"Було тривожно на душі"
Наслідки війни з росією правозахисниця та продюсерка документальних фільмів Оксана Іванців відчула ще у 2014-ому році, коли розпочалися воєнні дії на Донбасі. Тоді вона ініціювала проєкти, які допомагали ветеранам адаптуватися до мирного життя. Їм та їхнім родинам надавали психологічну та правову допомогу.
24 лютого 2022-го року Оксана Іванців зустріла разом з 3-річною дочкою у батьків у Тернопільській області. До них вона приїхала на святкування маминого дня народження. Про події того ранку правозахисниця дізналася із новин.
"Я тоді чогось прокинулася об 4:45. Я побачила дивні дописи в соцмережах про останні мирні хвилини. Було тривожно на душі, десь в підсвідомості я відчувала, що щось відбувається. Почала шукати новини й там прочитала про обстріли всіх обласних центрів України. Так і дізналася про початок повномасштабного вторгнення", — згадує Оксана.
За кілька днів вона з дитиною приїхала до подруги у Польщу, а потім отримала стипендію від програми "Artists at Risk". У її межах жінка потрапила на стажування в ZKM-Центр сучасного мистецтва та медіа — відому в Європі мистецьку установу. Так, весною 2022-го року вона виїхала в місто Карлсруе в Німеччині, де перебуває й досі.
"Одна з причин, чому я погодилась на цю стипендію і тимчасовий переїзд в Німеччину це тому, що я працюю у сфері культури. І я вирішила, що можу бути корисна, розказуючи іноземцям про Україну, передаючи наш досвід та поширюючи українську культуру", — пояснює продюсерка.
Оксана Іванців із донькою на церемонії нагородження Red Dot в Берліні у 2022 за проєкт "Що таке памʼятати", присвячений памʼяті українських військових. Фото героїні
У чому проблема?
Нерозуміння всіх реалій війни в Україні
Опинившись в Німеччині в перші місяці повномасштабного вторгнення, Оксана постійно розповідала місцевим про війну в Україні та її наслідки. Вона помічала їхній розгублений погляд:
"Я розуміла, що те, що я говорю до них не резонує, бо у них немає схожого історичного досвіду, аби зрозуміти, що відчуваємо ми".
За її спостереженнями, за кордоном велику увагу приділяли пацифізму (ідеологія осуду будь-якої війни, — ред.) та наслідкам Другої світової війни. Це спричинило появу панічного страху війни серед іноземців. Попри це більшість людей за кордоном сприймають її лише як бойові дії.
"Я відчула, наскільки важливо проговорювати наш досвід, знаходячи якісь містки історії, які пояснять наш контекст та реалії. Провівши паралелі між німецькою та українською окупацією, я побачила, як можна на глибшому рівні донести правду про події в Україні й допомогти іноземцям нас зрозуміти", — підкреслює жінка.
Оксана Іванців із плакатом про припинення підтримки росії. Фото з мережі
Яке рішення?
Показати війну через досвід жінок
Під час свого стажування продюсерка почала працювати над документальним фільмом "Окуповані", який пояснює, що війна це не лише бойові дії. Розкрити тему вирішили через історії трьох жінок, які пережили сексуальне насильство в окупації під час трьох різних воєн.
"Ми можемо показати, що війна — це також вразливі та незахищені люди на окупованих територіях. Їхній травматичний досвід часто просто замовчують. У фільмі проблема зображається через сексуальне насилля над українською, боснійською та німецькою героїнями. Основна мета — показати їхнє зцілення після пережитого через рік, 30 років та понад 70", — розповідає продюсерка.
Документальним кіно Оксана Іванців почала займатися ще з 2017-го року. А у 2020 році вона заснувала громадську організацію "ArtsRights", яка ще до повномасштабного вторгнення через документальні проєкти висвітлювала важливі для суспільства теми та здійснювала адвокаційні кампанії.
