Жінкам-генералам в Україні бути. Про ґендер у ЗСУ

Українки нарівні із чоловіками нині беруть участь як у розбудові нової армії, так і в її осучасненні. Жінки освоюють військові професії й функціональні царини, де іще донедавна було важко уявити представниць чарівної статі. Але наша розмова піде не стільки про гендерну рівність в окремо взятому відомстві, оскільки це питання глибше – його відрегулювати навіть кількома законами важко, бо воно спирається на історично-ментальний фундамент, скільки про прикладну перспективу. Про те, як зараз служиться у війську нашим дівчатам і жінкам, які горизонти для них відкриває майбутнє і що держава та суспільство мають зробити, аби ми могли не лише пишатися жінками в однострої, а й визнавати, що обрана ними модель самореалізації є вдалою й вартою наслідування.

 РІВНІСТЬ ПРАВ ОЗНАЧАЄ РІВНІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Маю на увазі те, що вже прийшов час, коли жінку-військовослужбовця в Україні починають спокійно і без зайвого пафосу сприймати не як певний конкретно-особовий соціальний феномен, а як звичайного професіонала, який добровільно опановує обраний фах. Але це справді Вибір саме з великої літери, хоча й українській лікарці, вчительці чи депутатці теж потрібні певна воля, патріотизм і навіть мужність.

Наприкінці літа та на початку осені відбулося кілька подій, які формально просигналізували про реальні результати переосмислення й переформатування національних військових традицій, зокрема і в гендерній їх частині. Більш того, це переосмислення набуває чіткої нормативної структури. Першим таким сигналом стало упевнене і зовні дуже естетичне крокування на цьогорічному параді з нагоди Дня незалежності України дебютного розрахунку жінок-військовослужбовців. Свято прикрасили курсантки Військового інституту КНУ ім. Тараса Шевченка й Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут. Їхній зведений батальйон однозначно став найкрасивішим.

Інший, дещо важливіший сигнал – ухвалення Верховною Радою, щойно вона відновила сесійну роботу, змін до законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у Збройних Силах. Законопроект №6109, покликаний сприяти утвердженню гендерної рівності у всіх військових формуваннях та протидіяти дискримінації за ознакою статі у сфері безпеки і оборони, став законом. Зрозуміло: появу такого документу актуалізував та пришвидшив сьогочасний воєнний конфлікт. Він, будемо відвертими, і дав поштовх гендерній еволюції у війську.

Віднині жінок можна залучати до виконання ширшого кола військових завдань, зокрема бойових дій, уможливлено займання певних, раніше недосяжних для них посад, рівний доступ до військової кар'єри водночас з однаковим із чоловіками обсягом відповідальності під час виконання обов'язків військової служби. Скасовано обмеження щодо служби жінок у військовому запасі й проходження ними військових зборів. Отже, в Україні може з'явитися і пані – військовий генерал. Жінку у війську вже давно не сприймають як виклик (у багатьох арміях жінкам не дивуються навіть за штурвалом корабля). Наразі в арміях країн організації Північноатлантичного договору служить понад 280 тис. жінок. Найбільше – у США (14%), Канаді (11,4%), Великій Британії (9%). Україна теж, принаймні як на мене, практично вже звикла до масового бажання українок служити в армії. Але ці показники «б'є» Ізраїль – 34% загальної чисельності ЦАХАЛ є саме жінки. Найвідоміший підрозділ – створений в ізраїльській армії 2004-го жіночий батальйон «Каракаль» (піщана рись).

Народний депутат від БПП Ірина Суслова – один із авторів закону – зауважує, що документ підтримали в НАТО, Міноборони України і одноголосно – в комітеті з питань нацбезпеки й оборони. Також вона повідомила, що на урядовому комітеті схвалено її пропозицію, щоб у складі міжнародних миротворчих місій перебувало до 15% жінок.

