ПТСР, якому можна завадити: що робити після травматичної події

У чому проблема?

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це стан психічного здоров'я, який може виникати у людей, які пережили травматичні події, що виходять за рамки типового стресу. Це може бути побачена смерть, отримання важких тілесних ушкоджень, різні види насильства, стихійні лиха, терористичні акти, бойові дії тощо. Цей синдром може серйозно вплинути на подальше життя людини — постраждати можуть робота, стосунки, здоров'я тощо.

Яке рішення?

Часто можна почути, що через війну посттравматичний стресовий розлад очікує чи не кожного українця. Проте за статистикою, яку наводить МОЗ, ПТСР насправді розвивається лише у 20-30% людей, які пережили травму.

Втім, під час війни кожен з українців, особливо ті, хто зараз захищає незалежність країни на передовій, перебуває в зоні ризику. Чи можливо запобігти ПТСР? Про це "Рубрика" поговорила з нейропсихологом Владиславом Князєвим та нейробіологом Сергієм Даниловим.

Як це працює?

ПТСР з'являється на тлі стресу, зумовленого травматичним досвідом, та розвивається впродовж кількох тижнів після цього. Важливу роль тут відіграє повторюваність стресових впливів, особливо тих, яких людина не може уникнути.

Клінічний психолог, нейропсихолог, президент Української асоціації нейропсихології Владислав Князєв пояснює — коли людина проживає травматичну подію й у неї з'являється ПТСР, це відображається у змінах роботи мозку.

Першою порушується робота амигдали, або ж мигдалеподібного тіла. Амигдала є таким собі центром негативних емоцій і пов'язана з реакціями на стрес (тривога, страх, гнів та агресія). Також вона відповідає за емоційне навчання та певні аспекти автобіографічної пам'яті. На тлі ПТСР активність амигдали зростає, що робить людину чутливішою до стресу й водночас змушує її постійно прокручувати в пам'яті спогад про травму.

Крім цього, йдеться про перенесення реакцій, що сформувалися під час безпосереднього впливу травматичного досвіду (агресія або ж втеча) на інші, більш нейтральні ситуації. При цьому амигдала буде сприяти підвищенню чутливості до відносно нейтральних впливів.

Владислав Князєв наводить приклади: "На практиці це може бути реакція людини, яка ховається під стіл від звуку удару, коли через вітер зачиняються двері. Або ж реакція агресії на будь-які різкі рухи, особливо, коли їх складно побачити та правильно зрозуміти їхній характер (наприклад, рух збоку, який у нас на периферії зорового сприйняття)".

Окрім амигдали, також страждає гіпокамп. Ця структура пов'язана з довгостроковою автобіографічною та просторовою пам'яттю, із розумінням контекстів, у яких формуються реакції тривоги та страху. Також гіпокамп пов'язують з процесом формування нових нейронів, що важливо для відновлення та стабілізації функціонування мозку. Гіпокамп доволі чутливий до стресу. За тривалого впливу стресу та, зокрема, за ПТСР часто його розміри зменшуються. Це явище отримало назву "дистрофія гіпокампа".

Ще одна структура, порушення у функціонуванні якої виявляють за ПТСР, — це лобова кора. У нейропсихології та нейробіології її пов'язують із низкою надважливих процесів: критичність мислення, саморегуляція, здатність концентрувати та утримувати увагу, планування, поведінкова та ментальна гнучкість, короткострокова пам'ять тощо. Важливо, що саме цей відділ мозку відповідає за довільний контроль емоцій, придушування імпульсивних реакцій та адаптацію до стресу.

Значною мірою за ПТСР порушується робота структур нейроендокринної системи, що відповідає за регуляцію рівня гормонів стресу. Зокрема це так звана гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь, яка об'єднує структури головного мозку із центрами адреналіну та кортизолу — гормонів, які формують ендокринні реакції організму на стрес.

Також значну роль у формуванні ПТСР відіграють і деякі інші чинники. Це генетична схильність, наявність попередніх травм, отримання черепно-мозкової травми в процесі формування травми психологічної. 

Серед основних симптомів ПТСР виділяють:

1. Повторне переживання травматичного досвіду.
2. Навмисне уникання нагадувань про травматичні події.
3. Постійна пильність, напруження, тривожна очікуваність. Тобто загострене відчуття загрози навіть в умовах безпеки.

Ці основні симптоми доповнюються певними змінами у сприйнятті себе та оточення, гострими реакціями на різноманітні сенсорні впливи (наприклад, звуки, світло тощо), емоційним застиганням, яке проявляє себе через нездатність відчувати емоції, погіршенням самоконтролю, сну. Доволі часто формуються і поведінкові стратегії, що спрямовані на досягнення короткострокових результатів по стабілізації власного стану: вживання алкоголю, наркотиків, уникання контактів.

Розібратися в цьому допомагає нейробіолог, кандидат біологічних наук, співзасновник Anima та Beehiveor R&d центру Сергій Данилов.