Наразі Оксані, як виконавчій продюсерці, вдалося створити дві стрічки — "Невидимий батальйон" (2017) та "Явних проявів немає" (2018). Також вона завершує роботу над телепроєктом для Суспільного "Тисячолітня війна" про історичні російсько-українські стосунки, документальним фільмом "Понад усе" про ветерана АТО Миколу Микитенка, який помер після самоспалення на Майдані Незалежності у 2020-ому році, та стрічкою "Зовсім не страшний фільм" про паліативних хворих в Україні. Наразі Оксана продовжує працювати з документальним кіно "Окуповані", який ще в процесі зйомок.
Оксана Іванців. Фото героїні
"Я займаюся тим, чим займалася до 24 лютого, просто наразі фізично я не в Україні. Це не заважає мені робити те, що я добре вмію та люблю", — підкреслює жінка.
Продюсерка впевнена, що "Окуповані" не лише зобразять проблему війни — окупацію та насильство. Крім цього, стрічка дестигматизує зґвалтованих жінок та на прикладах героїнь покаже шляхи подолання травматичного досвіду.
"Вже ближче до завершення фільму ми думаємо також зробити імпакт-кампанію на підтримку жінок, які пережили сексуальне насилля. Очевидно, що вони стикаються з чисельними проблемами, про які треба говорити у суспільстві та показувати для того, щоб їх підтримати й допомогти цим жінкам відновитися", — додає продюсерка.
Співрежисерка документального кіно "Окуповані" Тетяна Ганжа розповідає, що зараз у суспільстві є нерозуміння, чому жінки були в полоні, їх можуть стигматизувати, ставитися без поваги. Можуть запитувати, чому вони не виїхали з окупованої території. Хоч це й не гарантія уникнення сексуального насилля, повʼязаного з війною. Часто примусове оголення та огляд відбувається саме на блокпостах. Такі питання тригерять і роблять жінкам боляче, мовляв, вони винні у тому, що з ними сталося. Тому запланована імпакт-кампанія на ширші кола дозволить висвітлити проблеми та пояснити, як розмовляти з травмованими про їхній досвід.
Ідея до фільму народилася із книги
Напередодні повномасштабного вторгнення Оксана Іванців почала читати книгу "Жінка в Берліні", її вона взяла із собою до батьків. Сюжет розгортався навколо німецьких жінок, які пережили насильство від радянської армії. Продюсерка пригадує, що книжка справила на неї сильне враження.
Книга "Жінка в Берліні". Фото з мережі
"Авторка книжки описує якісь абсолютно страшні події, обстріли, сидіння в підвалах, брак їжі, зґвалтування. І при цьому всьому їй страшенно хочеться жити. Вона складає собі в голові план, як вона повинна вижити в цих абсолютно диких обставинах. Попри жахливі події навколо, героїня радіє простим речам, як зеленому дереву. Книжка, яка описує страшні речі, але при цьому вона для мене була життєствердною", — пояснює правозахисниця.
Режисерка документального кіно Тетяна Ганжа також прочитала цю книгу. Вона надихнулася нею та зателефонувала Оксані з ідею щодо документальної вистави, де українська актриса буде зачитувати свідчення німецької жінки часів окупації, а німецька актриса — свідчення українки. Спільними зусиллями проєкт трансформувався в документальне кіно "Окуповані", яке зображає різні війни та історії жінок об'єднаних спільним травматичним досвідом.
"Оксана має досвід роботи з проєктами на соціально важливу тематику. Для нашого проєкту важливо створити діалог на тему чутливості, сприйняття та всебічної підтримки жінок з досвідом насилля повʼязаного з війною", — наголошує режисерка документального кіно та співрежисерка "Окуповані" Тетяна Ганжа.
Режисерка документального кіно та співрежисерка "Окуповані" Тетяна Ганжа. Фото з мережі
Як відбувається робота над стрічкою
Фактично робота над стрічкою "Окуповані" розпочалася ще з перших днів війни й продовжується досі. Перед зйомками Оксана разом із командою близько року досліджувала різні війни та шукала героїнь.
