Брянський інцидент: що це було й навіщо?
Війна, яку путін розв'язав у надії на бліцкриг, відбувається далеко не так блискавично й успішно для кремля. Він її програє, але ще не програв. Для путіна цей невизначений за тривалістю часовий тунель сповнений страхів і сподівань. Втім, він не лише боїться і чекає, але й діє — на іншому фронті. Якщо власними рішеннями й наказами він не здатний стратегічно покращити ситуацію на полі бою, то внутрішній порядок цілком від нього залежить. Використовуючи популярний наратив про постійне подвоєння ставок як головний інструмент в досягненні цілей, путін у цій грі він уже готовий іти ва-банк: щоб виграти війну, ставить на кін країну.
Що сталося в Брянській області?
2 березня губернатор Брянської області рф Богомаз повідомив, що в регіон, а саме в село Любечани, нібито зайшла українська диверсійно-розвідувальна група. І тут російська пропагандистська машина, як із ланцюга зірвалася — подальшу хронологію найцікавіше вивчати, аналізуючи повідомлення кремлівських ЗМІ та воєнкорів з Телеграм-каналів.
Отже, за пропагандистською версією кремля, ДРГ нібито зайшла в села Сушани й Любечани, 50-85 диверсантів захопили в заручники від 4 до 100 мирних жителів, підірвали якийсь енергетичний об'єкт, обстріляли цивільний автомобіль і автобус з дітьми, вбили одного чи двох дорослих, поранили й (не)вбили дитину чи кілька дітей, вступили в бій із силами поліції та гвардії, були витіснені назад на територію України, де й остаточно знищені артилерійським ударом. Хронологія скорочена і, можливо, не достатньо точна. Проте деталізація не має особливого значення, бо нас тут цікавлять лише окремі речі, які просто не можна оминути увагою.
- Публікації федеральних ЗМІ спростовувались повідомленнями від місцевої влади, сама місцева влада уточнювала власні попередні заяви, лише телеграм-канали публікували одночасно протилежні версії. Наприклад, про дівчинку, яка загинула від ран у лікарні, але чий стан стабільний, чи про фельдшера, якого викрали з дому, але який свій дім не полишав. Або про шкільний автобус, який зазнав нападу, хоча запроваджений на Брянщині дистанційний формат навчання виключає необхідність перевезення школярів.
- Окремі телеграм-канали писали, що місцева влада сигналізувала фсб про незрозумілі для неї події від самого ранку, але прямої відповіді не отримала, як і допомоги. Дуже малоймовірно, що інцидент виявився настільки неочікуваним сюрпризом для спецслужби, створеної для реагування на подібне, що ввів її в ступор чи налякав до паралічу.
- фсб обмежилась заявами й опублікувала перше відео з місця подій лише наступної доби. На ньому видно два автомобілі: зрешечена кулями "сімка-жигулі" й "Нива" без видимих ушкоджень, які б переконливо робили її жертвою "розстрілу". У день інциденту ніхто не називав марок і моделей авто, які фігурували в подіях. Ніхто, крім… путіна. Під час спілкування з учасниками програми "Школа наставника" російський президент першим розказав про "звичайну Ниву з дітьми", по якій було "відкрито вогонь".
- Відсутність фото-, відео-, аудіо- чи текстових матеріалів від жителів атакованих сіл виглядає дивно — настільки резонансні події у вік цифрових технологій знаходять своє відображення у соціальних мережах майже миттєво. Можна було б це пояснити нечисленним населенням (станом на 2013 рік в обох селах мешкало сумарно 400 жителів; за 10 років ситуація навряд чи обернулася демографічним вибухом), але відповідь дали "Брянскіє новості" — виявляється, жителі залишились без зв'язку, бо диверсанти, мовляв, відібрали в них мобільні телефони. Воістину зручне пояснення. Далі розбиратись у цьому фарсі не було б сенсу, якби не останній акт.