"На побутовому рівні, коли людина стикається з емоційним негативним досвідом, то вона має цей досвід переробити і якимось чином зробити з нього певні висновки, — говорить Сергій Данилов. — Класичний приклад: страх втрати. Людина, умовно, втрачає чи знаходить 20 доларів, зрозуміло, емоції тут позитивні. А коли втрачає ті ж гроші, то починає на себе злитися. Негативні емоції набагато сильніші і їхнє підсилення потрібне саме для того, щоб сконцентрувати увагу на тому, аби не опинитися в тій самій ситуації знову".

Проте, говорить експерт, якщо говорити про ПТСР, це набагато складніша річ, ніж просто негативне навчання під впливом негативних емоцій.

"Більшість досліджень, які є в цій галузі з позиції нейробіології, показують — люди, що мають велику вразливість та високий ризик розвитку посттравматичних стресових розладів, — це люди, у яких є певні проблеми саме з тим, як вони опрацьовують емоційну інформацію. Наприклад, для них характерно набагато більше уникнень емоційного досвіду. Скажімо, коли людині треба вирішити проблему, вона просто відстороняється від неї", — пояснює Сергій Данилов.

Він зазначає, що уникання — це один з проявів захисної стратегії. Тобто, коли у людини не вистачає сил і психічного ресурсу, щоб розв'язати якусь проблему, вона намагається дистанціюватися від неї. У деяких ситуаціях, коли людина дійсно дуже виснажена якимись подіями, уникання навіть корисне. Але якщо уникання є постійною стратегією, воно стає руйнівним, тому що в будь-якому довгостроковому періоді уникання призводить до того, що проблеми тільки накопичуються і тиск стресу стає більшим.

Що стосується пам'яті, то її фіксація — це достатньо тривалий процес. Сергій Данилов говорить — щоб якась інформація стабілізувалася в пам'яті, у багатьох випадках треба не менше, ніж доба. Також відомо, що більшість інформації, яку ми запам'ятовуємо, дуже швидко втрачається — за першу годину після отримання інформації може бути втрачено 80% її обʼєму.

"Відповідно, подія сильніше закарбується, якщо постійно повертатися до неї й згадувати її. Причому в цьому згадуванні є певна проблема, тому що ми завжди вважаємо, що наша пам'ять — це щось дуже стабільне, а насправді — ні. Вона дуже схильна до викривлень і навіть хибних спогадів. По суті, кожен раз, коли я пригадую якусь подію, я її запам'ятовую наново. А що, коли це пригадування викликає потужні емоційні негативні стани, особливо, коли вони пов'язані з самозвинуваченням? Ризик виникнення ПТСР якраз пов'язаний з тим, що у людини ця пам'ять стає домінантною", — пояснює Сергій Данилов.

Ще один симптом і стан, пов'язаний із ПТСР — ангедонія. Це коли речі, які завжди були приємними для людини — спілкування, їжа, розваги — стають прісними й не викликають ніяких емоцій. Це, за словами Сергія Данилова, теж досить тривожний симптом. Він може бути як проявом ПТСР, так і депресії. І власне, це прояв того, що всі ментальні розлади, пов'язані зі стресом, так чи інакше між собою переплітаються.

За словами нейробіолога Сергія Данилова, переважно це пов'язано з тим, як люди регулюють свою мимовільну увагу. Наскільки у них є здатність перемикатися, вміти фокусуватися не на травматичній події, а на поточних справах.

Є дослідження, які показують, що якщо людині після аварії дати пограти, наприклад, в тетрис, то цей процес гри, як перемикання, є достатнім для того, щоб загальмувати негативну емоційну реакцію.

"Для військових основна проблема якраз в тому, що вони постійно знаходяться в тривалому напруженні, — говорить Сергій Данилов. — Ми це визначаємо як рівень гіперпильності. Це напруження дуже корисне в бойових умовах, тому що це — захисний механізм. Але проблема в тому, що інколи людині важко перемкнутися, коли вона вже знаходиться в безпечному місці. Перемкнутися з режиму гіперпильності в режим відновлення і розслаблення.

Власне це навичка, яка дуже потрібна військовим. Щоб у будь-який момент, коли є час відпочити, вони вміли перемикатися в режим розслаблення. Але насправді це важко і цю навичку треба розвивати. Переважно вона пов'язана з тим, як людина вміє працювати зі своєю увагою. Один з ключових способів її розвивати — це медитація, спорт, ігрова терапія, арттерапія — там, де треба бути дуже сфокусованим на задачі. Власне, це і є навичка контролю свого власного ресурсу, цільність якого захищає людину від ПТСР".

Найгірше рішення, яке можна прийняти після травматичної події, — це вживання алкоголю та наркотиків, — наголошує нейропсихолог Владислав Князєв. Саме у випадку компенсації ПТСР це може мати особливо шкідливі наслідки.

"Суб'єктивно це дійсно може дещо стабілізувати стан, але тільки у короткостроковій перспективі. Тобто на декілька годин, добу чи тиждень це може допомогти. Але у довгостроковій перспективі стан буде навпаки погіршуватися. Це буде відбуватися внаслідок подальшого впливу алкоголю чи наркотиків на нейрофізіологічні механізми, що лише ускладнюватиме контроль над собою. Це призводитиме не тільки до посилення основних симптомів ПТСР, але й до появи нових", — пояснює Владислав Князєв.