"Війн, на жаль, навіть за останні 100 років у світі було багато. Ми вивчали історію сексуальних злочинів під час війни в різних країнах. Це нам допомогло усвідомити, як будувати сюжет до фільму. Зрештою ми зупинилися на нашій українсько-російській війні, німецько-радянській та югославській", — зазначає продюсерка.
Після цього розпочався пошук героїнь, які б погодилися розповісти про свій досвід сексуального насилля. Оксана пригадує, що знайти героїнь було нелегко з двох причин.
"По-перше, переважна більшість жінок не хоче про це говорити. По-друге, героїні побоюються повторної травматизації, що часто відбувається через недобросовісну роботу журналістів, які переслідують сенсації", — підкреслює правозахисниця.
Скріншот з відеозвернення режисерок "Окуповані" щодо пошуку героїнь для фільму
Організації, які допомагають жінкам після сексуального насильства, не поширюють контакти своїх підопічних. Тому Оксана разом із командою шукала майбутніх героїнь через звернення та відкриті форми в інтернеті. Українську героїню вдалося розшукати завдяки організації SEMA Ukraine, яка бореться проти сексуального насильство під час війни.
"На їхній сторінці були різні інтерв'ю, коли побачили Людмилу, ми зрозуміли, що це наша героїня. Вона така відкрита людина, за якою хочеться, спостерігати, яка завойовує увагу та довіру. Нам вдалося з нею сконтактувати й вона погодилася на участь", — розповідає продюсерка.
Знімати героїню розпочали влітку 2023-го року, оскільки жінка рік проходила сеанси психотерапії для відновлення. Оксана пригадує, що вони чекали, поки зйомки для Людмили будуть безпечні й вона буде відчувати в собі достатньо сил аби розповісти про пережите.
Людмила — активістка й протагоністка фільму. Вона провела в полоні 3 роки за свою проукраїнську діяльність на окупованій території. Зараз жінка відновлюється та разом з адвокатом подає позов до Європейського суду з прав людини. Зі своєю сімʼєю Людмила починає життя у новому місті, бореться за визволення й права цивільних полонених жінок та активно працює в організації SEMA Ukraine, яка обʼєднує жінок з досвідом сексуального насильства, повʼязаного з війною.
Людмила. Стопкадр з тизера до фільму "Окуповані"
Розшукати німецьку героїню виявилося теж непросто. Оксана зізнається, що оскільки події дуже давні, жінки або вже померли або сильно похилого віку. Зрештою в Штутгарті вдалося знайти Елізу, дві тітки якої пережили сексуальне насильство після закінчення Другої світової війни, коли Німеччина перебувала під контролем союзників та їхніх армій. І хоча в родині замовчувалася ця тема, після смерті однієї тітки дівчина знайшла її щоденники, з яких дізналася про пережите зґвалтування. Еліза у фільмі розповідає про свої спостереження щодо впливу сексуального насильства на життя тітки.
"Ми ще поки не знімали нашу боснійську героїню, я думаю, що в найближчому майбутньому будемо. Ми контактуємо з однією організацією, яка допомогла нам підібрати трьох жінок. Поки що ми з ним не знайомі", — пояснила Оксана.
Презентація фільму
13 листопада в Києві відбувся камерний показ "Окупованих". Тоді глядачам показали окремі сцени та кадри з фільму, оскільки він ще в процесі зйомки. Після презентації була експертна дискусія "Окуповані: жінки, що пережили сексуальне насилля повертають собі гідність та справедливість".
Презентація кадрів з фільму "Окуповані" в Києві. Фото: Facebook/Arts&Rights
"Це таке перше знайомство з глядачем, тому ми зробили камерний показ. Після перегляду відбулася дискусія, про повернення, відновлення справедливості та психологічного стану жінок, які пережили сексуальне насилля. Там ми обговорили ще проблему того, що часто жінки не звертаються до правосуддя", — пояснює продюсерка.
