Рубрика «Небайдужа» — розмови з соціально-активними українками
У травні соціальні мережі вибухнули від зізнання Яніни. Виявляється, відома телеведуча останні 7 місяців боролася з раком. Після одужання вона показала фото, де в неї немає волосся, брів та вій, але є жага змінити життя онкохворих та суспільства в Україні.
Яніна лікувалася в Національному Інституті Раку, де пережила 30 променевих терапій і 4 курси хіміотерапії. Однак, і тоді вона продовжувала працювати. Окрім того, разом з командою запустила мультимедійний проект "Я, Ніна". Він складається з фільму, книги і пісні. Яніна переконана, що порятунок від раку – це любов і саме це стане лейтмотивом проекту.
Робота команди у самому розпалі. Проте, все ще не вистачає фінансової підтримки. Наразі триває збір коштів на перший тиждень зйомок фільму, які відбудуться під час Одеського міжнародного кінофестивалю. У нашій розмові Яніна розповіла, чим зараз займається та які найближчі плани.
Яніна призначила зустріч у музеї Шевченка. Вона знайшла час, попри шалений графік, численні ефіри та проекти. Ми зустрічаємося на виході з музею, Яніна якраз закінчує одну зі своїх зйомок. Заклопотана, але приязна, одразу попереджає, що у неї обмаль часу, та й втома дається взнаки.
Фотозйомка під час інтерв'ю: Данило Шматко
Дорогою розповідає, як нагримала на журналістку, яка ставила одні й ті ж питання. "Ну скільки можна питати те, про що я і так постійно розповідаю. Можна ж відкрити останні інтерв'ю і підготуватися. Але я вже подобрішала, – сміється Яніна".
Ми вирішуємо сісти на лавці на бульварі Шевченка. Не змогли не запитати, чому Яніна взяла участь у виданні книги "Шевченко на кожен день".
Яніна переконує: "Шевченко неправильно розтиражований. У молодого покоління ця розтиражованість викликає огиду і відчуття запаху нафталіну. Ми зробили мікс гаджетів і паперової літератури, що до нас не робив ніхто. Колись молодь звернеться до Шевченка і зацікавиться ним. Враження про нього зміниться, якщо ми як лідери думок допоможемо".
– Що Ви думаєте про українських лідерів думок, якщо вже їх згадали?
Український медіапростір дуже хворий. Найбільша проблема – це майже повна відсутність справжніх професіоналів. Глядачам треба слідкувати, наскільки правдиво висвітлюється інформація, чи існує постійність в думках і висловах. Журналісти не до кінця розуміють, в чому суть їхньої професії.
– Що вважаєте своїми найбільшими досягненнями?
Це проекти "Рандеву з Яніною Соколовою" і "Вечір з Яніною Соколовою" (далі – "Рандеву" та "Вечір"), тому що вони роблять людей інакшими. "Рандеву" відкриває очі на історичних постатей, співаків, депутатів, політиків, музикантів. Телебачення останнім часом не має цінностей, несе тільки розвагу, хтивість і жовтизну.
Проект "Вечір" унікальний, йому немає аналогів в Україні і ми є першовідкривачами цього жанру. Це чи не єдиний якісний продукт інформаційної пропаганди. Реалізовувати його дуже важко, бо він страшно дорогий. Проте, "Вечір" дає нам натхнення. Ми отримуємо фідбек про те, як люди прозрівають, коли бачать брехню на телебаченні у Росії.
– Чому на програму "Рандеву" приходять герої, адже Ви ставите незручні запитання?
Всі приходять на моє ім'я і знають, що це рейтингова програма. Для мене особисто немає незручних тем, про які я б не могла говорити публічно. Я можу говорити про все. Мені зі всіма комфортно, бо я для всіх некомфортна.
– Звідки у Вас така стресостійкість?
Мене виховала мама, яка вміла долати різні труднощі. Я запорізька козачка, в мене генетична стресостійкість і сила. Мене важко чимось злякати. Протягом останніх 10 років я змінила в собі хіба що зайву емоційність і реакцію на негатив, який був навколо мене. Адже люди, які роблять мені зле, не заслуговують моєї уваги.
Зараз я спокійно все це сприймаю. Наприклад, останній випадок з Наталією Мосійчук у програмі "Право на владу" це доводить. Тоді вона неадекватно спрямувала на мене свої слова під час мого запитання представнику команди Зеленського. Я могла би їй нахрапом відповісти, що я про це думаю. Однак, я просто дала їй можливість себе дискредитувати і на коні пішла з цієї студії. Мені говорять, що їй потім було досить зле, бо хвиля моїх прихильників почали писати їй, порівнюючи зі Скабєєвою. Мабуть, їй це порівняння не дуже сподобалося. Однак, схоже, висновки вона не зробила.
– Чим займаєтеся як медіа-амбасадорка проекту "HeForShe"?
Я часто зустрічаюся з жінками, які не знають, як їм змінити своє життя на краще. Деякі хочуть змінити професію. Деякі допустили помилку, одружившись з некоханим чоловіком, який узурпував владу, не даючи їм можливості розвиватися. Є молоді жінки, які мають невпевненість у собі, навіяну батьками. Їм потрібно, щоб хтось показував приклад, як можна змінитися.
У центрі проекту – чоловік, який має надихнути інших чоловіків робити максимум для розвитку жінки і надихнути самих жінок розвиватися. Я одразу зрозуміла, що це моє, бо хочу, щоб незалежних, самостійних, щасливих і здорових жінок в Україні було якомога більше.
– На Ваш погляд, українки соціально-активні?
Так, але радянський шлейф дає не завжди правильні орієнтири для жінок. Маю на увазі, установки про те, що шлюб – це кінець самореалізації і треба стояти на кухні. Цю проблему треба вирішувати.
