fbpx
Сьогодні
21/04/2019
15:18
курси валют
$26,80/27,20
30,00/30,60
Актуально
19:31 05 Кві 2019

Гомоніла Україна, гомонить і світ. Що пишуть авторитетні західні видання про вибори президента

Огляд реакції на сторінках найвпливовішої преси

З передвиборчого штату кандидата у президенти Володимира Зеленського / Фото Reuters

Майже тиждень минув із того моменту, як нас усіх сколихнула звістка про результати першого туру президентських виборів. Ніколи такого не було і от знову: у фаворити перегонів вирвався актор та комік Володимир Зеленський. Діючого президента Петра Порошенка він із відчутним відривом залишив на другому місті, суспільство – в запеклих суперечках, а світова спільнота – у легкому шоці.

Україна ще довго гомонітиме про події 31 березня. Затамувавши подих, ми чекаємо на остаточні результати медичних аналізів, «версус на Олімпійському» та другий тур президентських виборів. А от чи гомонить про нас світ? Загострення вітчизняної політичної лихоманки припало на досить неспокійний для всіх час (хоча важко сказати, чи був колись інший): Британія ніяк не може розірвати шлюб із ЄС, у Туреччині опозиція похитнула непохитного Ердогана, у Словаччині президентом стала жінка, школярі п’ятницями страйкують за порятунок планети, а через декілька днів виходить останній сезон «Гри престолів». Усе це і багато іншого теоретично могло би посунути висвітлення українських виборів на сторінках найвпливовіших світових видань. Однак не змогло.

Безумовно, те, що у західній пресі подається як екскурс у заповідник української політики, для нас із вами – буденні речі. Наприклад, у статях Foreign Affairs, Reuters та New York Times наводиться невесела статистика, згідно з якою лише 9% українських громадян вірять власному уряду. Цей показник вважається найнижчим у світі (як мінімум, згідно з опитуванням Gallup poll, проведеним у березні цього року). Таким чином, вітчизняні вибори збоку більше нагадують не волевиявлення за гідного кандидата, а останню спробу позбутися дискредитованих та корумпованих політиків. Навіть якщо альтернатива сама по собі не викликає більшої довіри.

У західній пресі постійно згадують про бізнесмена Коломойського та телеканал “1+1», що став своєрідним майданчиком для політичного піару Зеленського. З іншого боку зазначають, що і сам Порошенко – представник тієї олігархічної системи, із якою так довго та важко бореться українське суспільство. Таким чином, виборці потрапляють у глухий кут і повинні, умовно кажучи, обирати «менше зло».

У статтях згадують і про вдале поєднання нових та випробуваних часом політтехнологій, що їх застосувала команда Зеленського. Образ «пересічного вчителя історії», який так само, як і всі, втомився від брехні та корупції, надзвичайно вдало резонує з настроями багатьох українців. Сюди ж треба додати потужну кампанію в соціальних мережах (орієнтовану, у першу чергу, на молодь), поміркованість обіцянок (хоча скоріше – їх майже повню відсутність) та компромісні загальні тези щодо внутрішньодержавної політики та зовнішньополітичного курсу, які допомогли підтягти частину критично налаштованого до діючої влади електорату.

Указані видання також наголосили, що для України парламентські вибори, що відбудуться восени, чи не важливіші за президентські. Хто б не став наступним гарантом конституції та якими б чесними і правильними не були його наміри – протистояння з представницьким органом влади тільки погіршить ситуацію та зведе навіть найліпші наміри нанівець. Як зазначила, наприклад, у статті для Foreign Affairs журналіст Мелінда Херінг, новий парламент виглядатиме більш фрагментарним та менш орієнтованим на проведення реформ. Це і викликає значне занепокоєння у представників міжнародних інституцій, насамперед, Міжнародного валютного фонду. У рамках продовження антикризових заходів для України він продовжує вимагати запровадження антикорупційного суду та виплат нашою державою боргів, нажитих ще за часів Януковича. Отже, навіть після другого туру виборів і здавалося б, крапки у питанні економічного та політичного курсу країни на найближчі 5 років, видихнути з полегшенням не вдасться.

4 квітня у німецькому виданні Spiegel вийшла стаття під назвою «Зеленський та його розумний хід конем», у якому журналісти намагалися розібратися в мотивах комедіанта погодитися на дебати з Порошенком. Чому, будучи недосвідченим у політичних баталіях, Зеленський в ультимативному порядку викликав на головну спортивну арену країни майстра цієї справи?

Тому що переможцю першого туру важливо показати, що він не боїться. І що він вигідно відрізняється від тих, хто його критикує («Адже я не Ви у 2014 році, Петро Олексійович»). Знову ж таки, стиль, тон та навіть режисерська робота у відео – все говорить про те, що Зеленський продовжує відігравати роль несистемного кандидата, якого не особливо хвилюють юридичні «дрібниці». Звернення виклали у Facebook, тим самим знову активізуючи свідомість громадян, які багато часу проводять у мережі Інтернет. У цьому сегменті кампанія Порошенка дійсно відставала, тож для Зеленського нічого не могло бути зручнішим та логічнішим, ніж організувати якісне шоу у рідному для себе форматі. Більше того, актора, можливо, не так цікавить сам результат дебатів, як той факт, що він змусив діючого президента грати за своїми правилами. Трактувати відповідь Порошенка можна і як поблажливу та патерналістську, однак сам її формат свідчить про те, що вибір у чинного гаранта конституції, насправді, невеликий. За президентською булавою таки слід іти на стадіон.

Як показують результати голосування, Зеленському дійсно вдалося об’єднати країну (у першу чергу, тому що несподіваний фаворит отриматв голоси як російськомовних південно-східних, так і  центральних областей) та мобілізувати молодь – життєво важливий, але завжди пасивний у питанні політичного волевиявлення сегмент. З одного боку це чудово, оскільки ми вже маємо сумний досвід поляризації та знаємо, що до хорошого новий перерозподіл не призведе. Але з іншого, одразу після оголошення даних екзит-полів між громадянами суперечки спалахнули з новою силою. Якщо коротко: у соцмережі краще не заходити, із сусідами говорити тільки про погоду, а щоб у родині панувала злагода – викиньте телевізор.

Чітких прогнозів ніхто не дає. Воно й недивно, оскільки нам самим до сих пір незрозуміло, що сталося і як діяти у новій ситуації далі. Одне ясно точно: не тільки Україна, а й увесь світ слідкуватиме, затамувавши подих, за дебатами на «Олімпійському». Гарно поставили питання у статті у французькому LaMonde: що це буде? Якісно новий прояв молодої демократії чи другосортна комедія? У будь-якому випадку, український істеблішмент не планує покидати перші шпальти світових видань. А як саме ми прославимось цього разу – дізнаємося вже дуже скоро.

Читайте також
7254

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: