Останній оплот спротиву: хроніка захоплення росіянами українського тральщика «Черкаси»

Для цього росіяни задіяли два бойових вертольота Мі-35 та три катера. Хоча наш корабель маневрував упродовж декількох годин, однак все одно був захоплений російським спецназом з використанням вогнепальної зброї та світло-шумових гранат. Під час штурму були пошкоджені механізми управління, судно відтягнули до причалу. На наступний день екіпаж зійшов на берег і відправився на материкову Україну, останнім з корабля зійшов командир Юрій Федаш, після чого з тральщика була прибрана українська символіка. На цьому завершилась епопея з захоплення українського флоту в Криму, а також блокада  Південної військово-морської бази України на озері Донузлав.

Озеро Донузлав стало військово-морською базою після 1961 року, коли був проритий 200-метровий канал до Чорного моря. Після поділу Чорноморського флоту база перейшла під контроль України і тут баз базувалися кораблі 5-ї бригади надводних кораблів ВМС України: корвет «Вінниця» (U206), два морських тральщика («Чернігів» (U310) та «Черкаси» (U311), рейдовий тральщик «Генічеськ» (U360), середній десантний корабель «Кіровоград» (U401) та великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» (U402). Це не враховуючи декількох катерів.

Починаючи з 27 лютого 2014 року на території Автономної Республіки Крим починається захоплення влади, крім того розгортаються дії численних збройних формувань — з одного боку, це загони самооборони з місцевих жителів, «беркутівців», козаків і представників різних російських громадських організацій, які прибули до Криму з власної ініціативи для «захисту співвітчизників», з іншого боку — груп російського спецназу у формі без розпізнавальних знаків.

Почалось блокування судів та кораблів українського флоту. Так, вже 2 березня в селище Новоозерне (де знаходилось основні елементи Південної військово-морської бази)  прибуло чотири КамАЗи з озброєними людьми. Одночасно вихід із затоки Донузлав блокував флагман Чорноморського флоту Росії ракетний крейсер «Москва» у супроводі чотирьох кораблів забезпечення. Тоді ж кораблі ВМС України отримали наказ знятися з причалу і розосередитися по Донузлаву.

4 березня озброєні люди без розпізнавальних знаків почали копати окопи поблизу причалу. 5 березня вихід з Донузлава блокували кораблі СФП-183, «Москва», «Штиль» і «Блискавка». З метою недопущення виходу українських кораблів до Одеси в ніч з 5 на 6 березня 2014 року на виході з Донузлава були затоплені списаний великий протичовновий корабель «Очаков» та рятувальне буксирне судно «Шахтар», що належали РФ. «Очаков» за 80 хвилин ліг на борт, заблокувавши вихід із затоки. Однак цього росіянам було замало і 7 березня був затоплений пожежний катер БМ-416.

Після референдуму про статус Криму 16 березня моряки вимагали від керівництва України чіткого плану подальших дій по евакуації з Донузлава військовослужбовців та членів їх сімей. Однак виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов заявив, що Міністерство оборони і Генеральний штаб віддає накази щодо захисту своїх кораблів. Також Турчинов підкреслив необхідність вистояти і не допустити подальшого вторгнення Росії в Україну.

19 березня 2014 року штаб Південної військово-морської бази України перейшов під контроль РФ: ворота штабу біля контрольно-пропускного пункту були знесені бульдозером, російські військові цивільними автомобілями заблокували виїзд з парку автомобільної техніки.

Після цього кораблі «Вінниця», «Костянтин Ольшанський», «Кіровоград», «Черкаси» та «Чернігів» з метою запобігання захоплення вийшли на середину озера Донузлав. 20 березня командир 5-ї бригади надводних кораблів ВМС України Віталій Звягінцев перейшов на бік Росії і віддав наказ усім кораблям причалити до берега.

21 березня «Кіровоград», «Феодосія» і «Чернігів» підійшли до причалу і здалися. Пізніше капітан «Кіровограда» Володимир Хромченков, «Феодосії» О. Білий і «Чернігова» Борис Палій перейшли на бік Росії.

