголосували лише 33 тисячі осіб. Довгі черги в посольствах чи консульствах, потреба їхати в інше місто та бюрократія відбивають бажання вирішувати долю держави в мільйонів співвітчизників.
"Рубрика" — офіційний інформаційний партнер спецпроекту ADASTRA: DIGITAL аналітичного центру "AD ASTRA"
