Клонування тварин: штампувати чи не штампувати?

Марта Черничка

Можливість створити «бездоганний продукт» — ось що приваблює виробників у боротьбі за конкурентні місця на ринку. Наприклад, зробити молоко корів гіпоалергенним, а вагу і ріст худоби вдвічі більшими за норму; створити абсолютну копію будь-якого організму… Перспективи, пов'язані з біотехнологіями, і справді дуже багатообіцяючі.

Незважаючи на тисячі риторичних питань стосовно безпечності клонованої продукції, країни, що безпосередньо залучені до пропагування клонування, і надалі розвивають цю технологію. 

Причини такого ажіотажу? Той, хто в повній мірі використає переваги клонування і модифікації у виробництві, виграє гонитву за вибір споживачів. Стане лідером на ринку, усунувши конкурентів.

Як ми бачимо, це може бути дуже вигідно… Проте чи «вигідно» дорівнює «виправдано»?

Питання виправданості клонування вже десятиліттями зависло у стані «лімбо», як з точки зору науки, так і моралі. Предметом стурбованості науковців є навіть не сам процес клонування. Основне питання полягає в результатах цього процесу, які далеко не завжди є передбачуваними.

Найнаочніше можна пояснити занепокоєння наслідками клонування таким прикладом: хоч однояйцеві близнюки також можна вважати природними клонами, проте вони не є цілком ідентичними один одному. На ранньому етапі ембріонального розвитку в ДНК можуть відбуватися мутації, що робить таких близнюків відмінними. Що буде, якщо, прагнучи штучним шляхом створити копію організму, ми «не врахуємо» можливість таких непередбачуваних мутацій? Ми отримаємо замість очікуваного результату… новий, не вивчений і не відомий нікому вид.

Які тут ризики?

Будь-яка новітня, надзвичайно перспективна і недостатньо вивчена технологія приховує в собі певні ризики. У чому ж полягають основні «підводні камені» клонування?

1. Ефективність самого процесу клонування викликає наразі обґрунтовані сумніви.  Вчені дослідили, що як правило, зі 100 клонованих ембріонів виживає всього… 10 особин. І це в найкращому з можливих варіантів. Навіть якщо сам організм виживе при народженні, то ймовірність того, що він досягне зрілості становить 1% Погодьтесь, звучить не надто перспективно.
2. У результаті операцій з генами нерідко у клонованих тварин спостерігаються аномалії. І це, на жаль, зовсім не виняток, радше правило. Процес клонування часто спричиняє велику вагу тварини при народженні, аномальний розмір органів, втрату моторного контролю у тварин. Крім того, клоновані тварини мають, як правило, коротше життя, ніж звичайні.

З точки зору Європейського агентства з безпечності харчових продуктів, генетичні операції можуть спричинити суттєві зміни у функціонуванні організму навіть за відсутності помітних симптомів. Тобто наслідки споживання такої продукції можуть бути прихованими і визначити їх шляхом обстеження буде важко.

3. Процедура клонування наразі є далеко недешевою: за одну клоновану тварину доведеться викласти в середньому 100 тис. доларів, щоправда у США це коштує трохи дешевше: компанія ViaGen Pets за клонування котика бере 25 тис. доларів, а собаки — 50 тис. доларів. 
4. Випадкових «вдалих» спроб клонування наразі не є достатньо, щоб впроваджувати цю технологію на масовому рівні. Зокрема, історія про славнозвісну овечку Доллі відома всім, а той факт, що клонувати її вдалось після 276 невдалих спроб, – небагатьом. 
5. При клонуванні організмів фактично відбувається його «копіювання». Таким чином, клонована тварина буде мати як усі переваги, так і недоліки свого «дубліката». Тобто в результаті генетичних операцій ми отримаємо вже дві (чи навіть більше) особини з певними «негативними» рисами, притаманними «оригіналу».

Чому з цим продовжують працювати?

