Жіноча сила України: як працює підтримка матерів військових

У чому проблема?

Сьогодні тисячі матерів захисників і захисниць України перебувають у складних емоційні станах: з одного боку, вони пишаються своїми дітьми, але разом із тим щодня тривожаться й бояться за сина чи доньку, які на фронті. Коли стрес та емоції накривають з головою, часом не просто дати раду й самій собі. З усім цим важко впоратися самотужки, попри всю накопичену життєву мудрість. А поділитися переживаннями часто просто немає з ким.

Яке рішення?

Впоратися з викликами, які зʼявилися під час війни, матерям військовослужбовців допомагає громадська організація "Громадський рух «Жіноча Сила України»". З перших днів повномасштабної війни ця організація реалізує проєкт "Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців". Про те, що означає бути мамою військовослужбовця, які питання та проблеми турбують мам тих, хто став на захист своєї Батьківщини, і чому важливо не залишатися на одиниці з викликами, "Рубриці" розповіли психологи ГО "Жіноча Сила України".

Як це працює?

Громадська організація "Громадський рух «Жіноча Сила України»" розпочала свою діяльність ще у 2014 році.

"Тоді, одразу після Революції Гідності ми бачили, яка кількість українських родин раптово для себе стали сім'ями військовослужбовців, і з якими соціальними й емоційними викликами вони зіштовхнулися. Ми розуміли, наскільки важливою для військового є підтримка його родини. Тож наша громадська організація визначила для себе, що робити свій внесок у перемогу ми будемо через психосоціальну підтримку сімей військовослужбовців. І вже понад 8 років ми надаємо таку допомогу як військовим, так і членам їхніх родин, — говорить директорка "Жіночої Сили України", психологиня Наталія Умеренкова.

За її словами, це вдається зокрема завдяки сталій багаторічній взаємодії із силовими структурами: Національною гвардією України, Збройними Силами України, а також — військовим духовенством. До повномасштабного вторгнення робота команди була також спрямована на створення системного підходу до підтримки сімей військовослужбовців. А вже в лютому 2022 року до пані Наталії надійшов запит від ЗСУ — створити телефонну лінію підтримки родин військовослужбовців. Так з'явився проєкт "Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців". Зараз проєкт працює як єдина екосистема за трьома напрямами: телефонна лінія, групи підтримки та онлайн-консультації.

"Це дає змогу у разі потреби спрямовувати людину, наприклад, із телефонної лінії до груп підтримки або на індивідуальну консультацію, якщо потрібна більш ґрунтовна допомога", — пояснює Наталія Умеренкова.

• Телефонна лінія 0 800 332 720 працює щодня з 10:00 до 20:00 без вихідних. Усі дзвінки на території України безплатні. Спілкування відбувається конфіденційно. Крім того, рідні українських військовослужбовців, які наразі вимушено перебувають у Польщі, можуть звертатися за номером +48226022512. Тут консультанти надають інформацію і супровід під час розв'язання різних соціальних питань, з якими звертаються військові та їхні рідні. А також за запитом фахівці надають психологічну допомогу або одразу під час дзвінка, або в узгоджений час. Крім того, для військових та їхніх рідних є можливість звернутися за підтримкою через Telegram @pidtrymkainua.
• Групи підтримки для дружин та окремо для матерів військовослужбовців відбуваються у форматі онлайн. Основна їхня мета — покращити емоційний стан учасниць, дати їм майданчик для спілкування у середовищі взаємопідтримки та взаєморозуміння.
• І третій напрямок діяльності проєкту — онлайн-консультації, коли потрібна найглибша індивідуальна психологічна допомога, аніж та, яку можна надати на телефонній лінії чи у групах підтримки.

Як розповіла Наталія Умеренкова, на телефонній лінії та в групах підтримки від матерів військовослужбовців служба отримує запити як соціальні, так і психологічні. Якщо говорити про соціальні запити, то найчастіше матері звертаються із питаннями, які стосуються несення служби. Наприклад, уточнюють, як військовому отримати відпустку, які є можливості щодо лікування, цікавляться про пільги або виплати, що передбачені для захисників та їхніх сімей. Також запитують, куди звертатись і що робити, якщо із сином або донькою тривалий час без попередження немає зв'язку.

