Анатомія великої брехні бойовиків: загибель групи «Донбасу» під Павлополем
23 грудня 2014 року бойовики розстріляли групу «Купол» заради пропагандистської картинки
Окупаційна влада на частини території Донецької та Луганської областей для підтримки лояльності місцевого населення восени 2014 року-взимку 2015 року активно вкидали в інформаційний простір відомості про те, що в Донецьк активно «проникають українські диверсійні групи, які з мінометів обстрілюють житлові квартали». І реально час від часу 82-мм міни прилітали у двори донеччан.
Так звана «влада» активно взялася ловити диверсантів. Бували дні, коли повідомлення про такі знищені групи в тиждень обчислювалися десятками. Тоді й виник відомий вислів штатного пропагандиста «донецьких» Едіка Басуріна про «сміттєвози з встановленим мінометом».
Однак місцеве населення відмовлялося вірити в «коварных укропов», адже прекрасно знали, хто може їздити під час комендантської години і підозрювали в організації таких провокацій самих бойовиків. Тому в якийсь момент з'явився жахливий за цинізмом план – захопити військовослужбовців ЗСУ на лінії протистояння, і, розстрілявши їх, надати тіла як доказ існування групи диверсантів.
Бійці «Куполу», що загинули 23.12.2014 року (зліва направо – Ігор Глєбов, В'ячеслав Жила та Юрій Гринько)
І така нагода трапилася їм дуже скоро. 23 грудня 2014 року під час виїзду на коректування артилерійського вогню в районі між Маріуполем і окупованим Новоазовськом, поблизу села Павлопіль, у засідку потрапила група з трьох розвідників. Причому це були добровольці у чистому вигляді – бійці неформальної групи «Купол» – Юрій Гринько, Ігор Глєбов та В'ячеслав Жила. Вони загинули у перші хвилини під щільним гранатометно-стрілецьким вогнем.
Група «Купол» була однією з багатьох неформальних підрозділів, які виникли весною-влітку 2014 року. Віктор Дегтярьов («Сенсей») зібрав три десятка ветеранів, які у різні часи проходили службу у морській піхоті, воювали у Придністров'ї та інших останніх «гарячих точках», мали таким чином військовий досвід. Під час боїв під Іловайськом у серпні 2014 року «Купол» фактично виконував функції розвідувального підрозділу у складі батальйону НГУ «Донбас», причому ніхто з них не був офіційно оформлений.
Після Іловайська група фактично продовжувала виконувати різні «доручення» штабу АТО у прифронтовій зоні, але знов таки – у неформальному статусі. Так, наприклад, один з загиблих – В'ячеслав Жила подав документи на зарахування у склад 131-го розвідбату, але не встиг оформитись.
Бійці «Куполу» в Підгірцях, жовтень 2014 року
Взагалі двоє з загиблих – В'ячеслав Жила (1975 року народження) та Ігор Глєбов (1971 року народження) – були родом з Харкова, а Юрій Гринько – з Новоайдару Луганської області. В'ячеслав був активним учасником Революції Гідності, у складі місцевої Самооборони брав участь у захисті мирних акцій від нападів проросійських сил, у звільненні будівлі Харківської облдержадміністрації. На фронті – з липня 2014 року, учасник боїв за Іловайськ.
Також ветераном боїв піл Іловайськом був і Юрій Гринько, який раніше проходив службу у 73-му морському центрі спецпризначення в Очакові (за це мав псевдо «Очаків»). У загоні «Купол» він воював з червня 2014 року.
Тіла загиблих перевезли до Донецька і дуже швидко на одному з російських телеканалів продемонстрували біля підбитої і згорілої легкової автівки. А також крупним планом були показані документи загиблих бійців групи. Таким чином їх видали за тих міфічних диверсантів, які їздили по Донецьку з мінометом і обстрілювали мирних мешканців.
Але подальші події – оборона Донецького аеропорту, захоплення Дебальцевого – не дали росіянам розвинути цю тема. Тіла наших бійців під час чергового обміну наприкінці 2016 року віддали. Почався процес впізнання по ДНК.
Тіла В'ячеслава Жили та Юрія Грінько були ідентифіковані у грудні 2016 року – і 23 грудня бійців «Купола» поховали одночасно у Харкові на Алеї Слави Безлюдівського кладовища та у Новоайдарі. Ігор Глєбов був ідентифікований тільки на початку 2017 року і 4 лютого знайшов свій останній дім на Алеї Слави на Безлюдівському кладовищі Харкова.
Причому точну дату смерті було не встановлено офіційно, на хресті зазначено лише рік — 2014…
-Розстріляний бойовиками тролейбус у Донецьку 22.01.2015 року.
Намагання облити брудом українську армію завершилось для донеччан кривавим фіналом.
22 січня 2015-го о 09:00 за київським часом по вул. Купріна була обстріляна зупинка громадського транспорту «Завод Донгормаш». Перший залп припав на трамвайні колії, метрів за 300 від кільця. Наступний — накрив саму кінцеву зупинку громадського транспорту.
У підсумку загинуло 8 мирних громадян віком від 35 до 68 років, ще 13 людей було поранено. Одразу після обстрілу (дуже оперативно) бойовики влаштували «парад полонених»: на місце трагедії привели колону з 17 військовополонених українських військовиків, серед яких був Олег Кузьміних. Бойовики завдавали ударів йому в обличчя перед відеокамерами, публічно звинувачували у скоєному злочині та змусили їх вантажити тіла загиблих.
Об'єктивного розслідування провести не вдалось – 24 січня спостерігачі від міжнародної організації Human Rights Watch повідомили, що воронки на місці обстрілу засипані за наказом «місцевої влади», через що їх обстеження вже не видається можливим.
А не так давно – влітку цього року один з бойовиків Денис Лотов опублікував відео, де пояснював обстріл як результат збройної сутички між угрупуваннями російських казаків та батальйону «Оплот». За його свідченнями, «казачкі» намагалися обстріляти базу бандформування «Оплоту», проте влучили у зупинку громадського транспорту.
