До речі, вас це так само стосується…
Нещодавно натрапив на чиїсь роздуми щодо впровадження ринку землі. В чергове перечитав, що ми входимо в шістку країн, де земля не є товаром. Йшлося про аргументи, але не було, на мій погляд, головного.
Іноді спадало на думку, що весь той набір: наш вступ до клубу "цивілізованих" країн, збільшення доходів від оренди, залучення інвестицій, кредитування під заставу та дбайливе використання ґрунтів – ніщо інше, як намагання в більш-менш оригінальний спосіб висловитись на користь тих переваг, на які (увага!) нам вказали. Так, досягти всього того важливо, але чи гарантує очікувані результати впровадження ринку землі, як таке, само по собі?
Давайте поглянемо. Чи всі суспільства, крім тих шести, є для нас взірцем? Чи на всі виникає бажання бути схожими? Чи всюди, де земля продається, ми знаходимо те, що звикли тримати за цивілізованість? Погоджуюсь, всі добрі приклади – в рядах більшості, але ж їх там меншість.
Стосовно інвестицій і кредитування. Не має сумнівів, вони з'являться. Але хто буде їхній бенефіціар? Мабуть, ви скажете власник. Не факт. Чому б, наприклад, не Державна Зернова Корпорація, в якості монополіста на експорт збіжжя, або невелика купка приватних компаній, як це свого часу було з імпортом природного газу? Та якщо вам не вистачає прикладів з нашої власної історії, можна подивитися на інші "цивілізовані" країни.
В 70-х роках минулого століття в Сьєрра-Леоне виробники пальмової олії (фермери) отримували лише 10% світової ціни. 90% відсотків залишалося у збутового монополіста. Схожа ситуація спостерігалася і в Гватемалі з кавою або в Малайзії з прянощами. Чи можливо за десяту долю світової ціни відбити інвестиції, або обслуговувати комерційні кредити? Якщо не заперечувати, що ринок вже врахував ці витрати в ціні, то відповідь наочна – ні. Зараз я навмисне не розглядаю ситуацію, при якій надання монополісту штучної переваги в доступі до ресурсів само по собі призводить до жалюгідного становища фермерів, тому що це лише ще один з тих інструментів, яких насправді може бути набагато більше. Звісно, якщо маєш політичну владу.
Далі, якщо вже це не привід зупинитися і зазирнути глибше, ви можете сперечатися, що в таких умовах фермери продаватимуть свою землю монополістам, а от вже ті… Ті вдадуться до інвестицій, і не тільки в збут та переробку, але і в відновлення родючості ґрунтів. І знов я скажу – вибачте, не факт.
По-перше, з чого ви взяли, що монополісти розпочнуть скуповувати землю? Це тренд сьогодення. В майбутньому – висока ступінь невизначеності. З огляду на відсоток ціни, що може в них залишатися, з економічної точки зору, їм це не потрібно. А якщо вони її і скуплять, то в обставинах, ними ж і створених, коли для фермера земля нічого вже не варта, її ціна мізерна, як зараз мізерна її оренда, і повернути вкладені гроші, щороку сіючи кукурудзу або соняшник буде набагато легше, ніж дотримуватися науково обґрунтованої сівозміни.
До оренди я навіть і не наблизився. Ба більше, таких учасників ринку, як орендарі, я поки виключив зовсім. Безумовно, певною мірою, це припущення. Але модель ідеального газу, що застосовувалася фізиками задля встановлення законів газового стану, теж припущення, як і абсолютне чорне тіло, і борівській атом. Питання не в тому, чи вірогідний подібний негативний сценарій. Питання в тому, є або ні в суспільстві щось, що тому сценарію запобігає? Але про це "щось" ані пари з вуст. Лише розмови про досягнення суспільств, які це "щось" в собі таки виховали.
