“Мені б хотілось, щоб люди бачили перспективу в українському селі”: як живе дніпровський “Зелений гай” 

Неподалік від Дніпра, у місці, де закінчується Голлівуд (ні, це не жарт, така табличка тут дійсно є), починається "Зелений гай". Ці десять гектарів українського села — і оселя для цілої родини, і сироварня, і карбонова ферма, і місце для кемпінгу чи проведення весілля, але найголовніше — прихисток для сотень тварин та людей.

— Шавлію збирати будете? Вчора ж якраз Трійця була, саме час для цього. 

Господарка "Зеленого гаю" Женя Мовчанова показує фіолетові колоски, яких на цій землі вдосталь. Вона охоче проводить екскурсію фермою. На луках біля невеличких будівель та загонів пасуться тварини. Проходимо повз кобилу із лошам, якому кілька днів. Воно жадібно смокче мамине молоко, хитаючись на довгих тонких ногах. Женя попереджає, що молода матуся не в настрої спілкуватись з незнайомцями. 

"Малу назвали Шелбі. Вона від мамки не відходить. Десь поряд може спати віслючка Мамуля. Вона любить лежати у траві, наче здохла. Мамуля у нас вільно пересувається фермою".

Мамулю, перевезену з Сіверську на Донеччині, одразу не зустрічаємо. Але неподалік пасеться пара козлів. Один з півметровими рогами. Мустафу теж врятували з-під обстрілів. Цап охоче дається, щоб його погладили, торкається мордою людських рук, шукаючи щось смачненьке. 

"Це улюблена тварина моєї найменшої доньки. Вона говорить: «Я люблю Стафу». Уля ще не виговорює всі склади". 

Поряд — компактні загони. Всередині безліч тварин — від крихітних козенят…

"Цікава історія вийшла. Знайома військова кілька місяців тому привезла козенят з «передка». Вони там буцали техніку. Одна з кіз у нас народила, я виклала сторіз, написала дівчинці: «Вітаю, ти знову стала мамою». Вона мені передзвонює та каже: «Звідкіля ти знаєш? Я сьогодні дізналась, що вагітна»".

… до страусів, яких випускають гуляти до пляжу, облаштованого у "Зеленому гаю". 

"Місцеві, коли раптово їх там побачили, сказали, що потрібно зав'язувати з випивкою", — сміється Женя. 

Зараз на фермі проживають понад 680 хвостатих, пернатих та копитних. А за час повномасштабної війни через "Зелений гай" пройшло приблизно півтори тисячі тварин. Простір приймав та приймає усіх, кому потрібна допомога. Люди, які виїздили за кордон, залишали тут своїх улюбленців, а волонтери привозили на ферму врятованих з-під обстрілів тварин. 

"У нас вже долина козлів. UAnimals нам їх часто відправляє. На вході отам пасеться Дембель. Він шкутильгає, ще й у бородавках. Таке враження, що дожив з часів Першої світової до сьогодення".

По можливості деяких тварин повернули господарям, частині знайшли нові родини, а когось перевезли на ферми далі по Україні чи у спеціальні центри. Втім, велика частка врятованих так і залишається у "Зеленому гаю". Женя показує овець — мериносів, виведених в Асканії-Нова. 

Після овець Женя веде до телят, які живуть у невеличкому загоні за перегородками. Майор, Квіточка та ще безіменне маля, яке тільки-но народилось. Потім Женя заводить у хлів, де показує десятки поросят. Крихітки рохкають біля маминих цицьок, деруться та солодко сплять. Ці малюки вже народились у "Зеленому гаю". Свині, яких сюди привезли, виявились при надії. 

"Зі свинями та поросятами важко поратись, дуже сильний сморід стоїть навколо, скільки не прибирай. Але все одно всіх цих малюків хочемо або пороздавати на розведення, або продати. Тільки не різати, до цього я не готова".

В одному з відсіків хліва нарешті зустрічаємо Мамулю — ту саму віслючку з Сіверська. Тварина втомилась гуляти, тому сама прийшла у свій загін.

— Мамулю, ти вже зайшла? Хочеться відпочивати тобі, кицюню?

Мамуля охоче дає себе погладити, переступаючи з ноги на ногу. Здорових – три, четверта — часткова ампутована.

"Ми не знаємо, скільки їй років. До нас звернулись військові, які стояли у Сіверську. Там вони зустріли цю віслючку з малюком. Тварини зачепили міну, дитинча злякалось та втекло. Його так і не змогли знайти. А Мамулю спочатку перехопила «Вірність» (дніпропетровські зооволонтери, — ред.).

