Звернутися до психолога – це нормально. Як знайти свого

Усі ми періодично потрапляємо у стресові ситуації – кінець світу від цього не настає. Але негатив накопичується, старі «таргани» в голові все більше дають про себе знати, зриви на близьких і нелюбов до себе – все це нарощує камінь на шиї, який гальмує у всіх напрямках.

Серед українців розповсюджений стереотип, що до психологів треба йти вже зовсім у крайньому випадку. Мовляв, це гроші на вітер, «я й потерпіти можу чи з друзями поговорити». Результатом може стати незадоволеність собою і своїм життям чи навіть скочування у депресію.

До Всеукраїнського дня психолога «Рубрика» зібрала історії, в яких допоміг психолог, і запитала практикуючого спеціаліста, доктора психологічних наук і декана факультету психології КНУ ім. Шевченка Івана Данилюка як зрозуміти, що тобі потрібен психолог.

Навіщо звертатися до психолога?

Коли повсякденне життя для людини стає нестерпним – потрібно піти до психолога.

Проблеми, з якими звертаються до українських психологів, дуже різноманітні. Клієнтів до 25 років більшою мірою хвилює кохання, після 25 років – пошук себе. Існують вікові кризи: 3-х років, 7-ми років, пубертатна (підліткова) криза, 17-ти років, 30 – 33-х років. І це нормально. Більше того, кожна криза формує психічні новоутворення – і це великий позитив для людини. Але одні люди проходять ці кризи «безболісно», а іншім – потрібна допомога психолога.

Як знайти «свого» психолога?

Вибір психолога не завжди простий. Коли обираєш психолога потрібно звертати увагу на: 

• загальну освіту
• додаткові програми підготовки з обов'язковою сертифікацією, які людина отримувала під час навчання, і має отримувати повсякчас.
• спеціалізацію психолога. Наприклад, юридичний психолог не може працювати з дитячим аутизмом. А психотерапевт не буде консультувати приватні фірми щодо психології реклами чи маркетингу. Психолог має бути галузевим і обирати потрібно в залежності від свого запиту. Існує чимало напрямів психотерапії та індивідуального консультування.

Буває так, що людина обирає психолога не за потрібним собі фахом, тому не відчуває конкретних змін. У такому разі – це не ваш психолог, і варто знайти іншого. Навіть якщо з першого разу вам не вдалося вирішити своє питання, взагалі зупинятися шукати свого психолого не варто. Якщо виникла потреба – це сигнал, що її потрібно задовільнити і повернутися до нормального життя.

Прийоми у психолога в основному платні, але можна знайти й безкоштовну допомогу. Безкоштовні консультації надають у психологічному центрі при Інституті психології імені Костюка. Також можна звертатися до факультетів психології, наприклад при КНУ імені Шевченка – ми надаємо допомогу. Є безкоштовні послуги на рівні міста – це телефони довіри.

Психолог чи психіатр?

Психолог та психіатр – це різні речі. У нашій культурі прийнято ототожнювати ці дві професії. І це – у корінь невірно.

Психолог працює з нормою, а психіатр – з патологією, тобто лікує хворих. Головний мотив психолога – не нашкодити. Він буде тільки допомагати.

Порівняно з західним суспільством, українське ще доволі далеке від культури відвідування психологів. Максимум 10-15% українців звертаються до психологів. І це, здебільшого, стосується великих міст.

Як «прокачати» знання у психології без звернень до спеціаліста?

В залежності від того, який напрям тобі ближчий, треба обирати відповідну літературу.

Донедавна був популярний психоаналіз, він більш легкий для сприймання. Тут можна почитати Зігмунда Фрейда, Карла Юнга.

Гуманістична психологія – Абрахам Маслоу з його пірамідою потреб; Еріх Фромм «Втеча від свободи».

Якщо ж людина хоче поглибитись у тему психології, то другу освіту ніхто не скасовував. Наприклад, в КНУ є Інститут післядипломної освіти, де можна отримати другу вищу. І найпопулярніший фах – це саме психологія. Тому що і правознавці, і міжнародники, і економісти хочуть стати психологами, щоб зрозуміти, як це працює на їхньому рівні.

Сьогодні збуваються пророчі слова швейцарського психолога Жана Піаже, який ще у 1960 році сказав: «У XXI столітті психологія стане провідною наукою».

І сьогодні для України вона не тільки найбільш популярна, але й затребувана. В країні йде війна, тисячі людей потребують психологічної допомоги.

ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ

Звертатися за допомогою до психолога – це нормально. «Рубрика» зібрала докази цього. Історії публікуються з дозволу авторів.

Остап Яриш, журналіст «Громадського»:

«Соцмережі дають нам викривлене сприйняття реальності. На сцені опиняється все хороше й успішне, решта дуже часто залишається за кулісами, за які нікого не впускають. На цьому фото, яке зібрало дофіга лайків, у мене активна фаза депресії. Не видно? А вона є.

На жаль, в нас поки нема культури дбати про своє психічне здоров'я. Депресію часто сприймають як просто поганий настрій. Ні. Інколи без фахової допомоги вигребти майже неможливо – і звертатись до психолога тут абсолютно нормально. Коли у вас болить зуб – ви ж ідете до стоматолога? І ніхто не скаже «ти просто себе накручуєш», "відволічися" чи «думай про хороше». Бо це так не працює. Як із зубами, так і з психічним здоров'ям.

Я розповідаю свою історію і не закриваю цей пост лише для друзів, бо хочу, щоб таке сприйняття змінилось. Щоб відвідини психотерапевта перестали викликати нерозуміння й осуд. Щоб до депресії почали ставитись серйозно. І щоб люди, які її переживають, знали, що вони не самі»

Євгенія Аратовська, голова ГО «Україна без сміття», еко-активістка:

«Щоб не соромитися просити гроші на проект, я пішла до психолога.

Мені завжди важко з цим було, але я над собою працюю.

Після консультації і завдячуючи моїй крутій команді ми розпочали краудфандинг на фінансування проекту в 2019 році».

Юлія Бевзенко, авторка проекту «Шукай»:

«Я перестала терпіти під час роботи з психотерапевтом. Ми працювали по скайпу. Я вмирала, але терпіла. Я була вдома і могла сказати. Я саме вмирала. Але я не говорила, я терпіла.

Трохи пізніше я зрозуміла, що все життя терпіла сходити в туалет. Не те що у стоматолога, коли начебто не зручно, а навіть в спокійній обстановці. Терпіла і блокувала базову потребу.

І ще пізніше я зрозуміла, що від «терпіння сходити в туалет» я терпіла багато того, що мене не влаштовувало в моєму житті.

Так ось потім психотерапевт запитує: «Ти що хочеш в туалет?». Я кажу так. «А що, можна було ось так взяти і сказати?».

Все життя терпіла. Терпіла, бо боялася заподіяти незручність людям.

Self love.

Турбота про себе. Люди впораються, їм нормально.

Ми думаємо про інших більше, ніж про себе. У той час, як інші люди також думають про інших більше, ніж про себе. У підсумку все думають один про одного, тільки не про себе»