Думаєте, така висока ймовірність побічних ефектів і доволі низька ефективність повністю знецінила привабливість біотехнологій? Ні. Впровадження технології клонування все ще є багатообіцяючою і вигідною перспективою для виробників, адже:

1. За міжнародними стандартами, продукція з клонованих тварин не вважається небезпечною для споживання. Навпаки, однією з найбільш авторитетних світових організацій у сфері безпеки продуктів харчування Комісією Codex Alimentarius була розроблена концепція substantial equivalence (що перекладається як «суттєва подібність»). Нею передбачено те, що перш ніж застосовувати більш жорстке регулювання по відношенню до «клонованої» продукції, необхідно переконатись, що фізичні характеристики такої продукції є відмінними від її «звичайних» аналогів. Тобто якщо виробник доведе, що м'ясо клонованої свинини є ідентичним за безпечністю «звичайному» м'ясу, то така продукція може бути допущеною на ринок. 
2. Наразі розроблені новітні технології клонування, що дозволяють мінімізувати вірогідність побічних ефектів у результаті операцій з генами. Згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я тварин, в даний час не виявлено конкретних нових ризиків, пов'язаних з клонуванням за технологією SCNT (технологія перенесення ядер соматичних клітин).
3. Наразі на рівні міжнародної спільноти не існує єдиної точки зору стосовно безпеки продукції клонованих організмів. Згідно з оцінкою ризику Управління з продовольства та медикаментів США щодо м'яса та молочних продуктів з клонованих тварин та їхніх нащадків, ці продукти є такими ж безпечними, як і харчові продукти, що походять від традиційної худоби. На противагу, ЄС притримується прямо протилежної позиції стосовно цього питання (що буде описано трохи нижче).
4. Шляхом клонування можна відновити рідкісні види рослин і тварин, що наразі перебувають на межі зникнення. 

Позицій стосовно того питання, чи безпечна біотехнологічна продукція, безліч. На основі усього масиву наукових теорій і статистичних даних щодо даного питання важливо сформулювати власну відповідь.

Клонування чи генна модифікація?

Технологію клонування часто порівнюють з менш радикальною формою — генною модифікацією. Різниця між обома процесами в деталях: під час модифікації не відбувається повного «копіювання» організмів. Навпаки, вчені додають у клітини «звичайних» істот нові гени чи заміщують наявні. 

Мета процесу? В першу чергу, поліпшити якість продукції, надавши їй будь-яких потрібних виробнику ознак.

Наприклад, зробити м'ясо корів більш ніжним і обезжиреним; молоко — гіпоалергенним чи позбавленим лактози (для потреб людей, котрі не можуть споживати звичайне молоко в силу нестачі потрібних ферментів в організмі). Або навіть модифікувати тварин, з метою отримання з їх молока рідкісних і дорогих речовин, що застосовуються у медицині.

Наприклад, у 2015 році Управління з продовольства і медикаментів США (далі- FDA) вирішило вперше схвалити комерційне виробництво генно-модифікованого організму (увага, для людського споживання). Ним виявився… лосось AquAdvantage. Причому такий лосось визначений FDA як «ветеринарний препарат». Виникає логічне запитання: якщо модифікована продукція аналогічна за якістю звичайній, то навіщо надавати їй подібного статусу? 

Звичайний лосось у порівнянні з лососем AquAdvantage…Різниця вражає

Цікаво те, що через певний час більше 80 американських компаній, продуктових супермаркетів і ресторанів відмовились продавати модифікованого лосося. Причиною стало занепокоєння споживачів щодо якості і безпеки «нестандартної» продукції. 

 Більше того, у листопаді 2021 року Суд Північного округу Каліфорнії постановив, що FDA порушило законодавство США про захист довкілля, дозволивши виробництво генно-модифікованого лосося. 

Важливо зазначити, що навіть неуспішний приклад з виробництвом «суперлосося» не зупинив FDA і вже у 2020 році вони схвалили до комерційного розведення свиню GalSafe, в м'ясі якої відсутні специфічні цукри, які можуть викликати алергічні реакції у людей.

З одного боку, впровадження технологій клонування і модифікації наразі може виявитись «рятівною паличкою» для людей, котрі страждають певними видами захворювань, що не дозволяють їм споживати «звичайну» продукцію.

