Захистити українських ховрахів: Нацпарк на Львівщині потребує активістів, аби їх врятувати

Більшість людей не замислюється про те, що найменші тварини можуть жити прямо поряд із нами та ховатись під землею і в траві. Деяких з них ми можемо лише чути. Наприклад, тонке пищання на одну ноту десь у степовій місцевості серед різнотрав'я може говорити про те, що тут живуть ховрахи, або, як їх ще називають на Львівщині, суслики. Саме про них та їхній порятунок — у цьому матеріалі.

Колись ховрах крапчастий в Україні був масовим видом і жив майже по всьому Лісостепу, але вже на початку нашого століття їхня чисельність різко скоротилася. В останні десятиліття поодинокі ізольовані поселення відомі фахівцям на Одещині, Миколаївщині, Харківщині та Львівщині. 

Основна причина зменшення кількості ховрахів — це знищення їхніх місць поселення та цілеспрямоване винищення гризунів. 

В Україні у 50-60 роки минулого століття щороку заготовлялося по кілька мільйонів шкурок ховрахів — купляли дешево, а виловлювали — масово. Потім, у 90-ті, різко скоротилась чисельність домашньої худоби, й місця їхнього випасу, де полюбляють жити ховрахи, або заросли кущами та деревами, або перетворились на оранки. Величезні площі монокультур не мають потрібного різноманіття їжі для гризунів, а постійне розорювання та обробка хімікатами лише погіршували ситуацію. До того ж ховрахів вважали шкідниками, тому їх постійно травили разом з іншими гризунами.

І хоча ховрах крапчастий і занесений до Червоної книги України та охороняється за Бернською конвенцією, вони не живуть на конкретних природоохоронних територіях, де їм нічого не загрожувало б, а лишаються у незахищеній природі. Втім, ситуація може змінитися. 

Головний науковий співробітник Національного природного парку Північне Поділля Володимир Баточенко показує нам дорогу до околиць села Залісся, що у Бродівській громаді на Львівщині. 

Тут, за свідченнями місцевих, вже близько десяти років живе колонія ховраха крапчастого, і їх добре чути в полях. Почувши їхній крик хоч раз, ви більше ні з ким їхне сплутаєте. Так тварини попереджають один одного про небезпеку. Невисока трава на балці та випас корів разом створюють гарні умови для цих гризунів. Родентолог Михайло Русін, науковий співробітник Київського зоопарку, що приїхав дослідити колонію, каже:

"Саме завдяки пасовищу тут збереглася колонія ховрахів. Територія цієї балки близько двадцяти гектарів, і тут — одна з найбільших колоній ховрахів в Україні. Принаймні з тих, що відомі науковцям. Цього року ми вже реєструємо кілька сотень особин, і ця чисельність може коливатись від десятків до кількохсот. Все це через те, що територія зараз у дуже хорошому стані", — пояснює науковець. 

Він наголосив, що цю територію необхідно захистити від розорювання та не дати перетворити пасовища, що вже не так активно використовуються через зменшення худоби в селах, на суцільні поля монокультур. 

Аби захистити червонокнижний вид, науковці з національного природного парку Північне Поділля розробили проєкт організації заказника там, де знаходиться колонія. Лише так можна буде зберегти місцеву природу та екосистему, в якій живуть ховрахи. 

Подібні заказники вже створює Українська природоохоронна група на Вінниччині — "Ховращів'я" та Одещині — "Схили до Лунга". 

Але заказник — це ще не все. Насправді, щоб зберегти ховраха на балці, потрібно діяти вже, і науковці знають, як. 

Є два способи зберегти ховрахів. І обидва потребують втручання людини

Створення заказника — тривалий процес, він може тривати місяцями або роками, але це — безцінний час, і якщо його втратити, ховрахи можуть зникнути.

Зараз пасовище, де живуть ховрахи, використовується в десятки разів менш активно, ніж колись — 30 років тому тут випасали близько п'ятдесяти корів, а під час нашої експедиції ми побачили лише п'ятьох. Така мала кількість тварин менше витоптує високу траву, не з'їдає поросль молодих дерев та кущів, і в результаті лук перетворюється на зарослі чагарників. Вже сьогодні низина балки поросла кущами та деревами, і поступово вони розповзаються вгору схилом.

"Ховрахи можуть жити лише там, де активно випасаються корови, або вівці, або коні. Їм потрібно, щоб була низенька трава. А от у високій траві за кілька років вони повністю зникають", — застерігає Михайло Русін. 

Володимир Баточенко додає, що тільки своєю діяльністю ми можемо підтримувати стан цієї території, щоб ховрах тут міг жити. "Це або випас худоби, або викошування", — каже науковець. Він розказав, що в Європейському союзі існують державні програми, в яких селянам надають кошти, аби вони придбали та утримували худобу. 

"Тоді люди самі знаходять, де випасати худобу, і де косити для неї траву", — пояснює Баточенко. 

Але поки Україна не долучилась до ЄС, доступу до таких програм селяни і об'єкти ПЗФ не мають. Втім, є ще один спосіб врятувати колонію ховрахів.

Врятувати ховрахів можете й ви. Потрібна хороша компанія, мотокоса та два вільні дні

Володимир Баточенко вважає, що візит восьми або десяти людей з мотокосами на два дні до Залісся міг би допомогти. 

"По-науковому це називається біотехнічні заходи — видалення інвазивних дерев та рослин, які погіршують якість ексоситем і перетворює пасовище на непридатне для існування ховрахів", — каже Русін. 

План дій для цього вже розробили. Спочатку потрібно повністю прибрати порослі дерев, особливо, якщо це інвазійні види. Потім — скосити траву в низині балки, де ховрахи не зможуть жити у високому травостої. Звісно, що всі ці заходи узгоджуються з місцевою громадою, користувачами угідь. Не вистачає лише людей, які б погодились на таку пригоду. 

Тому якщо ви маєте хист та бажання допомогти, зверніться до Володимира Баточенка, старшого наукового співробітника НПП Північне Поділля на пошту nauka.npp@gmail.com або до Михайла Русіна — ellobius.talpinus@gmail.com.