У чому проблема?
Пожежа — лихо, яке не буде чекати. В успішних західних країнах час доїзду пожежно-рятувальної команди складає 5-6 хвилин. Згідно з українськими стандартами, час виїзду вогнеборців з крайньої точки до місця пожежі не повинен перевищувати 20 хвилин. Але у сільській місцевості пожежно-рятувальним підрозділам, аби дістатися до віддаленого населеного пункту, часто не вистачає навіть такого часу.
Яке рішення?
Один із найважливіших факторів успішної ліквідації наслідків пожежі — вчасне виявлення. Кілька років тому, аби зменшити час реагування на пожежі, у громадах почали активно створювати добровільні пожежні команди.
Попри війну український добровольчий пожежний рух продовжує набирати обертів. У період воєнного стану, поки чоловіки захищають державу, до добровільних пожежних дружин територіальних громад активно долучаються жінки. Зокрема на Рівненщині у Великоомелянській громаді почала діяти жіноча добровільна пожежна команда.
Про те, як жінки-рятувальниці руйнують міф про "суто чоловічу професію", "Рубрика" поговорила з ініціаторкою створення жіночої пожежної команди, головою Великоомелянської тергромади Аллою Карпюк.
Як це працює?
Стати рятувальницею під силу кожній жінці
Жіноча добровільна пожежна команда Великоомелянської громади. Фото з архіву Алли Карпюк
В Україні функціонує доволі багато державних пожежно-рятувальних підрозділів, у кількісному вираженні — понад 1000. Однак навіть такої кількості разом з підтримкою місцевих (комунальних) підрозділів не вистачає для адекватного реагування. І тут на допомогу професійним пожежникам приходять добровольці.
Добровільна пожежна команда — це перші помічники професійних пожежників, які реагують на пожежі та надзвичайні ситуації, що виникають на території їхньої громади. Створення добровільних пожежних команд — практика, яка вже давно успішно працює в багатьох західних країнах: Польщі, Естонії, Німеччині, Австрії, США, Канаді. Зокрема, у Польщі історія руху добровольців сягає вже більш як 100 років. Саме на прикладі польської моделі фахівці ДСНС стали впроваджувати створення добровільних пожежних команд і в Україні.
"Я особисто неодноразово була у Польщі на обміні досвідом. Там я дізналася, що у них 70% пожежників — це добровольці. В більшості країн це нормальна практика, коли держава й громада повністю забезпечує добровольців. Для України це зараз дуже актуально — через війну маємо загрозливі ситуації не лише в прифронтових регіонах", — говорить Алла Карпюк, сільська голова Великоомелянської територіальної громади.
Жінки Великоомелянської громади готові до будь-яких надзвичайних ситуацій. В центрі – Алла Карпюк. Фото з архіву Алли Карпюк
Ідея створення добровільного протипожежного формування в Великоомелянській громаді належить саме пані Аллі. Їй довелося особисто тричі брати участь у ліквідації пожежі.
"Після чого я зрозуміла, що і такі вміння під силу й кожній жінці", — каже Алла Карпюк.
Проте реалізувати задум вдалося не одразу. Підходити до цього питання почали ще у 2017 році — тоді жителі громади брали участь в одному із польських проєктів, серед цілей якого було створення Центру безпеки громадян.
У громаді розпочали його будівництво й запланували набір місцевої пожежно-рятувальної команди. А коли розпочалося повномасштабне вторгнення, стали, як і всі інші територіальні громади, створювати добровольчі формування Тероборони. Тоді жінки здійснювали чергування 24/7 разом із хлопцями. За словами Алли Карпюк, мабуть, з того моменту думка про створення саме жіночої пожежно-рятувальної команди набула повної сили.
"Основне наше завдання — допомагати професійним пожежникам"
Жінки-доброволиці навчаються надавати першу домедичну допомогу. Фото з архіву Алли Карпюк
Голова громади зізнається, спочатку чіткого розуміння, що потрібно робити та якими навичками володіти, не було. Але війна внесла свої корективи.
"Ми чітко для себе зрозуміли, що повинні вміти надати першу домедичну допомогу, психологічну підтримку і, звичайно, знати, як потрібно працювати із засобами для пожежогасіння. Для цього ми проходимо навчання, які нам проводять працівники навчального центру управління ДСНС в Рівненській області", — розповідає Алла Карпюк.