21 березня тральщик «Черкаси» зробив першу спробу прорватися з Донузлава, для чого з борту зачепили швартовими тросами один із затоплених кораблів і спробували відтягнути його. Операція тривала близько двох годин, проте тральщику через брак потужності це не вдалося. Командир корабля Юрій Федаш запитував допомоги у тральщика «Чернігів», проте йому було відмовлено. У цей день з «Черкас» зійшло два офіцери, один мічман і дев'ять чоловік особового складу, натомість на борт піднялися троє моряків з тральщика «Чернігів», які не зрадили присязі.

Як згадував один з моряків тральщика: «Ще в кінці лютого (я саме проходив військово-лікарську комісію) надійшла команда повертатися на корабель — бойова тривога. Так тривало кілька діб. Щодня ми відтягувалися від стінки (причалу, де були пришвартовані кораблі – ред.) на декілька метрів, щоб нас не захопили росіяни, бо з води захопити бойовий корабель складно (треба підходити на катері, закидати «кішки», підніматися по одному). І ми були готові до штурму: сформували групу бійців з 15 чоловік, підготували брандспойти, палиці, кийки, потужні прожектори, якими можна було сліпити нападників, корму корабля облили маслом… Двічі корабель підходив до виходу з озера Донузлав, але тодішній головнокомандувач Військово-морськими силами Ільїн нас завертав — ми могли спокійно вийти в море ще до того, як росіяни затопили свої кораблі. Як виявилось потім, адмірали Ільїн і Березовський — зрадники, вони були засланими російськими агентами».

22 березня корвет «Вінниця» в результаті штурму підняв Андріївський прапор, а командир Сергій Заугольніков перейшов на бік Росії.

23 березня рейдовий тральщик «Генічеськ» здійснив спробу виходу з Донузлава, однак був заблокований буксиром Чорноморського флоту Росії.

Наступного дня був захоплений «Костянтин Ольшанський» — на той час із штатних 120 осіб екіпажу на борту залишалось 21.

Тральщик «Черкаси» зробив спробу виходу з Донузлава, пройшовши між двох затоплених кораблів. У підсумку тральщику перегородило шлях буксирне судно, з якого робилися спроби висадитися на борт. За словами Федаша він розглядав варіант захоплення цього судна, проте керівництво в Києві йому відмовило. Також він говорив, що з метою запобігання захопленню судна вони стріляли по воді і застосовували гранати РГ-42.

Однак 26 березня все було покінчено – для росіян захоплення «Черкас» стало «делом чести»…

«Того дня ми весь час ходили озером Донузлав, а під вечір побачили, що росіяни збирають сили, і всім було зрозуміло, для чого. Я стояв за рулем. Перед сьомою вечора почався штурм. Стріляли з автоматів по бортах, в повітря й у воду, кидали світло-шумові гранати, димові шашки… На головному командному посту майже не було чим дихати, все в диму. Потім я відчув, як корабель щось штовхнуло ззаду – росіяни щось підірвали за кормою та вивели з ладу руль, корабель втратив можливість маневрувати. Якби ми були у відкритому морі, могли йти по прямій, а в озері змушені були зупинити хід, інакше або потрапили б на мілину, або врізалися в берег. Федаш скомандував зайти всередину корабля — далі опиратися не було сенсу.

На «Черкаси» зайшли бійці російського спецназу, виламали двері, але ні з ким не чинили фізичної розправи. Корабель відбуксирували до берега. І, більше того, командир російського спецназу висловив нам велике «уваженіє», додавши, що йому теж не подобається те, що мусив робити, але наказ є наказ.

За домовленістю з росіянами до ранку 26 березня тральщик стояв під прапором ВМС України. Вранці екіпаж з особистими речами зійшов на берег, бойовий прапор взяли з собою. На суші спецназівці хотіли нас обшукувати, але їх командир наказав припинити «цирк». Автобусом ми виїхали до Сімферополя, а звідти на материк».

Більшість команди тральщика прибуло до України. 27 березня 2014 року командиру тральщика «Черкаси» Юрію Федашу було присвоєно звання почесного громадянина міста Черкас, а 24 серпня вручений Орден Данила Галицького. 4 квітня екіпаж тральщика «Черкас» у центрі однойменного міста вітали, як героїв.