Зеленський роздратував дракона. Що відбувається на Донбасі

Справа не лише в Медведчуку

Протягом лютого Зеленський завдав два потужних удари по головному другу Кремля в Україні Віктору Медведчуку — спочатку нардепа позбавили телеканалів, а незабаром після цього і притиснули пов'язану з ним фінансову імперію. Відразу ж було зрозуміло, що після цього одними заявами від Росії справа не обійдеться — на Банковій це знали краще за інших.

Напередодні введення першої хвилі санкцій ЗМІ практично не звернули уваги на факт раптової поїздки головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака для перевірки боєготовності військ, проте після введення в дію рішення РНБО стало зрозуміло, що Зеленський почав готуватися до неприємностей заздалегідь.

Але насправді все трохи складніше: ситуація почала загострюватися ще в кінці січня. Незабаром після закінчення новорічних свят в ОБСЄ стали фіксувати все більшу кількість порушень тиші з боку "Л/ДНР": від декількох інцидентів в день до десятків, а то і сотень випадків. Слідом за цим очікувано пішли і перші поранені, а потім і загиблі бійці ВСУ — 11 жертв з початку лютого.

"Перемир'я вже просто немає. Ми не можемо далі вдавати, що воно є. Треба говорити правду, біле називати білим, а чорне — чорним. Росіяни починають діяти зухвало, відкрито, не ховаючи свої наміри", — заявив перший президент України, глава делегації в ТКГ Леонід Кравчук.

Ще одна ймовірна причина — нежиттєздатність існування "Л/ДНР" в умовно мирний час. Поки на фронті йдуть бойові дії — окупаційні режими можуть пояснити сенс свого існування, планомірне руйнування промисловості, затоплені шахти та інші біди, які обрушилися на Донбас. Мирний же час вимагає від умовного "уряду" інших завдань — творення і розвитку, з чим так звана адміністрація впоратися явно не в змозі.

"Справа в тому, що те, що буде відповідь від Росії за Медведчука, було очевидно. Якщо дійсно було прийнято таке рішення, то Путін діяв досить грамотно, вичекавши паузу. Якби загострення почалося з перших же днів, то це зіграло б проти нього. А так пауза витримана і бойовики "ДНР / ЛНР" заявляють, що у них є розпорядження про інтенсифікацію обстрілів українських позицій. Тож, думаю, це одна з відповідей Росії. У той же час це буде проявлятися і в інших сферах, де у Росії ще залишилися важелі для тиску. Медведчук — це дуже особистий канал для Путіна, тому він буде мстити", — сказав в коментарі "Рубриці" політолог, директор Інституту соціально-політичного проектування "Діалог" Андрій Миселюк.

Чи чекати на велику війну на Донбасі?

Головне питання в тому, до якого масштабу можуть розгорітися бойові дії. Останнє серйозне загострення було на Донбасі ще за часів Петра Порошенко: тоді бойовики влаштували потужну стрілянину відразу на трьох напрямках — маріупольському, донецькому і луганському. Це була відповідь на просування ВСУ в сірій зоні на Світлодарській дузі.

На перший погляд, зараз таких приводів у супротивника немає. Але виключати можливості серйозного загострення все одно не можна.

"На Донбасі було два глобальних загострення — перед першим "Мінськом" і перед другим. З тих пір Росія не вдавалася до подібних дій. Зараз можна сказати, що подібних передумов у неї немає. У той же час не можна виключати, що цього разу буде загострення вище рівнем, ніж це було в останні роки", — пояснив "Рубриці" експерт Андрій Миселюк.

"Для мене війна не припинялася. Те перемир'я, яке було оголошено в липні і тривало майже півроку… йшли обстріли, люди гинули з кожної зі сторін. У мене питання до нашого вищого військово-політичного керівництва: хто буде нести відповідальність за цю катастрофу? Ті території, які все більше віддаляються від України, — там уже абсолютно все своє: гроші, "уряд", гімн. Вони вже на нас дивляться, як на ворожу державу. Там повинна бути дуже тонка робота, за яку відповідає Верховний Головнокомандувач", — зазначив у розмові з "Рубрикою" військовий дипломат, екс-заступник начальника Головного управління розвідки, генерал-майор запасу Петро Гаращук.

На користь загострення бойових дій говорить і пора року: весна і початок літа — улюблені періоди противника, коли кількість обстрілів позицій ВСУ зростає. За словами спікера української делегації в Мінську Олексія Арестовича, така небезпека дійсно є.

"Я вважаю, що загострення не просто можливе, а практично неминуче. Кремль не залишить спроб продавити нас силою. Я не беруся назвати точну дату, хоча є ознаки, що може бути цієї весни, ближче до літа", — припустив він.

Такої ж думки дотримується і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков:

"Зійде сніг — почнуться провокації на фронті, на жаль, і треба бути до цього готовими. Ситуація "ми закрилися і нічого не будемо робити, будемо чекати, поки режим Путіна впаде" — такої ситуації не буде, нам потрібно буде за себе стояти" , — заявив він в одному з недавніх інтерв'ю.

Можливо, противник і не зважиться на повномасштабні бойові дії, але готуватися нам усім варто до гіршого. Район Горлівки, Попасна, Ясинувата — все це улюблені місця для провокації з боку противника, де за останні 7 років було пролито море української крові.

Що далі робити Зеленському?

Спочатку Зеленський прийшов у владу під абсолютно пацифістськими гаслами, які суспільство сприйняло на ура на контрасті з кампанією Петра Порошенка під слоганом: "Армія, мова, віра".

І перші півроку після вступу Зеленського на посаду могло здатися, що у нього вийде: активізація переговорів, обміни полоненими, зустріч з Володимиром Путіним у Парижі — все це виглядало свіжо і вселяло надію.

Однак та зустріч у столиці Франції в грудні 2019-го року стала, по суті, піком відлиги в російсько-українських відносинах. До кінця року за інерцією трапився ще один великий обмін полоненими, згода "Газпрому" виплатити 3 млрд доларів Україні, а після цього переговори замерзли.

Спочатку це списували на вплив епідемії коронавірусу, яка забрала всю увагу керівництва обох країн, потім — на тимчасові труднощі в комунікації окремих осіб, але після серйозного і безрезультатного перетрушування складу української делегації в ТКГ, стало зрозуміло, що переговори знову в глухому куті — Росія не хоче йти на поступки по Мінську, а Україна не може виконати підписані під тиском у 2014-му році угоди, оскільки це буде означати повну капітуляцію.

Зеленському не забули обіцянку перейти до плану "Б" по Донбасу по закінченню року переговорів у Мінську — цей час настав ще в грудні 2020-го року, однак тоді на Банковій постаралися піти від конкретних відповідей про майбутні плани щодо врегулювання конфлікту на сході України. Здавалося, що остаточно вони тоді так і не сформувалися. Далеко не факт, що це сталося і кілька місяців по тому, але ближче до кінця другого року президентства Зеленський став діяти набагато жорсткіше — схоже, що час ілюзій, коли глава держави хотів "просто подивитися в очі Путіну" канули в лету. Можливо, це й на краще: Україні зараз як ніколи потрібен президент-реаліст.