Дискусія після перегляду. Фото: Facebook/Arts&Rights
Зокрема на сторінці ініціативи "Трибунал для Путіна" зафіксовано понад 57 тисяч воєнних злочинів і всього 23 пов'язані зі зґвалтуванням, зазначає Оксана Іванців. Вона наголошує, що це не є реальні цифри, випадків набагато більше.
Скріншот зі сторінки "Трибунал для Путіна"
"Ми чудово розуміємо, що сам процес правосуддя може бути для них травматичним. І зараз розробляються зміни до законодавства, аби процес був раціональнішим. Для нашої імпакт-кампанії цей захід показав, над чим нам варто попрацювати. Більшість жінок просто бояться просити про будь-яку допомогу", — підкреслює Оксана Іванців.
Одне з завдань фільму "Окуповані" — показати, що зґвалтовані жінки не повинні соромитися того, що з ними сталося, бо це не їхня вина, пояснює продюсерка. Вона наголошує, що треба бути дуже сильними, щоб подолати пережите.
"Стрічка наразі на стадії раннього продакшену. Тобто, в нас вже якийсь матеріал підзбирався. Ми як мінімум рік будемо спостерігати за героїнями, тому що їхнє життя буде якось розвиватися, ми будемо дивитися, як вони змінюються", — ділиться правозахисниця.
Як продюсерка Оксана Іванців просуває фільм, шукає фінансування та партнерів, а також займається злагодженою роботою всієї команди. Наразі одне з її провідних завдань на даному етапі — презентувати фільм на різних мистецьких воркшопах.
Оксана Іванців на українсько-німецькій конференції для мерів City4City у Штутгарді. Фото з мережі
"Для нас зараз важливо, щоб цей фільм знали в професійній спільноті, тому що таким чином ми отримуємо увагу, відгуки, консультації, які нам потрібні. Коли я приходжу на індустріальні події, мені важливо показати чим цей проєкт особливий, чому саме він вартує уваги серед конкурентів", — підкреслює Оксана.
Завершити роботу над фільмом планують у кінці 2024-го року, а презентувати на широкий загал вже у 2025-ому році, розповідає продюсерка. "Окуповані" спочатку планують показати на міжнародному кінофестивалі, а згодом транслювати по телебаченню та публікувати в мережі. Наразі фільм вже профінансували Institute of Human Science, Український культурний фонд та німецький телеканал SWR. "Окуповані" також є одним із 12 проєктів, відібраних ARTE та Українським інститутом для участі в програмі "Generation Ukraine".
Документальне кіно після перемоги
Оксана Іванців вже роздумує про повернення в Україну найближчим часом. Вона вірить у нашу перемогу та переконана, що після припинення воєнних дій фільми зніматимуть більше саме про наслідки війни.
"Ми будемо жити з тим всім, що нам довелося за ці роки уже пережити. Я думаю, що проговорювання цього всього і фіксація будуть дуже важливі. Будуть люди з дуже різними досвідами. Хтось був на війні, хтось волонтерив, хтось був в полоні, хтось втратив рідних, хтось переїхав за кордон тощо. І тим всім людям буде дуже важливо навчитися чути один одного", — розповідає Оксана.
Оксана Іванців. Фото героїні
І хоча конкретних планів на документальне кіно після перемоги вона ще не будувала, жінка впевнена, що воно буде про взаєморозуміння людей з різним досвідом під час війни.
Оксана переконана, що документальне кіно дозволяє глядачеві прожити, відчути та ближче познайомитися з досвідом, який йому міг бути недоступний на раціональному та емоційному рівнях:
"Я за це, власне, дуже люблю документальне кіно, тому що воно дуже правдиве", — підкреслює продюсерка.
Іскра надії: як вінничанка створила український хор у Фінляндії та допомагає дітям знайти хобі
"Ми просто їх втратимо": як науковиця об'єднує українських вчених за кордоном
