Міста публікують надто мало інформації. Чому це має змінитися?
З початком повномасштабної війни доступ до публічної інформації обмежили, десятки порталів з важливою інформацією — закрили. Доступ до Єдиного державного порталу відкритих даних повернули лише на сьомому місяці війни. Завдяки тиску активної спільноти було відновлено доступ до Єдиного державного реєстру. Проте, переважна більшість даних на місцевому рівні залишаються закритими — це шкодить прозорості та довірі до влади, а також створює корупційні ризики.
Відкриті дані — це публічна інформація у форматі, який дозволяє її обробку, копіювання, сортування тощо. Міста повинні оприлюднювати відкриті дані про використання публічних коштів і виконання бюджетів; тарифи на комунальні послуги; результати розгляду електронних петицій та багато інших.
На основі такої інформації створюються сервіси, як-от додатки з графіком руху громадського транспорту чи наявністю ліків в тій, чи іншій лікарні. Крім цього, наявність даних показує, наскільки прозоро та ефективно працює місцева влада.
У «Transparent cities/Прозорі міста» ми провели дослідження щодо стану публікації відкритих даних в умовах війни. Участь у ньому взяли 18 обласних центрів.
Станом на грудень 2022 року, міста публікують лише 25 % необхідних наборів даних з обов'язковою інформацією щодо різних суспільних сфер. З 57 необхідних до публікації наборів Тернопіль оприлюднив 32, що становить 56 % виконання. Активніше за інших відкриті дані також публікували Ужгород, Вінниця та Луцьк.
Цікаво, що на відкритість даних не впливає їх територіальна наближеність до лінії фронту. Так, Київ, Житомир, Хмельницький оприлюднюють відносно невелику кількість наборів даних. Натомість у Дніпрі, яке зазнає систематичних обстрілів російських окупантів, доступно 18 наборів.
Місцеві розпорядники даних аргументують ситуацію безпековими ризиками. Мовляв, публікація набору з місцями розміщення спецтехніки може використовуватися ворогом для ракетних ударів, а відомості про проведення ярмарків — вказувати на скупчення людей (що теж може стати ціллю для росії).
Аби внести якусь ясність у роботу з даними на час війни, Міністерство цифрової трансформації України провело публічні громадські обговорення змін до законодавства. Містам пропонували тимчасово не публікувати 8 наборів, серед яких реєстр містобудівних умов та обмежень, адресний реєстр, дані про видані будівельні паспорти.
Однак навіть якщо відмінусувати їх із переліку обов'язкових, ситуація з відкритими даними залишиться однаково невтішною.
Чому відкритість на місцях «на часі»
Приклад. До початку повномасштабної війни в Україні налічувалося близько 2,7 мільйона людей з інвалідністю. Через регулярний терор з боку росії це число постійно зростає. А коли міста не публікують дані про інклюзивність будівель — ігноруються потреби мешканців з порушенням здоров'я, вагітних жінок, людей похилого віку, батьків з дитячими візками. З 18 досліджуваних міст лише Вінниця опублікувала відповідний набір відкритих даних! Полтава, Тернопіль, Ужгород оприлюднили цю інформацію частково.
Місцеві розпорядники володіють даними, які очевидно корисні в період воєнного стану. Так, набір даних з об'єктами комунальної власності, які можна передати в оренду могли б допомогти бізнесу в ухваленні рішення релокуватися. Проте з 18 міст таку інформацію оприлюднили лише у Сумах, Вінниці, Тернополі та Чернігові. Рівне, Ужгород й Чернівці — єдині опублікували перелік земельних ділянок комунальної власності, що пропонуються для передачі у власність або в користування.
Вчасно опубліковані дані можуть зберегти життя та здоров'я людей. Наприклад, за допомогою платформи Є ліки можна перевіряти наявність медикаментів, які можна отримати безкоштовно в конкретному регіоні та конкретній лікарні. Без оновленої інформації цей та десятки інших корисних сервісів стануть неактуальними. Водночас відомості про препарати, придбані за бюджетні кошти, їх розподілення між закладами охорони здоров'я та залишки в кожному з них опублікували лише Вінниця, Житомир, Тернопіль, Ужгород.
Крім цього, за час війни з'явилися маршрути руху громадського транспорту в додатку «Київ Цифровий», а також нова система електронної реєстрації в навчальні заклади у Дрогобичі. Проте через повсюдне закриття даних таких прикладів — одиниці.
З чого почати відновлення доступу
Звісно, враховуючи воєнний стан в країні, тимчасове обмеження доступу до окремої інформації може бути обґрунтованим. Проте рішення щодо даних, які не можна оприлюднювати під час війни важливо пояснювати та публічно комунікувати.
Аби оцінити потенційну шкоду від публікації розпорядники повинні проводити трискладовий тест. Тимчасове обмеження доступу до окремої інформації під час війни повинно бути обґрунтованим:
- якій вимозі про обмеження доступу відповідає та чому;
- у чому конкретно полягає шкода, з поясненням причин, наслідків та ймовірності їх настання;
- чому потенційна шкода від публікації переважає над суспільниим інтересом.
Так, неаргументоване обмеження доступу — це не захист даних, а порушення українського законодавства.
Для відновлення доступу також потрібен тиск та зацікавлення з боку мешканців.
Відкриті дані — це не лише про розклад руху транспорту чи доступність будівель. Формула доволі проста: без даних ускладнюється моніторинг роботи місцевої влади. А відсутність громадського контролю = найкраща умова для розквіту корупції.
І навпаки: відкриті дані підвищують рівень прозорості та підзвітності влади, уможливлюють роботу онлайн-сервісів, допомагають громадам ставати більш стійкими до викликів війни.
Матеріал підготовано у співавторстві з аналітиком програми «Transparent cities/Прозорі міста» Богданом Балюком.