МІНОБОРОНИ АДАПТУВАЛО 117 ВІЙСЬКОВИХ ОБ'ЄКТІВ ДО СТАНДАРТІВ, ЯКІ ВІДПОВІДАЮТЬ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИМ ПОТРЕБАМ ЖІНОК

Очевидно: Україна поступово інтегрується у євроатлантичну безпекову модель, інкорпоруючи її основоположні засади в національне правове поле. Те, як Києву це вдається з точки зору правозахисту, постійно дають оцінку експерти й урядовці. Так, трохи більше місця тому урядовий Уповноважений з питань ґендерної політики Катерина Левченко взяла участь у засіданні робочої групи з реалізації завдань Цілі партнерства Україна-НАТО G0013 «Ґендерні питання» у ЗСУ на 2018-2019 роки. І висловила підтримку напрацюванням оборонного відомства в реалізації державної ґендерної політики.

– Гендерна політика і проходження служби жінками – різні речі. Доцільно дати ясність. Коли говоримо про проходження служби жінками-військовослужбовцями, маємо на увазі особливості, які вимагають управлінських рішень і створення умов, забезпечення відповідної обізнаності й навченості особового складу, – пояснює заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції генерал-лейтенант Анатолій Петренко. – Коли ж йдеться про гендерну політику, ми піднімаємо тему рівних умов проходження військової служби незалежно від статі. Тобто, іноді у нас, коли говорять про гендерну політику, автоматично розуміють, що йдеться про жінок. Насправді ж мова про рівність у перспективах такої служби, у правах і обов'язках. Не може бути відмінності у правах і обов'язках, в очікуваному результаті роботи між жінкою полковником і чоловіком у такому ж званні. Саме тому, коли говоримо про створення таких умов, ми очікуємо, що при призначенні на керівні посади ці люди однаково якісно працюватимуть незалежно від статі. Це важливо. Для Збройних Сил це серйозна актуальна річ, бо ми несемо реальну відповідальність за обороноздатність держави і в цьому сенсі немає нічого умовного. Навіть розмови про те, що десь трошки можна дати слабину, бо то жінка служить, чи тут варто зробити скидку, бо це чоловік, тепер неприйнятні.

Заступник міністра каже, що Міноборони – єдине відомство, яке повністю взяло на себе виконання цілей партнерства із НАТО саме в гендерних аспектах військової служби. Створено якісний алгоритм, який охоплює всі аспекти, що відповідають національному плану дій на виконання резолюції Радбезу ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Передусім, це забезпечення жінкам перспективи кар'єрного зростання відповідно до рівня освіти, досвіду і результатів службової діяльності. Триває робота зі створення належних умов для комфортної служби українок в армії. Зараз коштом бюджету Міноборони на 117 військових об'єктах вжито необхідних заходів, які відповідають санітарно-гігієнічним потребам жінок.

– Нещодавно повернувся зі службового відрядження із ОТУ «Північ», – оповідає Анатолій Григорович. – Одна з бригад працює там над становленням пункту постійної дислокації практично з нуля. Це непросто робити поблизу району проведення ООС. Процес доволі витратний, відбувається водночас із забезпеченням виконання завдань у смузі оборони. І це не той випадок, коли бригада перемістилася з Яворова на схід, виконала завдання й повернулася. Це той випадок, коли бригада «там» завжди. І я чесно запитував: «Що в бригаді відбувається із жінками-військовослужбовцями?». Виявляється, місцеві жінки почали укладати контракти на службу у ЗСУ. Тобто, військова стезя приваблює луганчанок. Тут діє комплекс чинників: ситуація на ринку праці, стабільність, здоровий клімат у військовому колективі, бажання людей служити Батьківщині, відновити безпеку і порядок у регіоні. Звісно і наша гендерна політика теж приносить плоди. Я оглянув приміщення, де вони живуть, санвузол, де ці пані можуть утримувати себе в належному порядку. У польових умовах для цієї мети використовують і простіші рішення, але в локації стаціонарного розміщення ми повинні враховувати «жіночу» особливість. І інфраструктуру під неї вже створюють. Командири визнають важливість виконання такого завдання навіть у складних умовах на нашому східному терені.

Військові виші мають умови для того, щоб жінки вступали до них, училися, отримували первинні офіцерські звання і розпочинали офіцерську кар'єру. Уже понад 160 дівчат виявили бажання вступити до таких закладів. Тепер вони – майбутні офіцери.

