Конституція української дипломатії: що треба знати про нашу стратегію
Великим плюсом для країни є наявність "Стратегії зовнішньополітичної діяльності України". Її можна розглядати як свого роду конституцію української дипломатії та основним "ціннісним орієнтиром" як найвищого дипломатичного представництва країни, так і дипломатичних службовців низького рангу.
Чим особлива стратегія України? Давайте розберемося.
Умови написання стратегії зовнішньої політики України
В першу чергу варто усвідомлювати, що стратегія ЗП України написана в умовах існуючої війни на Сході України, на зламі геополітичного орієнтиру країни, у процесах євроінтеграції, зміни акторів глобального лідерства, глобалізації та шляху до світової цифрової економіки.
Підхід до написання стратегії
Цікавим є підхід до написання нашої стратегії. Фактично це документ, що розроблений інструментарієм Ради Національної Безпеки та Оборони України, підписаний головою Офісу Президента та введений у дію указом Президента України.
За своєю форматністю це об'ємний документ, що складається із шести розділів, п'ятнадцяти підрозділів, заключних положень, які в сумі містять 254 пункти. Кожен з цих пунктів, сформований у стилі постулатів.
Цілком очевидно, що цей документ приймається інституційно на рівні президента, оскільки зовнішня політика входить у сферу конституційних обов'язків лідера держави.
До написання даної стратегії, згідно з публічними джерелами, долучалися МЗС, Міністерство Євроінтеграції, ОПУ та профільні міністерства (і як заявляють — представники аналітичних центрів та наукових кіл).
Проаналізувавши п'ятий розділ про напрями ЗП України, які структуровані за географічним чинником, можна дійти висновку, що кожен географічний напрямок (підрозділ) готував відповідний профільний департамент МЗС, що є правильним, оскільки вони найкраще знають специфіку регіону та сучасні проблемні точки та перспективні напрямки співробітництва.
Також Стратегія має певний економічний ухил і розглядає зовнішньополітичну діяльність не тільки зі сфери політичного співробітництва, а й економічного.
А якщо порівняти зі стратегіями зовнішньої політики інших країн?
Форматно українська стратегія як документ дуже схожа на відповідні документи інших країн пост-радянського простору. Лаконічне висловлювання у форматі тез та смислів — це радянська традиція. Переглянувши Концепцію ЗП РФ, Узбекистану, Білорусі, бачимо, що культура написання подібних документів є не схожою, а ідентичною.
Натомість у західних країнах, наприклад, у Канаді, стратегія зовнішньої політики — це регламентаційний документ, який підготовлений у форматі «Плану» міністерства. Український документ є безстроковим, в той час як канадська стратегія (фр.'Plan Ministériel' — план міністерства) розрахована на два роки. Також канадський документ містить не тільки тези про вектор і цілі зовнішньої політики, а й дає інформацію про об'єми виділення коштів з бюджету на конкретну ціль, програму; а ще конкретизує кількість людських ресурсів та робото-годин, які будуть приділені тому чи іншому пункту.
Відповідь на питання: "Чому в Україні таке форматне бачення Стратегії?" ховається в глибинному аналізі підходу до держаної служби в Україні та загалом інституції формування зовнішньої політики. Державна служба в Україні розглядається як 'Бюрократичний апарат', на відміну від західних моделей 'Good Governance' чи 'New Public Management'.
Що по змісту?
Перше питання, яке варто підняти, — це глобальний вимір зовнішньої політики держави. Розумним є рішення виписати пріоритети ЗП на різних континентах. Підрозділи документу відкривають інтереси, вектори діяльності держави на різних континентах та у співпраці з конкретними державами регіону. Прописані не тільки політичні інтереси, а й економічні. Саме економічна співпраця є ключовим елементом у вибудовуванні правильних білатеральних відносин у Латинській Америці, Африці та Центральній Азії. Відносини, що базуються на двосторонній вигоді, зазвичай є більш стійкими та довгостроковими. До того ж, зовнішньоекономічна співпраця це не тільки про геополітику, геостратегію, це ще й про економічну стабільність держави, інвестиційну привабливість, ріст ВВП та валютні надходження до країни.
Загалом, географічний підхід до форматування підрозділів документу є правильним та доцільним. Варто більшу роль приділяти виходу із геополітичного трикутника України "США-ЄС-РФ" у бік побудови міцних відносин з державами нижчих за політичною вагою, однак не нижчих за рівнем стратегічного інтересу (таких як Туреччина, Канада, Азербайджан, Узбекистан, Нігерія і т.д.).
По-друге, це питання блоковості/позаблоковості. Стратегія цілком відповідає на питання, до якого блоку світових держав вона належить, адже містить цілі щодо членства України в НАТО та ЄС.
По-третє — Китай. В цілому, питання двосторонніх відносин Україна-Китай — це одна суцільна екзестиційна проблема. На жаль, документ передбачає мінімізовану участь України в проєктах Китаю. У Стратегії лише зазначені тези про важливість наших зовнішньоекономічних відносин, і цілком стає зрозуміло, що Україна розглядає Китай лише як торгового партнера. Таку позицію можна пояснити через розглянуте нами питання номер два (Блоковість України), однак гадаю, що це стратегічна помилка України. Ми втрачаємо великі переваги через відсутність "теплих і дружніх" відносин із КНР. Можна звичайно, критикувати КНР за їхній підхід до державного управління та контроль над суспільством, далекий від демократичних. Проте, як казав Трамп, 'Money rules the world'. Звичайно, важко буде пояснювати нашим політичним партнерам (США та ЄС) доцільність дружби з Китаєм, однак Європі якось вдалося вмовити Байдена на Північний Потік 2, економічний союз ЄС із віддаленою від демократії Росією. Якщо Європа змога переступити свої моральні цінності на економічну вигоду та зиск, Україні також варто спробувати рухатись в цьому напрямку, використовуючи практику наших європейських партнерів.
Крім того, якщо це Стратегія, нам потрібно думати 'стратегічно', у довгострокову перспективу. Чи задавалися питанням автори Стратегії, за чий кошт буде відбудовано післявоєнний Донецьк та Луганськ після повернення контролю над кордоном? ЄС навряд чи вкладатиме в "проблемний регіон", а США й зараз не інвестує в Україну, не те, щоб говорити про зруйновану-спустошену інфраструктуру Донбасу після N-річної війни.
Четвертим питанням, яке варто відзначити, є публічна дипломатія. Цей пункт є важливим, оскільки цього року в червні вперше за всю історію незалежності нашої держави прийняли "Стратегію Публічної Дипломатії МЗС".
Попит у публічній дипломатії — це питання економічного характеру. Воно розпочинається, коли виникають пропозиції сприяння туризму, інвестиційної привабливості і т.д. Зважаючи на економічний характер стратегії, цілком логічним є прописання даного розділу.
То які висновки?
Підсумовуючи, варто сказати, що "Стратегія зовнішньополітичної діяльності України" за своїм характером є особливим документом. Вона відіграє роль "ціннісного вектору" для дипломатів та загалом зовнішньої політики держави. За своїм форматом Стратегія схожа до подібних документів інших держав пост-радянського простору, однак ширша та детальніше прописана. Вона має свої переваги та недоліки. Недоліки в першу чергу стосуються відсутності конкретного плану дій. Однак краще не дописати деякі пункти Стратегії, ніж їх прописати, але врешті не дотримуватися.
Автор: Проданюк Тарас, СЕО Аналітичного центру ADASTRA та дослідник канадського аналітичного центру Canada Global Affairs Institute