Питання землі – це питання влади. Розподіл землі – це розподіл влади. Саме тому, коли свого часу цю владу було розподілено поміж бувших членів колгоспів, правляча еліта негайно поспішила її обмежити. Всі заяви про те, що мораторій введено на користь пайовиків – брехня і маніпуляції. Насправді мораторій лише захищає політичну, і зміцнює економічну владу правлячого класу. Побічним же ефектом постійно подовжуваної заборони є і досі наявна опція зменшення влади шляхом її поширення у разі реалізації повних прав власників. Але цей процес, якщо він розпочнеться, може привести і до протилежних результатів – концентрації влади в руках якоїсь однієї олігархічної групи. Саме впевненість, що переможець отримає все, і піднімає ставки в цій грі. Тобто, ключовий момент – економічна вигода від повної та остаточної перемоги. Вона і досі настільки суттєва, що очікувана премія перевищує ризик програти, бути знищеним.
Тому, на мою думку, розмови про скасування мораторію мали б акцентувати дещо інші речі. Впровадження ринку землі – не ціль, а інструмент потужного, найефективнішого і, можливо, останнього нашого шансу поширення влади. Такий розподіл посилить економічні, а згодом і політичні інститути, що унеможливлять привласнення виробленої суспільством доданої вартості вузьким колом олігархів. У збільшенні доходів від оренди землі, чи у її продажі за більш-менш пристойні гроші для суспільства немає ніякого сенсу. Я б розглядав ці зміни на краще лише як побічний ефект від впровадження вищезгаданих інститутів – верховенство права, рівний доступ до ресурсів, недоторканність власності, незалежне судочинство. Але ж зростання цін, тимчасово, поки не завершиться перерозподіл, може передувати і згубній узурпації, якщо ринок землі запрацює до встановлення таких інститутів. Тобто, насправді, мораторій не скасовується лише тому, що наші правлячі еліти занадто слабкі, щоб остаточно перемогти своїх опонентів, але наявні сьогодні суспільні інститути, гарантуючи шалений куш в разі тріумфу, змушують їх балансувати в нервовому очікуванні. З іншого боку, держава слабка і нездатна повною мірою запровадити нові інституції, а головне забезпечити їхнє функціонування. Я б визначив таке становище як рівноважну точку невизначеності. Але, якщо використати впровадження ринку землі на цілі більш широкого розподілу економічної влади, ми втратимо згубну рівновагу послідом того, що в цьому випадку витрати на знищення конкурентів значно перевищуватимуть очікувані прибутки, і нарешті почнемо рухатись у правильному напрямку. Опинившись в стані неможливості остаточної перемоги, суспільні елементи, що наділенні владою, матимуть потребу в дієвому арбітрі – в сильній державі.
Отже, якщо якийсь політик, журналіст або експерт теревенить про позитивні результати скасування мораторію, він або стовідсотковий невіглас, або обслуговує ту частину правлячої еліти, яка має оптимістичний погляд на свою перемогу. За аналогією спікери, які підтримують протилежну точку зору належать до табору не зовсім впевнених у собі олігархів, які вичікують, сподіваючись на кращі часи для себе. Та, на жаль, ще не з'явилися політики, які б мали за ціль зробити безглуздою будь-яку або будь-чию перемогу. Пам'ятайте, ці політики не обговорюватимуть, скасовувати чи не скасовувати мораторій, вони просто започаткують новий дискурс: якими бути новим суспільним інститутам; як працюватиме один з них – ринок землі, щоб разом забезпечити якнайширше розподілення економічної і політичної влади в суспільстві; та в який спосіб зміцнити державу в питаннях захисту нових інституцій і встановленні справедливості.
А поки, мушу визнати, розмови про скасування або подовження мораторію нагадують діалог з відомого анекдоту про Рабе і наречену. Про те, як молода жінка запитує у сивого старця, що каже іудейський Закон: надягати їй чи ні нічну сорочку до першої шлюбної ночі? Мудрість того фольклору у тому, щоб продемонструвати на побутовому рівні: якщо вже суспільний інститут створений, він змусить все, що б ми не робили, слугувати тому, заради чого він існує. Навіть, якщо ми робимо щось проти його існування. Тож будемо мудрими.