Вже знято всі обмеження у призначенні жінок на посади в ЗСУ, які визначають боєздатність або дозволяють виконувати функцію забезпечення. Це треба наполегливо пояснювати суспільству. Нині жінки дають вагомий внесок в обороноздатність – у військовій медицині, зв'язку й інформатизації, фінансовому господарстві, зв'язках із громадськістю. Це ті сфери, де жінки мають усталену репутацію. А от посади, які визначають боєздатність – приміром кулеметники, гранатометники, командири екіпажів тощо – є для жіноцтва новим полем освоєння. Цю можливість забезпечено за винятком посад, які забороняє чинне законодавство – головно, через надмірне фізичне навантаження і задля збереження репродуктивної функції жінки. Ми повинні про це говорити спокійно й не у форматі трагедії для жінок. Наше законодавство містить гуманну складову і ми теж враховуємо фактори, зокрема демографічний, які впливають на національну безпеку.

– Але ж декотрі надто активні українки апелюють до закордонного досвіду: мовляв, подивіться, хіба у нас не такі ж жінки, як там?

– Ви праві, така активність є і я її сприймаю цілком зважено. Ця активність повинна раціонально впливати на наші внутрішні процеси. Оперую статистикою. Понад 55 тисяч жінок, з яких більше 25 тисяч – військовослужбовці, служить або працює у ЗСУ, які мають загальну чисельність 255 тисяч осіб. Причому майже 3,4 тисячі – жінки-офіцери. У центральному апарату Міноборони 47% держслужбовців є жінками. Отже говорити, що кількісно жінки у нас є абсолютною меншістю, не доводиться.

 У НАС УЖЕ Є УКРАЇНКИ, ЗДАТНІ СТАТИ ГЕНЕРАЛАМИ

– Утім є «але». Наразі жінки поки що надають перевагу проходженню військової служби у традиційних для себе сферах. Так, у нас призначають жінок кулеметниками чи гранатометниками, снайперами, але це не стало масовим явищем. І коли на деяких форумах, присвячених гендерній тематиці, лунає запитання: «Коли ж у нас з'явиться жінка-генерал?», я відповідаю так: «Щоб у нас вона була, у нас має бути жінка-лейтенант, яка займає позицію, що потенційно призведе до генеральської», – продовжує заступник міністра. – Якщо подивитися, на які спеціальності вступають жінки, приміром, у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, ви зрозумієте, що дівчат немає на факультеті механізованих військ. А можливості то відкриті – конкурсна комісія не вправі заперечувати бажанню пані вступати на фахи командирів тактичних підрозділів. Немає їх і на танковому факультеті, або ж ДШВ. Але у нас є перші 14 «ластівок» – курсанток факультету ракетних військ і артилерії (загалом на трьох курсах). Можливо, серед них і є наші майбутні пані-генерали.

Поглянемо на інший зріз – якщо йти «сходами» від лейтенанта до майора. Зайдіть у Національний університет оборони у групи, де навчаються офіцери оперативно-тактичного рівня й побачите: там жінок немає, а якщо і є, то вони виконують важливі оборонні завдання в іншій сфері, де приносять користь із максимальною ефективністю. Причому жінкам-майорам не заборонено вступати на такі управлінські спеціальності. А жінки-полковники можуть навчатися і на оперативно-стратегічному рівні, аби просуватися кар'єрно. Ми розуміємо: це майбутні командири батальйонів, бригад, оперативних командувань, вузькопрофільних напрямків, як-то протиповітряна оборона чи радіаційний, хімічно-бактеріологічний захист. Якщо ці жінки фахово зростають, вони отримують реальний шанс на призначення командувачем виду, директором департаменту чи очільником главку. І тут варто спокійно усвідомити: це потребує часу, а не лише бажання. Це принцип якісної офіцерської кар'єри.

Коли ми побачимо в Сухопутних військах жінку командира механізованої роти, тоді і зрозуміємо, що перебуваємо у тренді, який дозволить через певний час очікувати й на появу жінки-генерала.