Завдяки волонтерам їй на пошкодженій нозі зробили операцію, а потім ми забрали тварину до себе. Ще виявили багато уламків, зробили дві операції. На апараті Єлізарова у тварини почалось неприйняття металів, ледь від цього не померла", — тварина сумно слухає розповідь Жені.

Женя називає Мамулю чи не найрозумнішою твариною ферми, яка все розуміє без слів. Коли ми виходимо з хліва, господарка говорить те, від чого стає трохи легше після історії пораненої віслючки. Нині для Мамулі виготовляють протез у Вашингтоні. Тварина зможе ходити на своїх чотирьох.

Ферма, яка зараз налічує сотні тварин, колись почалась із кількох баранів та поні. А ще раніше — з придбання землі. Це сталось у 2014 році. Жені з чоловіком Анатолієм сподобались краєвиди села. Обидва займались власним бізнесом, брали участь в АТО. Коли купили ділянку під Дніпром, взялись її розчищати та будувати дім. 

Першими на майбутній фермі оселились барани. Подружжя викупило їх у сусідньому селі, де тварини сиділи прив'язаними до вбитих у землю кілків. Потім з'явилось поні, яке так хотіла донечка. За ними — мули, що мали відправитись на бійню. 

Тоді ще Женя з Анатолієм не мешкали в Україні, жили у Чехії. Повноцінно до села перебралися у час локдауну, вирішили трохи пожити у будинку — так і залишились. Бо чим більше вкладали сил в облаштування свого маєтку, тим сильніше закохувались у цю землю та загалом в українське село. Женя нарешті змогла більше уваги приділяти хобі — варінню сирів. 

"Однією із перших саме тут, у «Зеленому гаю», напевно була качота з травами. Це був час, коли ми здебільшого жили у Чехії. Я зварила сир, залишила його на витримці. Через камери спостерігала, як наш охоронець у рукавицях перевертає чи не єдину голівку в холодильнику. Ми приїхали в Україну, нарешті Толік розрізав той сир. Мені тоді здалось, що саме в той момент він по-справжньому у мене закохався. Що він зробив далі? Звів мені сироварню. А що мені залишилось робити? Варити сир".

Нині у "Зеленому гаю" понад 50 видів сиру. Вони геть різні та з різними додатками — від кропиви до перцю. 

Нині на фермі з двадцяток корів джерсійської породи — однієї з найкращих молочних у світі. За час повномасштабної війни на фермі змогли виробляти молоко екстракласу — найвищого. 

"Напевно жодна ферма не може похизуватись тим, що у неї одразу є коров'яче, козяче, овече і віслюче молоко".

Нині господарі хочуть збільшити кількість молока, аби варити більше сиру.

— Це буде Ріксос для корів. 

Женя показує новий хлів — торік його ще тут не було. Як і самої думки про побудову — влітку 2022-го вона тільки зароджувалась у головах подружжя. Нині приміщення готується до відкриття, аби до нього переселилось поголів'я "Зеленого Гаю". Тут корови житимуть із гарним видом — мордами стоятимуть якраз на захід сонця. А обладнання дозволятиме опускати штори. Женя сміється: "У нас з будинку навіть не такий красивий краєвид. Заздрю коровам".

Щоб рогаті мешканці мали гарний апетит, на підлозі розмістили спеціальну зелену плитку, яка імітує зелений лужок. Її протягом кількох тижнів шукали по всій Україні — плитку відправляли підписники зі своїх міст, хто скільки мав. 

"Ми туди вклали близько 2 млн гривень. А канадці надали обладнання ще десь на півтора мільйона. У цьому приміщенні будуть самі корови, в сусідньому розмістяться інші тварини. Ми зможемо приймати більшу кількість постраждалих, хоча зараз їх вже менше, ніж торік. Бо лінія фронту стабілізувалась". 

Зараз у "Зеленому гаю" намагаються залучати грантові кошти. Вже виграли близько 340 тисяч гривень.

"З останнього — виграли грант на 100 тисяч гривень. Їх витратимо на придбання кормозмішувача, який коштує 260 тисяч. Іншу частину коштів докладемо зі своїх. Уявіть, у мене перша автівка була дешевша. Але так швидше будемо готувати їсти, бо легко руками наколотити одній корові, але якщо їх двадцять…" — говорить Євгенія Молчанова. 

Жінка показує напівпричеп, який стоїть поряд. Одразу пояснює, що він для того, щоб возити чорне золото — тобто для безпечного транспортування відходів. Його теж частково оплатили грантом з Німеччини. 