Під час навчань жіночої пожежно-рятувальної команди. Фото з архіву Алли Карпюк
Діяльність активних жінок сприйняли серйозно не всі жителі громади. Хтось називав це піаром, хтось вважав, що жінки "хочуть щось довести", інші говорили, що для цього є спеціальні люди, які й повинні займатися пожежами.
"Але ми маємо зовсім іншу ідею, — зазначає Алла Карпюк. — Ми не говоримо про те, що от є жіноча пожежно-рятувальна команда, яка просто одягнула шоломи, одягнула спорядження і приїхала. Наша мета — допомогти, посприяти хлопцям, які дійсно є спеціально навченими. Ми спрямовуємо свою увагу не лише на гасіння пожежі та порятунок майна, а й на надання першої домедичної допомоги. Це дуже важливо — врятувати життя. Надати всі необхідні реанімаційні заходи до моменту приїзду швидкої, навіть просто підтримати людину".
Сила — в жінках-доброволицях!
Навчання від ДСНС Рівненщини для жіночого добровільного пожежного формування. Фото з архіву Алли Карпюк
Ці слова стали гаслом жіночої добровільної пожежної команди Великоомелянської громади. Починалося все з вісьмох жінок, а нині у складі жіночого формування 21 доброволиця. Переважна більшість — це працівниці сільської ради, є депутатки та членкині виконавчого комітету. Але серед них є також й освітянки, бухгалтерки та продавчині.
Порожній рукав орієнтовно важить 7-5 кг, наповнений водою — 90. Фото з архіву Алли Карпюк
Тренується команда у вільний від роботи час. Під керівництвом інструкторів управління ДСНС в Рівненській області вже навчилися розгортати протипожежні рукави, подавати воду, надавати домедичну допомогу. Також для забезпечення швидкого реагування в громаді є три пожежні автомобілі та все необхідне обладнання.
"Почуваєш себе супергероїнею й одразу з'являється відчуття, що ти все можеш", — кажуть жінки, які, за оцінками професійних наставників, успішно опановують навички пожежогасіння.
Одна з них, Людмила Русило, працює у відділі освіти, культури молоді та спорту Великоомелянської громади. Її чоловік загинув, захищаючи Україну. Вона каже, вступила у добровольчу команду в памʼять про нього та заради безпеки свої трьох дітей та інших жителів громади.
"Ми живемо у воєнні часи. Слава Богу, що зараз все добре й у нас ще не було таких пожеж. Але я впевнена, що ми до цього готові", — говорить Людмила Русило.
А це точно працює?
Фото з архіву Алли Карпюк
Поки жінки-вогнебориці на виклики не виїжджали. Проте продовжують сертифіковані навчання і готуються до будь-яких надзвичайних ситуацій. Сьогодні на території громади проживає 5800 мешканців, але громада має велике розгалуження населених пунктів. Площа громади складає 103 квадратні кілометри, тож віддаленість досить суттєва.
У цій громаді вже працює чоловіча добровільна команда, а загалом на Рівненщині діє 80 пожежно-рятувальних підрозділів. Чи готові чоловіки сприйняти жінок в такій професії?
"Це цікаве питання. В приватних розмовах на цю тему думки наших чоловіків розділились. Можливо через те, що їм складно уявити, як жінка буде виконувати фізично важку роботу. Одним з головних аргументів є: «А жінка зможе витягнути людину вагою 80 кг з пожежі? Зможе працювати на межі людських можливостей, одягненою в бойовий одяг, апарат для захисту органів дихання, в руках з важким пожежним стволом, в умовах обмеженої видимості та високих температур?».
Таких питань багато. На них я можу відповісти з впевненістю, що жінці під силу і ця робота. Якщо жінка має відповідні знання, гарне здоров'я, фізично розвинена, знає усі необхідні нормативи — це однозначно «так»!", — переконана Алла Карпюк.
Затишок для ВПО: як небайдужа українка допомагає переселенцям облаштувати нові домівки
Український Дім у столиці Трансильванії: як громада переселенців з нуля створила спільний простір