У НАТО ця тема має значно довшу історію. Приміром, німці говорять, що нині за кар'єрною лінією в Бундесвері можуть призначати жінку на ключову посаду категорії «підполковник». Тобто там усвідомлюють, що вивчили і підготували, провели через певні щаблі жінку, здатну бути підполковником. У США і Канаді є пані, які виконують генеральські обов'язки. Наприклад, Міністра оборони України, коли він прибував з візитом до Канади, зустрічала начальник оперативного управління об'єднаного штабу ЗС Канади – жінка бригадний генерал. Але ж подивіться, який у неї послужний список! Вона розповіла мені наскільки напружений її графік. Якщо в неділю о 15.00 генерал не прибула на роботу й не попрацювала, то її понеділок розпочнеться зі зламаного дня і всього тижневого робочого процесу! Наші американські партнери мають аналогічну ситуацію. Там жінки виконують обов'язки командувачів, командирів, капітанів, льотчиків (днями міжнародні навчання «Rapid Trident-2018» під Львовом навідала, бригадний генерал армії США Келлі Фішер – Авт.). Такі приклади – показник того, що система відбору, навчання, проходження служби дозволила їм генерувати пул жінок, які є ефективними в кожному конкретному функціональному сенсі. Не кидаючись у крайнощі на кшталт «А-я-яй, жінкам не дозволяють стріляти», треба зрозуміти: можливості навчання та призначення створені й ми очікуємо, що українки прийдуть і почнуть себе проявляти на цих посадах. Більше того, Міністр оборони України вже ухвалив рішення дозволити з 2019 року вступати дівчатам до військових ліцеїв. Так ми почнемо із самого низу формувати власний пул жінок-військових, який уже створили наші партнери. Нам важливо, що із середньою освітою дівчата набуватимуть і військової підготовки. Можливо, саме серед них буде більше мотивованих продовжувати навчання на факультеті механізованих підрозділів чи танкових військ.

ІДЕАЛЬНА СИСТЕМА СЛУЖБИ ДЛЯ ЖІНОК ПОТРЕБУЄ ДОДАТКОВИХ РЕСУРСІВ І ЗУСИЛЬ ЗАКОНОДАВЦЯ

Звісно, маємо обговорити і аспект материнства. Натепер через потребу в догляді за дітьми приблизно 3 тисяч жінок-військовослужбовців перебувають у декретній відпустці. Наше законодавство дозволяє тривалий «декретний статус» – аж до 6 років. Але коли говорити про належність жінки до офіцерського корпусу, то її настільки довга відсутність не сприяє якісному виконанню завдань, покладених на очолюваний нею підрозділ.

– Цей виклик не вирішиш механічно просто, – пояснює Анатолій Григорович. – Адже не скажеш, що давайте, змінимо законодавство й дамо наказ жінці аби вона через 2 місяці після пологів йшла на службу! Це вплине на демографію! Треба створити систему, яка дозволить жінці-військовослужбовцю залишити дитину в спеціальному дитячому закладі із відповідним ступенем турботи, звільнивши її від виконання материнських обов'язків на час служби. В американських колег жінка, яка служить в армії, може залишити дитину в такому закладі через два тижні після народження. Уявляєте! Та в тім нічого дивного немає, адже існують належні умови для такого сервісу. Отже, є баланс: жінка підписує контракт, який зобов'язує її виконувати функціонал кулеметника, пілота, командира бойової машини тощо. І в неї є право на відпустку через материнство. Але держава водночас забезпечує догляд за дитиною та низку компенсацій і тому сімейні справи військової не страждатимуть.

Це комплексна річ. Той, хто закликає, аби жінок призначали абсолютно на всі військові посади, повинні закликати і до того, аби їм створювали відповідні сприятливі умови для служби. Для початку давайте ухвалимо необхідні правові рішення й передбачимо адекватний обсяг ресурсів. Тоді сформується ситуація, що жінки отримають нові контрактні стосунки із ЗСУ, і матимуть реальні гарантії з підтримки функції материнства й водночас виконання службових обов'язків. Так вони не загубляться як фахівці.

– Хочу підкреслити, що це питання – серед пріоритетів Міністра оборони й ми об'єктивно усвідомлюємо: воно вимагає додаткових ресурсів, зусиль та часу. Міноборони зі свого боку для жінок вже відкрило пристойні можливості для служби. Але для остаточного вирішення потрібні управлінські кроки на найвищому державному рівні, зміни в трудовому кодексі, законодавстві з охорони праці тощо. Реальна небезпека в тім, що у нас жінки-військові гинуть, калічаться – це бойові втрати країни, що воює. Тому із холодним розумом використовуючи передові надбання, ми маємо послідовно рухати вперед систему, яка забезпечить повноцінне використання потенціалу жінки-військовослужбовця в інтересах обороноздатності України.