fbpx
Сьогодні
16/01/2019
04:14
курси валют
$27,80/28,20
31,55/32,30
Репортаж
16:14 12 Гру 2018

Як працює сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

#ЕкоРубрика розпочинає серію матеріалів про найбільш резонансні з точки зору екології промислові об’єкти міста Києва: «Завод «Енергія», Бортницьку станцію аерації, Дарницьку ТЕЦ, завод «Радикал», полігон №5 та інші об’єкти. Ми дослідимо, куди потрапляє сміття, яке ми викидаємо у смітники, у якому стані сміттєзвалища, і як запобігти сміттєвому апокаліпсису. Перший об’єкт, на якому ми побували – «Завод «Енергія».

Під’їжджаючи проспектом Бажана в сторону Борисполя за озером Вирлиця видніється височезна труба, яка належить єдиному в Києві і Україні сміттєспалювальному заводі «Енергія». За світовими стандартами, київський «Завод «Енергія» вже прожив своє. Він був спроектований ще в 1970-х роках тоді ще у віддаленому і малозаселеному районі Києва поблизу з колишніми селами. У 1983 році його почали будувати, а в 1987 році запустили в експлуатацію. Таким чином, він вже пропрацював три десятиліття, що для заводів тих часів немало.

За ці 30 років навколо заводу та озера Вирлиця виріс новий житловий масив – багатоповерхівки Харківського масиву та Позняків, одного з київських районів, який продовжують активно забудовувати. Нові будинки щороку впритул наближаються до озера та все ближче до самого заводу.

«Завод «Енергія». Загальний вигляд з боку проспекту Бажана. На передньому плані – озеро Вирлиця

Зрозуміло, що для декого з жителів цих будинків сусідство із сміттєспалювальним заводом не надто приємний бонус. Дехто вважає, що саме завод «Енергія» є джерелом або одним з джерел запахів та гарі, які час від часу відчувають жителі району. Тому й не дивно, що в останні декілька років бажаючих закрити завод було чимало.

Технічні процеси на заводі

Щороку завод «Енергія», який у серпні передали під контроль новоствореному комунальному підприємству «Київтеплоенерго», може переробляти 250-256 тисяч тон твердих побутових відходів (далі – ТПВ). Кожної доби завод приймає і спалює 700-800 тон ТПВ. За словами керівництва заводу, останні місяці завод завантажений на 100%.

Загалом, завод може переробляти лише чверть київського побутового сміття, решта опиняється на сміттєзвалищах, більшість з яких, якщо не всі, переповнені.

Завод «Енергія» приймає лише тверді побутові відходи, які утворюються жителями міста. Частково їх також привозять комунальні підприємства: наприклад, Київзеленбуд, Шляхово-експлуатаційне управління тощо. На даний момент, завод працює з 9 перевізниками відходів, які і привозять основну частину ТПВ. Представники заводу наголошують, що дозволено спалювати найбільш безпечні відходи, т.зв. відходи IV класу небезпеки. Будівельні, радіоактивні, небезпечні відходи завод не приймає.

Сортування і контроль

За словами директора заводу Сергія Крикуна, на «Енергії» відсутня сортувальна лінія. Сміття, яке привозять перевізники, скидають у бункер, де воно відлежується до 2 тижнів, з нього виходить волога, яка заважає горінню, і лише тоді сміття подають в 1 з 4 котлоагрегатів (зазвичай працює 3 котли). «В принципі для таких заводів не важливо сортоване сміття чи ні. Набагато важливішим є вологість і частка органіки, тому що від цього залежить, як горітиме сміття і чи не порушуватиметься технологічний процес», – зазначив він.

Хоча сміття не сортується, воно проходить декілька етапів перевірки. Перший етап – ваговий. На ваговій встановлений єдиний в Україні пункт радіаційного контролю. Система працює в автоматичному режимі: якщо рівень радіації сміття перевищує 30 мікрорентген/година, загорається лампа, спрацьовує сирена і на екран комп’ютера виводиться вся інформація. Такі випадки вже декілька разів були.

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Вагова, на якій зважуються сміттєвози та проводиться радіаційний контроль

Якщо радіаційний фон допустимий, машина під’їжджає до бункеру, де відвантажується сміття. Тут проходить другий етап контролю сміття. Біля бункерів сміття теж перевіряється на наявність будівельних матеріалів та виробів із резини. Інакше при горінні із труби йтиме чорний дим, що означатиме про наявність в ньому сполук сірки, вибухонебезпечних речовин, листя. «Листя не можна спалювати в жодному разі. Не може бути такого щоб приїхала ціла машина листя. Якщо таке трапляється, ми відправляємо машину назад», – пояснює Крикун.

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Завантаження сміття з машин у бункер

Третій етап контролю відбувається в процесі завантаження сміття в котли. У бункері, де зберігається сміття, працюють 2 крани: один кран приймає і перекладає сміття на зберігання, для того щоб вийшла волога, другий кран забирає те сміття, яке вже відлежалося і засипає його в спеціальні лійки-воронки, звідки воно потрапляє в котел. На цьому етапі працівники заводу можуть востаннє переконатися в тому, щоб в смітті не було зайвих предметів. Машиністи кранів слідкують за тим, щоб у воронки не потрапляли небезпечні предмети. Якщо такі трапляються, вони мають повідомити начальнику зміни.