Жінки повинні пам'ятати про себе. Вони настільки сильні й потужні, що здатні змінити все
– У різних інтерв'ю Ви кажете, що любов допомагає долати онкологічні захворювання. Де знайти любов під час раку?
Варто займатися тим, що ти любиш і чим, можливо, раніше не займався. І там знайти любов. Рак – це хвороба, яка потребує багато обіймів, поцілунків, зізнань, часу з тими, кого ти любиш.
Важливо постійно мати розваги. Наприклад, якщо колись людина хотіла займатися, фламенко, треба силою завести її до танцювального клубу і з нею там потанцювати.
– Про що Ви подумали і що робили, коли дізналися про хворобу?
Хотіла швидше довести до кінця проекти, які я розпочала, і побути з родиною.
Я дуже весело проводила час під час постхімії. Це 7 днів, після того, як організм інтоксикували хімічними речовинами, які вбивають ракові клітини. Ми з другом пили вино, багато сміялися, слухали музику, будували плани на майбутнє, думали про фільм. Моя найкраща подруга привозила смачну їжу, ми разом лежали, обіймалися і згадували смішні речі, які траплялися з нами раніше. Діти тішили тим, що надсилали всіляки страшилки. Мені дзвонив чоловік, ми обговорювали день, сміялися.
– Як відновлюєте сили?
В мене є квартира в сосновому лісі. У ній вікна, висотою 2 метри і я спостерігаю за білками. Там я відсипаюся, слухаю гарну музику, читаю книжки і навіть працюю. До речі, у цій квартирі під час постхімії я дистанційно надиктовувала сценарій на диктофон сценаристці проекту "Я, Ніна".
– Яку проблематику Ви оголюєте цим фільмом?
Проблематика ставлення онкохворих до самих себе і ставлення до них соціуму. У здорових українців немає вміння якісно проводити своє життя і бути щасливими. Фільм саме про це.
Також буде незвичний любовний трикутник. Я впевнена, що ця історія дуже сподобається жінкам. У нас крутий акторський склад, зокрема, мій найкращий друг Валерій Харчишин і найкраща подруга Валерія Ходос.
Цей фільм змінить українців не лише у поглядах на рак, а й у ракурсі їх життя. Я впевнена, що після перегляду люди вийдуть інакшими і скажуть: "Дякую".
– Як відбувається підготовка до зйомок?
Найпростіше вдається робота з командою, бо всі – професіонали у своїй сфері. А найскладніше – збір коштів. Нам потрібно зібрати більш, ніж 40 млн грн. А на даний момент ми потребуємо 4 млн грн, аби зняти історію на Одеському кінофестивалі. Наразі в нас менше половини цієї суми, тому просимо кожного долучитися до цього проекту.
– Що буде показником успішності проекту?
Це фідбек людей. Наприклад, після моїх програм, люди пишуть величезну кількість позитивних коментарів і я розумію, що це приносить користь.
Вам багато пишуть щодо проекту "Я, Ніна". Які найдивніші пропозиції Ви отримували?
Пропонували вступити у політичну партію в обмін на гроші для проекту. Я категорично відмовляюся від такого, навіть можу послати на три літери.
– Але про політику все ж задумуєтеся?
Так, думаю, через 5 років я піду в парламент. Я хочу змінити країну. Мене цікавить культурна сфера та інформаційна політика. Якби на Сході була українська культура з 1991 року, то війни б зараз не було.
Зараз у парламент не піду, бо переможе партія Зеленського, "Опозиційний блок" і подібні. В коаліцію з ними я не піду. А бути в парламенті, щоб просто блокувати трибуну – це не має сенсу. Зараз люди зрозуміють, що відбулося і наступні вибори будуть інакшими.
Я хочу отримати більше знань і підготувати команду, за яку мені не буде соромно. В мене вже є певні напрацювання. Поки не можу назвати прізвищ, але у моїй партії мають бути чесні люди, які мають мораль і знання. На одній моралі без знань не виїдеш.
– Як вдається поєднувати публічне й особисте життя? Ви самі складаєте графік?
Допомагає тайм-менеджмент. Мій ранок починається близько 8 ранку і часто залежить від дітей. У школу їх відвозить чоловік, а в інший час допомагає моя мама. Зранку я снідаю і відповідаю на листи у соцмережах. Далі у мене зйомки або робочі зустрічі. Потім забираю дітей і намагаюся проводити час із ними. Близько 16.00 я обідаю і знову їду у робочих справах. Часто день завершується розмовами з підписниками або вдома.
– Чому Ви робите так багато справ одночасно?
Сучасний світ потребує гнучкості. Кожен напрям, яким займаюся, приносить мені величезне задоволення. Моє життя повинно бути різноманітним, це мене заряджає. Я щаслива, коли роблю ідеологічно комфортну для мене роботу і ту, яку люблю. Так само і з людьми. Якщо ти будеш лише з тими, кого любиш, і мінімізуєш контакт з токсичними людьми, то будеш щасливим.
– У проекті "Я, Ніна" гасло "Варто жити". Заради чого Ви живете?
Я живу заради того, щоб бути щасливою. Моя життєва стратегія – бути корисною якомога більшій кількості людей. Саме на це спрямований кожен мій проект. Також для мене щастя у коханні і дітях.
– Від яких власних помилок Ви б застерегли своїх дітей?
Я ні про що у своєму житті не шкодую. Єдине, що хочу їм побажати – бути порядними, ніколи не йти на компроміс зі своєю совістю і честю, бути сміливими. Я не кажу про нахабство. Якщо сміливість правильно використовувати – це те, що може відкрити багато дверей у житті. І ще потрібно мати жагу до революції і змін.
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.