З іншого боку, навіть невеликі зміни у генах тварин заради поліпшення їх характеристик здатні викликати небажані і часто непередбачувані зміни в їх організмі. Таким чином, продукція з клонованих тварин може бути потенційно небезпечною для людей, а її споживання перетвориться на своєрідну «гру в лотерею», коли неможливо передбачити всі потенційні наслідки для організму. Окрім того, клонування часто спричиняє відхилення у розвитку тварин, що може завдавати їм чималих страждань (вроджені проблеми з дихальною і серцево-судинною системою, кульгавість).

Що ж тоді говорити про цілковите «копіювання» організму?

Як виробити єдину позицію?

Легко помітити, що у списку країн, які активно розвивають технології клонування і модифікації, відсутні країни ЄС. На противагу США і Канаді, які стоять в авангарді розвитку біотехнологій, ЄС ставиться до «ігор з генами» відверто з неприхильністю.

Більше того, продукти харчування, виготовлені з клонованих тварин, підпадають під дію спеціального Регламенту № 258/97 Європейського парламенту і Ради ЄС про новий вигляд харчових продуктів і нові компоненти харчових продуктів.

Що це значить? 

Перш за все, «новий вигляд харчових продуктів» – це їжа, яка визначається ЄС як «екзотична» і «нетрадиційна» для споживання (наприклад, «екстракт журавлини в порошку» чи насіння чіа). Так от, до такої нестандартної продукції ЄС застосовує завищені вимоги, зокрема пост-маркетинговий контроль після випуску такої продукції на ринок і численні перевірки на якість і безпечність. 

Оскільки продукція з клонованих тварин також вважається «нетрадиційною», то стосовно неї впроваджено досить жорстке регулювання. Ще з 2001 року ЄС наклав де-факто мораторій на імпорт генно-модифікованої продукції. Це означає, що ЄС фактично блокував чи затягував видання дозволів на імпорт такої «нетрадиційної» продукції.

 Звісно, такі обмеження не могли не викликати занепокоєння в основних експортерів генно-модифікованої продукції і вже у 2003 році США вирішило звернутись з позовом до Світової організації торгівлі (далі — СОТ), щоб оскаржити Директиви ЄС у судовому порядку. Рішення СОТ повинне було поставити своєрідну крапку у питанні, чи законно модифікувати організми на комерційному рівні. 

Проте тут трапилось те, чого ніхто не очікував: Група експертів (судовий орган СОТ) уникнула відповіді на питання законності модифікації, оскільки США оскаржували не самі Директиви ЄС, а їх застосування (затягування у наданні дозволів на імпорт модифікованої продукції виробникам). Унаслідок цього Група експертів у 1087 сторінках  свого звіту так і не відповіла на головне запитання: чи можна вважати модифікацію генів законною?

Наслідок справи: ЄС і США залишились по різні боки барикад у питанні законності генної модифікації. У 2013 році до Єврокомісії були подані пропозиції щодо повної заборони техніки клонування та продажу їжі з клонованих тварин в ЄС.  Більше того, у 2015 році була прийнята  нова Директива 2015/412, згідно з якою країнам- членам ЄС було дозволено накладати заборону на ввезення клонованої продукції у разі виникнення побоювань щодо її безпечності.

Наразі не є зрозумілим те, чи виправдана настільки жорстка позиція стосовно клонованої продукції, проте економічні наслідки для залучених у розробку біотехнологій виробників, очевидно, будуть значущими. 

Гра у перемогу чи неочевидний програш?

Як визначити, чи є безпечними продукти з нащадків клонованих тварин? Похідне від них молоко, масло і сир?

Яким чином і хто буде надавати гарантії стосовно повної безпечності такої продукції для споживання людьми?

Наразі на міжнародному рівні не розроблено жодної уніфікованої системи щодо маркування м'яса клонованих свиней чи молока клонованих корів. Як зрозуміти, чи можуть негативні ефекти, що утворились внаслідок клонування, успадковуватись? 

Ще залишається безліч питань, на які варто знайти відповіді. 

Ціна питання – не гонитва за ефективністю чи рентабельністю виробництва. Платити за наслідки експериментів з технологією клонування чи генною модифікацією доведеться в першу чергу споживачам, котрі довіряться запевненням виробника щодо бездоганної якості його «клонованого чи генно модифікованого продукту».

Чи варта «гра з генами» своїх свічок?

Відповідь поки зовсім не очевидна.