- По обіді 2 березня в мережі з'явилося відео від бійців Російського добровольчого корпусу (підрозділ росіян, які воюють у лавах Інтернаціонального легіону ТрО України), на якому командир підрозділу Денис Нікітін (Капустін) на вході до ФАПу на Брянщині заявляє, що хоче дати співвітчизникам надію й довести наявність у росії вільних людей, готових боротися з режимом.
Білі нитки й канати
Уся історія загалом шита навіть не білими нитками, а канатами. Окремі моменти вказують на постановку (як от істеричне повідомлення "очевидиці" про диверсантів зі "зброєю та листівками", тиражоване російськими ЗМІ), інші — виглядають відвертим експромтом (недорозстріляна "Нива"), але ніщо не вказує на те, що інцидент на Брянщині став для російських спецслужб сюрпризом. Це саме той випадок, коли обізнаність свідчить про причетність.
За версією російського правозахисника Владіміра Осєчкіна (засновника Gulagu.net), вторгнення "українських диверсантів" із самого початку задумувалося як операція російських спецслужб "під чужим прапором", але реальна ДРГ Російського добровольчого корпусу сплутала початкові плани. Режисери спектаклю сприйняли справжніх диверсантів за своїх акторів і реагували за визначеним сценарієм, а коли збагнули помилку, стало вже пізно. Наслідками збою стали хаос і катавасія в медійному просторі.
У всіх цих подіях виразно видно дві окремі лінії, реальну й фальсифіковану, які в якийсь момент збіглися в одну. Поява РДК в потрібний час у потрібному місці виглядає просто фантастикою, щоб бути випадковим збігом. Напевне, українські спецслужби також знали про підготовку чекістської операції й зіграли на випередження, санкціонувавши "візит додому" для РДК. Тим самим із рук кремля було вибито головний козир — масові жертви серед цивільного населення.
Імовірно, первісний задум передбачав криваве побоїще, в ході якого "терористи" мали загинути від рук хоробрих стражів порядку, але встигнули б убити чимало цивільного населення. Натомість реальні диверсанти спокійно зайшли й безкарно пішли. За таких умов неможливо переконливо брехати про масштаб нападу і кількість жертв. Єдине, що лишалося, — це говорити про абстрактний тероризм і просувати в маси легенду про Федю.
Пропаганда вже висунула в герої "одинадцятирічного хлопчика, який з кулею в грудях порятував двох дівчаток і дирижабль". Вигадка про розіп'ятого хлопчика в трусиках зі Слов'янська модернізувалася в маленького богатиря, який "своїм подвигом…" — далі можна просто підставляти довільні звороти про велич, силу, нескореність і так далі. У цьому якраз і полягає модернізація — міфічний хлопчик у 2014 віддав життя, а у 2023 вирішив боротись; замість жертви в ідентичних умовах постав герой. Тоді пропаганда потребувала доказів молодчиків, що фашиствують, і беззахисності народу Донбасу перед нібито геноцидом, а тепер обґрунтовує загрозу для самої росії.
Це ж було вже
Метаморфози цього міфу на догоду порядку денному увиразнюють цикл самого путіна. Він повернувся до того, із чого починав — терору проти власних виборців. Нескладно уявити, скількома своїми співвітчизниками він готовий пожертвувати, аби довести до російського суспільства "справжній масштаб українського тероризму", адже до такого прийому вже вдавався у 1999 році.
Тоді внаслідок вибухів у житлових будинках в містах Буйнакськ (4 вересня), Москва (8 і 13 вересня) і Волгодонськ (16 вересня) загинули понад 300 осіб. Уже 14 вересня російські літаки почали бомбити столицю Чечні. 17 вересня газета "Коммерсантъ" публікувала заклики пересічних і непересічних росіян до помсти й покарання бандитів: "розстріляти їх треба, цих чеченців… не дарма Сталін хотів їх всіх знищити". 24 вересня путін зробив свою "сортирну" заяву, а вже 30 числа російські війська вдерлись на територію Чечні.