Нейропсихолог відзначає, що уникнення соціальної взаємодії може також призвести до погіршення стану, адже наявність соціальної підтримки, позитивного досвіду соціальної взаємодії є одним з визнаних методів покращення стану при ПТСР.

Він звертає увагу: не слід плутати ПТСР та гострий стресовий розлад (ГСР). Останній проявляє себе дещо схожим на ПТСР чином, але формується та минає швидше. Щоб уникнути того чи іншого, одразу після травматичної події важливо орієнтуватися на опис дій, а не емоцій, дистанціюватися від стресу. Наприклад, не "мені було так страшно", а "воно летіло, я біг, кричав Валері, щоб біг за мною" тощо. Для цивільних це орієнтування на знайомі побутові справи.

Загалом Владислав Князєв дає наступні рекомендації:

• Сконцентруватися на власних діях, точності та послідовності виконання, проконтролювати загальну ситуацію, погляд на себе та ситуації з позицій спостерігача, фіксація на конкретній задачі та особливостях її виконання (питання: Хто я? Де я знаходжусь? У чому полягає моя задача? Що я повинен зараз зробити?), приговорювання вголос власних дій та рухів без надання їм емоційної оцінки. 
• У ситуації стресу бажано уникати емоційного оцінювання та старатися сприймати ситуацію комплексно. 
• За гострішої реакції важливо зосередитись на тілесних відчуттях: це положення тіла у просторі, відчуття дотику, температури повітря тощо. Також слід назвати своє ім'я, прізвище, назвати вголос свій вік, посаду, порахувати, або ж вирішити кілька математичних задач.

Варто памʼятати, що ПТСР проявляє себе лише через деякий час після травматичної події та потребує більш тривалої допомоги. Тут можуть виявитися ефективним наступні методи: наявність постійної емоційної підтримки з боку оточення, саморозкриття, ідентифікація себе, як того, що вижив, позитивні емоції, допомога іншим, віра у власне зцілення. Це, однак, не скасовує необхідності терапії.

З позицій нейропсихології фахівець рекомендує як додаткові методи фізичні навантаження (бажано кардіонавантаження), вправи на релаксацію та елементи йоги, тренування уваги за допомогою спеціалізованого комплексу вправ.

Ще більше корисних рішень!

ПТСР спостерігається далеко не у всіх військових. За словами нейропсихолога Владислава Князєва, наразі в Україні немає статистики щодо людей з ПТСР. Є тільки загальні міжнародні дані, згідно з якими цей розлад мають близько 8% від усіх військових.

Фахівець відзначає: українці не повинні узагальнювати та стигматизувати військових. Це точно не допоможе стабілізації їхнього стану. Однак, також Україні потрібна злагоджена та ефективна система виявлення цієї проблеми та надання допомоги тим, хто цього потребує.

"Страх перед ПТСР перебільшений, — погоджується нейробіолог Сергій Данилов. —  Але основна проблема навіть не в цьому, а саме в стигматизації, в упередженні, що людина з ПТСР завжди небезпечна. Насправді найбільшу небезпеку цей стан несе самій людині — серед тих, хто не може подолати цей стан, різко збільшується рівень суїцидів. Ускладнюється багато інших речей, зокрема, адаптація до цивільного життя".

Він додає: ризик розладів росте, якщо, наприклад, в підрозділі чи в бригаді є проблеми з керуванням, що призводять до конфліктів. Все це різко збільшує ризик ПТСР і з цим потрібно працювати на місцях. А ще точно відомо, що ПТСР пов'язаний з почуттям провини. І якщо людина не впевнена, що те, що вона робить на війні, є правильним, це збільшує ризик ПТСР.

"Але у нас справжня вітчизняна війна, ми захищаємо один одного і свою країну — це дуже сильний захисний фактор для багатьох людей. Цей факт має бути дуже допоміжним і я вірю, що у нас в армії буде рівень ПТСР менший за світову статистику", — резюмує Сергій Данилов.

Як зрозуміти, що у тебе можливий ПТСР?

• Наявність неконтрольованих емоційних реакцій, флешбеків, підвищеної емоційної чутливості;
• Наявність суїцидальних думок;
• Порушення сну;
• Нездатність відчувати емоції.

Це все, за словами нейропсихолога Владислава Князєва, уже є явною ознакою необхідності звернутися до фахівця. Також він відзначає таку особливість, як гіперконтроль. Наприклад, постійна необхідність контролювати (бачити входи й виходи з приміщення), страх сідати спиною до дверей. Водночас можуть спостерігатися не всі з означених проявів, а їх інтенсивність може різнитися.

Починати роботу з цією проблемою потрібно з лікаря-психіатра. Діагностика ПТСР потребує навичок та професійних компетенцій. Тому не слід ставити собі остаточний діагноз самостійно або ж за допомогою інформації з інтернету.