Майже всі грантові проєкти потребували дофінансування з кишень господарів. Щоб добудувати ферму та підготувати корм на зиму, взяли кредит у мільйон гривень.

"Отак живеш і здається, що нічого не змінюється. Лише постійно кудись біжиш, щось робиш, вкладаєш сили. Все одно не встигаєш, все треба. Так, Дашко?" — собака із позивним ДШК, а ласкаво Дашка, завиляла хвостом.

Нині у "Зеленому гаю" працюють для того, щоб ферма стала карбоновою — тією, що не має викидів та не забруднює довкілля.

На фермі не працює сирена, бо вона може травмувати тварин, яких вивезли з-під обстрілів, та людей, які приїздять сюди на реабілітацію. З початку повномасштабного вторгнення до квітня 2023-го понад три тисячі людей пройшли тут реабілітацію тваринами. Зараз у "Зеленому гаю" теж є реабілітація, але вже для військових.

"Ми багато часу навчаємось. Робота з конями, робота з собаками, робота з різними травмами людей. Проходимо сертифікацію. Ще навчались із фахівцями від ізраїльського зоопарку, вони 23 роки працюють з анімалотерапією, але більше спеціалізуються на рептиліях. Вони кажуть: є варіант використовувати сирійських хом'ячків. Я кажу: Ізраїль і сирійські хом'ячки? Це мені треба кацапських бурундуків заводити чи що? Я так сміялась".

Нині ферма є безпечним середовищем. Умовно, бо Дніпропетровщина часто потерпає від обстрілів. Торік у вересні уламки ракети спричинили велику пожежу, яка знищила частину загонів ферми, будівельні матеріали, корм. 

"Тільки на тому тижні від обстрілів у нас вибило скло. Загалом у мене біля дверей стоять три ящики, наповнені ворожим шматтям. Буває, після обстрілів ходимо і збираємо його територією ферми. Але слава Богу, ППО-шники чітко знають, де ми, та знають, що потрібно далі збивати. Ми їх «підкупили» сиром".

Після вересневої пожежі на відновлення ферми гроші збирали люди. Зараз, говорить Женя, реквізити власних карток для допомоги фермі не оголошують, хочуть самі заробляти кошти на утримання всіх тварин. Кожен охочий може записатись у «Зелений гай» на екскурсію з куштуванням сиру, скористатись кемпінгом, покататись на конях чи поплавати на каяках. Господарі додають платні послуги, аби стати більш спроможними.  

"Зараз великої кількості безкоштовних напрямків, які були раніше, немає. Ми зрозуміли, що не можна евакуювати, допомагати тваринам та людям, займатись реабілітацією і все безкоштовно. Потрібно виставляти пріоритети". 

Також господарі за останні кілька років стикались із критикою власної роботи. Були й очевидні наклепи. Навесні з'явилась інформація, що начебто ферма забруднює річку поряд — такі дописи з'явились у мережі. З перевірками у "Зелений гай" приїхали всі можливі інстанції. Звісно, жодного порушення не знайшли. 

"І що цікаво: я написала пост про цей наклеп, і в той день на екскурсії до нас записались охочі на два місяці вперед. Антиреклама спрацювала так, що люди нас тільки підтримали. Брат у самому пеклі на передку телефонує та питає: «Женьок, як справи?» А я відповідаю, що соромно йому розповісти про наші справи…"

Нині на фермі працюють 16 людей, ще велика кількість небайдужих допомагає із тим, що до снаги. Саме подружжя не цурається будь-якої роботи. Через важку працю чоловік Жені Анатолій нещодавно лікувався від грижі, сама Женя теж зіткнулася з нею. Кілька тижнів тому навіть не могла стати на ноги.

"Мені лікарі кажуть зменшити навантаження. А як я це можу зробити? Якщо Мамулю оперують, вона у будь-який момент може впасти, я її тримаю".

На прощання Женя дає кілька шматків качоти — майже такої, що колись вийшла у неї однієї з перших. Тільки та, кількарічної давнини, була з травами, а це — чиста. 

"Минуло багато часу, але ми тільки нещодавно осягнули, що весь «Зелений гай» з'явився як наша власна реабілітація. Найліпше людина адаптується до обставин, коли починає щось створювати у безпечній зоні. У цьому клопоті ми забули про всі проблеми. І мені б хотілось, щоб люди бачили перспективу в українському селі. Бачили її, приїздили та підіймали його. Тому що тут є можливості, треба їх просто побачити". 

Фото: Олександра Ткач