Серед психологічних запитів більшість стосується взаємодії з близькими та власних емоційних станів, коли самостійно вже важко впоратися із постійною тривогою, стресом та відчуттям безсилля.

Найчастіше мами військовослужбовців діляться, що іноді не відчувають розуміння від тих, хто їх оточує, розповідає психологиня Ганна Івакіна, яка веде групи підтримки для матерів військовослужбовців.

"Хто і скільки б не казав «не хвилюйся», «не переживай» жінці, чия дитина на фронті, їй важко це прийняти, вона буде хвилюватися. Від мам військовослужбовців рідко можна почути прямо запит «мені погано», радше їхній запит звучить як «що мені робити»: щоб допомогти, щоб правильно спілкуватися, щоб бути корисною для свого сина або доньки", — пояснює Ганна Івакіна.

Водночас, зауважує психологиня, часто консультанти та психологи, які ведуть групи підтримки для матерів, чують від жінок: "я не можу спати", "хвилююся за сина, який на фронті", "коли думаю, що моя дитина там, то не можу нічого робити". Жінки питають, як вони можуть на відстані підтримати свою дитину, на які теми розмовляти, поки син чи донька в зоні бойових дій.

Групи підтримки — це серія безплатних онлайн-зустрічей, де матері захисників знайомляться, спілкуються з жінками, що мають схожий досвід, діляться власними переживаннями  в безпечному та дружньому просторі без осуду. Перебування в колі жінок, які опинилася у схожих обставинах і стикаються з подібними життєвими викликами, допомагає матерям знайти сили, щоб мати опору для себе та бути підтримкою для свого сина чи дочки. Крім того, там з жінками працюють психологи — вони розповідають жінкам про інструменти самодопомоги у складних емоційних станах.

"Часто жінки вдячні за те, що змогли виговоритися та були почутими. А ми вдячні за довіру всім жінкам, які стали учасницями наших груп підтримки, та за їхні теплі відгуки", — каже ведуча груп підтримки Ганна Івакіна.

Онлайн формат дає можливість долучитися до такого спілкування незалежно від того, де перебуває жінка — в Україні чи за кордоном. Достатньо мати під рукою смартфон або ноутбук та інтернет. Групи є закритими, а отже — все, що на них обговорюється, залишається конфіденціальним.

Станом на кінець квітня 2023 року "Жіноча сила України" провела майже 130 групових онлайн-заходів. За рік надання допомоги саме у форматі онлайн груп підтримки зареєструвалися і виявили бажання отримати таку підтримку понад 900 жінок. Це не тільки мами, а й дружини та наречені військових. Керівниця проєкту Наталія Умеренкова відзначає: цей факт говорить про те, що потреба в такій підтримці  є надзвичайно високою.

Групи підтримки для дружин і для матерів військовослужбовців проводяться окремо. Адже питання, які турбують жінок різного віку і статусу, можуть відрізнятися. Стати учасницею таких зустрічей можна, попередньо заповнивши анкету.

Бути мамою в мирному житті та бути мамою під час війни — дуже різні досвіди. Мамам захисників і захисниць багато чого доводиться вчитися. І в цьому їм теж допомагає "Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців".

"Очевидно, що переважна більшість українських жінок не були готові до того, що вони стануть дружинами й матерями військовослужбовців. В одну мить сім'ї зіштовхнулися із високим рівнем невизначеності та викликами, для вирішення яких ще немає власного життєвого досвіду", — констатує Наталія Умеренкова. Тому для матерів військових важливо спілкуватися з тими, хто має подібний до їхнього досвід — аби навчитися жити в новій для себе реальності. Серед спеціалістів та волонтерів ГО, яку очолює пані Наталія, є ті, хто вже знає, як це — бути рідною людиною військового.