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Сміття завантажується у бункер (вигляд з рубки управління)

І останній етап контролю – відеокамери, які розташовані на кожному котлі і показують процес горіння зсередини.

Хоча директор заводу переконаний, що на підприємстві здійснюється ретельний контроль сміття, малі предмети – такі як батарейки чи термометри – все ж можуть потрапити.  «З малими речами ми нічого не зробимо, – каже директор «Енергії». – Це речі, які на сортувальних лініях теж не відберуть. Це завдання тільки населення. Більше ніхто це не зробить, поки ми не змінимо до цього ставлення».

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Завантаження сміття в котел

Однак, вважає він, їх все ж краще спалити, ніж викинути в ліс чи на звалище, де з них роками виділятимуться важкі метали, такі як свинець, ртуть і кадмій. На сміттєспалювальному заводі, вважає він, температура горіння знешкоджує всі ці речовини. «Всі відходи проходять вогневе оброблення, вони спалюються при температурі 800-850 градусів.  Інколи температура складає 1000-1050 градусів. У процесі горіння всі діоксини і фурани за 2 секунди знешкоджуються. Ртуть, кадмій і натрій розплавляються, і залишається дуже мала частка у вигляді газів», – зазначив Крикун.

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Можна поспостерігати процес горіння сміття в котлі

Очищення газів

Те, що не вдалося спалити, у вигляді пилу і газів потрапляє в трубу. Але більша частина цього пилу затримується електрофільтрами. Лише невелика частка, каже директор підприємства, потрапляє в повітря. Попри це, згідно з українськими нормами, викиди підприємства знаходяться в гранично допустимій зоні.

Поки що у «Заводу «Енергія» є дозвіл на викиди до 2025 року. Але до 2022 року має запрацювати абсолютно нова система хімічного очищення газів, яка дозволить скоротити викиди і привести їх у відповідність до європейських вимог. Зокрема, якщо зараз завод може викидати 50 мг пилу на м3, то з 2022 року – 10 мг; сірки – 500 мг і 50 мг відповідно; хлору – 30 мг і 10 мг.

Тому «Завод «Енергія» розробляє та планує впровадити систему хімічного очищення димових газів, якою обладнані всі сучасні сміттєспалювальні заводи. «Будується окремий великий об’єкт. Система вводить спеціальний содовий або вапняний розчин, який абсорбує небезпечні гази. Також використовується звичайне активоване вугілля, яке нейтралізує небезпечні сполуки», – пояснює принцип роботи системи Крикун.

За його словами, на даний момент іде підготовча робота. У наступному році розпочнеться будівництво нового комплексу, ввести в експлуатацію який мають у 2021 році. Вартість проекту – 800 млн грн, однак з урахуванням інфляції може зрости і до 1 млрд грн.

Директор підприємства не вірить в те, що саме «Завод «Енергія» є причиною неприємних запахів. Запахи, за його словами, не можуть утворюватися при високій температурі горіння сміття. Єдине місце в комплексі, де є неприємний запах – бункер зі сміттям. Заходити в бункер не рекомендують, адже там сотні тон сміття відлежуються, збирається волога і повітря. Останнє потім направляють в котли для того, щоб підтримувати процес горіння і не брати кисень з навколишнього середовища. Тому, на його думку, пахнуть саме очисні споруди, які розташовуються по сусідству. І в цьому можна переконатися, коли підходиш до станції аерації.

сміттєспалювальний завод "Енергія" у Києві

Тоді які ж плюси спалювання сміття?

Директор «Заводу «Енергія» перелічує декілька. Перший – сміття не має бути обов’язково відсортованим, хоча на нових підприємствах це потрібно для того, щоб вилучати корисні предмети. Другий – контроль за відходами. Третій – відходи згорають при високій температурі і в результаті утворюється незначна кількість шлаку і золи: образно кажучи, з 1 вагона відходів на виході утворюється коробка золи. Четвертий – відходи – цінний енергетичний ресурс. 1 тонна відходів замінює 350 кг антрациту, якого так сьогодні бракує Україні. Завод постачає теплову енергію та гарячу воду в навколишні будинки. Якщо встановити турбіну, можна також виробляти електричну енергію.

завод Енергія

А як за кордоном?

Спалювання сміття – поширена світова практика поводження з твердими побутовими відходами. Наприклад, нещодавно був збудований завод у шотландському Глазго за декілька сотень метрів від найближчих житлових будинків.

«Завод «Енергія», за словами керівництва, мало чим відрізняється. Якщо встановити систему хімічної очистки газів і остаточно автоматизувати всі процеси – він нічим не відрізнятиметься від схожих підприємств за кордоном.

Однак, навіть сьогодні завод працює в допустимій санітарно захисній зоні, яка становить 500 метрів. Найближчі споруди розташовані за 800 метрів.