22 вересня трапилася подія, яка мала призвести до як мінімум іще одного вибуху, а натомість припинила їх взагалі. Групу терористів помітили на місці закладки вибухівки під одним із будинків у Рязані. Затримати її не вдалося, але теракт були попереджено. Натомість опісля фсб заявила, що ніякої вибухівки не було — був цукор, не було теракту — а навчання, не було терористів — а співробітники фсб, і все це робилося для перевірки пильності в країні. Окрім мему про "рязанський цукор", це породило версію про причетність чекістів і до попередніх терактів. А проте сумнівів у справедливості нападу на Чечню в росіян не виникло, а рейтинг путіна з 10 % сягнув 80 %. Хаос виявився корисним, як і задумано.
То що це все означає?
Якщо сприймати події буквально, то після істерії про "червоні лінії" довжиною в рік, поява українських диверсантів на території росії із захопленням заручників і жертвами серед цивільного населення, мала би призвести до застосування зброї судного дня. Як максимум. Як мінімум — мала стати причиною для чергового звернення путіна до нації, у якому він похмуро змалював би реалії й оголосив Україні війну чи загальну мобілізацію. Тобто очікуваний коридор для реакції розташувався між рішучою відповіддю і серйозною заявою. Не сталося ні першого, ні другого. Говорити на цьому тлі про беззубість росії було б передчасно й небезпечно. Ситуація виглядає більш правдоподібно, якщо розглядати події в Брянській області не як причину, а як ілюстрацію.
Мирна угода від 31 серпня 1996 року підписана у м. Хасав'юрт документувала поразку росії у Першій російсько-чеченській війні та визнавала Ічкерію незалежною державою. Чим саме могли бути незадоволені чеченці, щоб ми сприйняли на віру російську версію розв'язання нової війни на Кавказі, — незрозуміло, але Друга російсько-чеченська війна завершилась уже перемогою кремля. Звинувачення у тероризмі й заклики до захисту власних національних інтересів у 1999 році запустили серію конфліктів, у результаті яких росія приросла землями, а путін посилив свою владу. 24 лютого минулого року путіну вчергове "урвався терпець" і він розпочав війну небачених масштабів, щоб не дати "українцям напасти першими". Ситуація не зовсім ідентична старту другої кампанії проти Чечні, але в обох випадках росія декларувала вимушений і реакційний характер своїх дій. В обох випадках російське суспільство схвально кивнуло, повіривши у вигадану кремлем реальність. От тільки у 2022 році лояльності суспільства виявилося замало для гарантування прийнятного результату, тому у 2023 довелося вигадувати велосипед.
Згідно із соціологією, рік кровопролитної війни суттєво не зменшив рівень підтримки дій російської армії в Україні. Негайне припинення вогню та мирні переговори підтримує половина росіян, але повернення Україні захоплених територій і її членство в НАТО більшість вважає неприпустимим. Головними цілями "спеціальної операції" росіяни продовжують називати захист російських кордонів, а сам конфлікт сприймають як війну росії та Заходу. Вони консолідовані навколо кремля, підтримують путіна, бачать чіткі розділові лінії у схемі "свій-чужий". Та самі воювати не поспішають. Кремлівська війна потребує більше живої сили, але насильно збільшувати її кількість кремль боїться. Глухий кут.
Колись вибухи в російських містах створили путіну високий рейтинг. Він гарантовано триматиметься, доки вибухатимуть українські. Російська пропаганда прагне замкнути цикл, переконавши кожного росіянина, що війна є запорукою його спокою: "Поглянь на Брянську область. Якщо не хочеш такого у своєму домі, підривай чужий. До зброї!". Поки що це послання вийшло не дуже переконливим, але будуть інші спроби. Хаос і терор — головні супутники режиму путіна, і росіяни їх ще відчують. Раз уже забули, з чого все почалося.