"Часто дружинам і матерям важко говорити про свій новий досвід із тими, хто не переживає цього. Відповідно, це звужує їхнє коло соціальної взаємодії, і жінки не знаходять підтримки та розуміння від рідних та близьких, можуть відчувати відчуженість від оточення. А мам ще можуть мучити докори сумління, нібито вони зробили для своєї дитини недостатньо, та розпач, що життя вже не буде таким, як раніше", — каже Наталія Умеренкова. 

За її словами, за таких обставин важливо не залишатися на одиниці із викликами, турбуватися про себе й не соромитися шукати підтримки. І це якраз мета роботи всієї команди проєкту — допомогти матерям впоратися із такими проблемами, допомогти їм відчути підтримку та повернути їм внутрішні точки опори.

Ганна Івакіна пояснює, що в житті близьких військових може відбуватися переоцінка цінностей та зміна пріоритетів: те, що раніше здавалося незначним, може турбувати більше, ніж раніше, а щось перестає взагалі хвилювати, відходить на другий план. І це нормальна реакція на зміни. Жінкам доводиться адаптовуватися до нового сприйняття себе, до подій у суспільстві, навіть до того, що раніше було звичним та буденним. Усі ці виклики, безумовно, впливають і на емоційний стан жінки. Адже, коли твоя дитина на війні, а новини й соціальні мережі переповнені тривожною інформацією з фронту, то за таких обставин важко бути спокійною.

Часто матері стикаються з безсонням, депресією та тривожністю. Нервова система виснажується через постійні переживання, це впливає на імунітет і відповідно — на стан здоров'я. Тому матерям військових важливо турбуватися про себе і свій стан. Це одне із важливих завдань для тих, хто чекає. Крім того, військовий досвід показує, що коли вдома, в тилу, все добре, це додає військовому сили й мотивації під час виконання своїх службових обов'язків.

А це точно працює?

Ганна Івакіна каже, що матері військовослужбовців часто переживають та сильно відчувають віддаленість від своїх дітей, які стали на захист України. Ці жінки відчувають тривогу та страх за своїх дітей, оскільки вони знають, що зараз син/донька перебуває у небезпечних умовах та його/її життя може бути під загрозою, але не завжди виходить поговорити, щоб заспокоїтися. Саме в таких ситуаціях мами знаходять підтримку від спільноти інших матерів військовослужбовців або звернутися за допомогою до психологів. Це допомагає зменшити рівень стресу, тривоги, а також так легше подолати ті виклики та ситуації, які викликають занепокоєння.

"Існує думка, що жінки не мають права говорити, як їм погано, коли знають, як там на фронті їхнім дітям. Але іноді достатньо просто розказати, проговорити те, що турбує, в колі тих, хто переживає подібні життєві обставини, і потім людина сама може знайти вихід у своїй ситуації без сторонньої допомоги. Комусь цілком достатньо просто озвучити це вголос в оточенні, де немає осуду. 

Коли ми запитуємо жінок, які відвідали наші групи підтримки, чим цей досвід був для них цінний, то чуємо, що це якраз той простір, де є можливість бути собою і разом з тими, хто переживає схожі емоції та розуміє, як тобі. А завдяки підтримці психологів вони дізналися про вправи, які можуть використовувати надалі для покращення емоційного стану.

Ми хочемо, щоб жінки відчували підтримку і після завершення зустрічей в рамках груп. Тому у кожної групи є свій чат, де вони можуть за бажанням продовжувати спілкування та підтримувати одна одну. З того, що ми бачимо, чимало учасниць груп підтримки стають приятельками, а іноді й подругами. Усе це загалом дає їм можливість, чекаючи, почуватися більш стійкими", — додає Ганна Івакіна.

Нашим захисникам і захисницям непросто, а мамам психологічно ще складніше. Як зберегти стосунки в такий стресовий час?

Психологи проєкту наголошують: тут немає єдиного універсального переліку порад, бо в кожній родині спілкування мами з дітьми відбувається по-різному. Чимало залежить від того, яким воно було до того, як син чи донька пішли до лав армії. Хтось звик спілкуватися лише на вихідних та бачитися на свята, хтось звик говорити лише про здоров'я чи хатні справи, а в когось були щоденні бесіди на різні теми.

Якщо до війни в родині було активне спілкування, якісь традиції або особливі способи висловлення підтримки та любові через повідомлення, дзвінки чи листівки, то можна спробувати продовжити таке спілкування, наскільки це можливо. Наприклад, якщо раніше мама ділилася із сином чи дочкою про те, що зробила за день вдома чи на городі, такі теми для спілкування можна продовжити й під час несення служби дитини.

Водночас пані Ганна зауважує: добре домовитися про те, якою інформацією ви б хотіли ділитися, та як часто ви це будете робити. Для когось можуть стати підтримкою такі прості та базові запитання "про що тобі розповісти?", "що тобі цікаво?". Можна поцікавитися про побратимів свого сина чи доньки, про побут, здоров'я, їжу. А можна спробувати знайти щось нове для збереження спілкування під час несення служби та започаткувати нові традиції.

За словами психологині, якщо син або донька побажають поділитись своїми переживаннями чи спогадами, варто бути готовими це вислухати, не уточнювати деталі, а просто вислухати те, чим готові ділитись. Якщо в цій розмові буде щось складне для сприйняття, перш за все згадайте, що ваша дитина вам дуже довіряє, якщо ділиться таким.

"Іноді мати відправляє на фронт юного сина, а з часом під час спілкування розуміє, що це вже змужнілий чоловік. І тут треба старатися прийняти ці зміни й поважати досвід своїх дітей. У них можуть змінюватись погляди на життя та бажання багато що змінити. У таких моментах варто з повагою ставитись до того, що відбувається в житті сина або дочки. Треба вчитися нових форм спілкування. І це можна зробити на зустрічах в наших групах підтримки", — зазначає ведуча груп підтримки матерів військовослужбовців Ганна Івакіна. 

Як мама може допомогти психологічно своїй дорослій дитині, яка зараз на фронті або в госпіталі?

Наталія Умеренкова пояснює: коли мова йде про перебування сина чи доньки на фронті, то психологічною підтримкою можуть стати просте спілкування та прояви турботи. Так, дитині на службі через побратимів або волонтерів можна передати щось таке, що саме для вас символізуватиме цю турботу. Навіть прості слова подяки синові/доньці можуть стати потужною підтримкою, коли він/вона там.

"Важливо пам'ятати, що підтримувати слід тією мірою, якою це можливо. Для цього мамі потрібні сили. Тож підтримка сина чи доньки залежить, зокрема, і від того, як мама піклується про себе", — наголошує пані Наталія.

Питання підтримки рідних військового, який перебуває в госпіталі, складніше. Тут доречно згадати досвід країн-членів НАТО, де травмовані військові проходять фізичну та психологічну реабілітацію, а члени їхніх родин можуть пройти програми психологічного супроводу. Цей підхід ефективний, бо надає сильну підтримку, що дозволяє родині пережити складні емоційні стани, пов'язані з лікуванням після травми.

"На щастя, в Україні є багато благодійних фондів, які створюють реабілітаційні центри для військових зі складними травмами, де передбачена також психологічна реабілітація для військових і психологічна підтримка для їхніх рідних", — каже керівниця ГО "Жіноча Сила".

Ще більше корисних рішень!

На думку психологів проєкту, тут варто говорити не лише про матерів, а й про родини військовослужбовців загалом. І тут кожен може долучитися до підтримки.

• Найперше — будьте уважними та проявляйте турботу. Порадьте звернутися по фахову допомогу, якщо це доречно.
• Ще один мінімум допомоги, який може зробити кожна людина — розповсюдити актуальну, якісну і корисну інформацію. Розповідайте про діяльність організацій та ініціатив, які надають фахову підтримку військовим та їхнім рідним. Поширюйте контакти та практичні рекомендації, які готують такі команди. Ви можете допомагати робити цю допомогу видимою, щоб її могли побачити й відчути ті, кому це потрібно.
• Також можна долучитися до просвітницької діяльності. Наприклад, разом із командою проєкту поширювати листівки з рекомендаціями для родин мобілізованих військових та листівки для захисників, які несуть службу.

"Головне — не залишатись осторонь", — впевнена Наталія Умеренкова.