Хоча, погоджується керівництво підприємства, щоб вирішити проблему сміття хоча б у столиці, потрібно збудувати нові сміттєспалювальні комплекси. Вони включають 3 компоненти. Перший – лінія сортування та роздільний збір сміття біля будинків – тверді відходи та органіка. У такому разі можна відібрати до 30% корисних елементів, вважає Крикун. Основну частину сміття – органіку – варто направляти в спеціальні ємкості для бродіння. У процесі гниття органіки утворюватиметься біогаз, з якого у результаті вироблятиметься електрична енергія. Решта сміття, яке залишається, спалюється в котлах, а теплова енергія від спалювання направляється на потреби опалення та виробництва е/е.

Для будівництва 1 такого заводу, який зміг би спалювати 300 тис. тон сміття потрібно 300 млн євро.

Інвестувати потрібно і в існуючі комплекси. «Сюди потрібно вкладати кошти. Заводу більше 30 років. У 2019 році на ремонт передбачено 100 млн грн. Але це не 800 млн, які потрібні для встановлення хімічної системи очистки. Тому ми вибірково робимо якісь речі. На 2 агрегатах замінили електрофільтри (11 млн грн кожен). Модернізували 2 котлоагрегати на 15 млн грн. Завдяки цьому економимо для міста до 40 млн м3 газу», – розповідає директор заводу.

«Іншого шляху поводження з відходами, крім таких заводів, ніхто ще не придумав. Будуть говорити про піроліз, ракетні установки – не вірте нікому. Це найпростіша, відпрацьована схема. Нічого особливого ми не викидаємо, якщо дотримуватися елементарних правил безпеки. Небезпечних відходів ми не спалюємо. Роздільний збір і сортування треба впроваджувати, але це лише доповнення, далі – лише полігон, або спалювання», – підсумував директор «Заводу «Енергія».

Не всі погоджуються

За словами експерта з кліматичної та енергетичної політики «Екодія» Олега Савицького, об’єктивно виміряти рівень забруднення в Україні неможливо, оскільки країна досі не перейшла на європейську систему оцінки рівня забруднення. «Енергія», переконаний він, може викидати токсичні органічні забрудники, які сьогодні складно виявити, а тому довести їхню наявність у повітрі, навіть якщо вони є, практично неможливо.

«Завод Енергія може бути джерелом дуже небезпечного забруднення, але реальний вплив його викидів на здоров’я населення оцінити важко через брак даних та відсутність якісного, сучасного моніторингу», – каже Савицький.

Директор «Центру проектних досліджень «Рівень життя» Ігор Ляшенко не вважає, що «Енергія» несе серйозну екологічну загрозу для Києва, однак через зростання щільності забудови в районі Позняків, все більше жителів міста потрапляють у зону дії викидів сміттєспалювального заводу. Тому Ляшенко робить висновок, що «хоча він не становить смертельної загрози, все ж підприємство суттєво впливає на якість життя, чого не повинно бути у великому місті».

На думку Ляшенка, завод вже вичерпав свій проектний ресурс, тому його краще закрити і на цьому місті побудувати щось нове або створити зону відпочинку. Натомість, як альтернатива, можна збудувати сучасніші заводи в більш віддалених від житлової забудови районах. «З точки зору економіки, місту вигідніше цей завод закрити, територію рекультивувати і розвивати для будівництва або рекреації. Натомість побудувати в місті два нових заводи (на лівому і правому берегах). Найкраще з цим упоралися б концесіонери, однак київська влада боїться або не бажає віддати цей бізнес до приватних рук», – розповів «Екорубриці» Ігор Ляшенко.

Фото: Олександр Ярощук, спеціально для rubryka.com

Підтримайте створення матеріалів про екологічні проблеми міст України: спільнокошт «ЕкоРубрика».

4599

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Валерій Михайленко

Шановний пане Олександре Ярощук! Хочу звернути Вашу увагу, на те, що сміттєспалювальні заводи давно визнані небезпечними об'єктами. Подивіться уважно текст Стокгольмської конвенції про СОЗ, (Додаток 2), де в переліку об'єктів ненавмисного утворення діоксинів стоять і ССЗ. Україна є Стороною цієї Конвенції. І що з того? Ви несвідомо поширюєте міф про безпечне спалювання невідсортованих відходів при робочих температурах старенького заводу "Енергія". До Вашого відома, що навіть на сучасних заводах, де температура спалювання сягає 1200 С відбувається проскок діоксинів. А наша "Дукла" безнадійно застаріла. Її купили у Чехів ще за часів СРСР. Проблема в тому, що на відміну від сучасних моделей на заводі "Енергія" температура робочої зони недостатня для знешкодження діоксинів, і нема приладів для контролю таких сполук. Це дуже дорогі прилади. Наші керманичі не знають і не хочуть знати правду. Так легше жити. Раджу Вам дослухатись експертів, які спеціалізуються на цій темі. На жаль, в Україні я і не знаю таких.

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: